Жінку з двома дітьми виганяють жити просто неба

П'ятирічна Яна від недавна на всіх, хто з'являється в їхній оселі, реагує плачем. Мати дівчинки, чернівчанка Світлана Федорчак, каже, після того, як до них почали приходити й погрожувати виселенням, донька боїться чужих й постійно запитує, чи це прийшли їх виганяти.

– Почалося все півтора роки тому, – розповідає жінка. – Керівництво професійно-технічного ліцею №9, у гуртожитку якого ми живемо з 1997 року, поставило нас перед фактом, повідомивши, що виселяє нашу родину. Пояснили це тим, що, за вказівкою управління освіти, всі мешканці гуртожитку, які не є працівниками чи студентами навчального закладу, мають звільнити приміщення, які займають. Але ж річ у тім, що квартиру, в якій ми живемо, ще двадцять років тому отримав мій батько за роботу на радіотехнічному заводі. Власне, й гуртожиток цей будували для працівників заводу. У нас і ордер на квартиру є. Тобто, живемо тут законно, справно платимо за всі комунальні послуги. А тепер нам заявляють, що гуртожиток державний, є власністю ліцею і нам тут не місце. У квартирі на 30 квадратних метрах нас живе шестеро – батько, брат, чоловік і двоє дітей. Йти нам немає куди, грошей, аби винаймати житло, у нас немає, все йде на ліки для мого новонародженого сина (через стрес, який жінка пережила через погрози їх виселити, її дитина народилася з патологією, про що свідчить довідка, видана лікарем, – авт.) та на оплату послуг адвоката. А у квартирній черзі ми аж на 197 місці. Зважаючи на те, що черга зменшується зі швидкістю одна-дві квартири на рік, своє житло ми отримаємо хіба що у наступному житті.

На баланс тоді ще ПТУ №9 гуртожиток передали ще 1992 року. Ту його частину, де проживали працівники заводу, 2008 року дозволили приватизувати, те ж крило, де кімнати для студентів – залишили у державній власності. Проте зовсім забули про ще дві квартири на першому поверсі. Мешканці цих квартир про можливість приватизації й не знали. 2009 року, коли жінці потрібна була довідка для оформлення допомоги на дитину, керівництво профліцею змусило її підписати угоду оренди, мовляв, інакше потрібний папірець не дадуть. Пообіцяли, це лише формальність і на їхні квадратні метри ніхто не посягає. Однак, як з'ясувалося згодом, жінку обдурили.

20 грудня 2010 року директор ПТУ №9 Михайло Марчук листом повідомив родину, що до кінця грудня вони мають звільнити квартиру, інакше він позиватиметься на них до суду й виселятиме силою. Причина буцімто у тому, що відповідно до угоди, яку жінка підписала 2009 року, збіг термін оренди цієї квартири, а продовжувати його він наміру не має. Дарма, що надворі зима й, відповідно до постанови уряду, виселяти у цю пору року заборонено.

Своє помешкання жінка просто так віддавати училищу не збирається, судиться. Як розповіла адвокат Світлани Тетяна Дудка, один із судів вони таки виграли, проте рішення останнього було не на їхню користь. Зараз готують касаційну скаргу до Верховного Суду.

– Немає жодних документів, які б підтверджували факт передання заводом гуртожитку на баланс училища. Ордер батька Світлани на цю квартиру чинний, його ніхто не скасовував, – каже адвокат. – І взагалі, відповідно до довідки, яку ми взяли у міській раді, училищу належать тільки ті приміщення, які є на другому і третьому поверхах. Решта – заводські квартири.

Родина зверталася по допомогу до місцевих органів самоврядування, проте, каже, чиновники тільки розводять руками й співчувають, мовляв, допомогти нічим не можуть.

– Є рішення суду, а отже ми не можемо нічого вдіяти, – прокоментував голова Садгірської райради Чернівців Юрій Бурега. – Відселити родину нам також нікуди, бо у нашому підпорядкуванні немає ані гуртожитків, ані іншого житлового фонду.

Світлана просила про допомогу й заступника міського голови Василя Тимофєєва, але й він сказав, що не знає, чим зарадити.

– Відселенський фонд, який має міськрада, для таких випадків не призначений. Загалом, у цій ситуації допомогти нічим не можемо, бо виселити родину вирішив суд, – сказав він.

Продовження теми читайте у черверговому номері газети "Погляд".

Юлія ХОРОШУН