Арсен Мірзоян: Чернівці – це особливе місто, мені все подобається, тут гарно

Наприкінці листопада відомий український артист виступить на сцені Чернівецької обласної філармонії у рамках Всеукраїнського туру, приуроченого появі на світ третього альбому «Паперовий сніг». В ексклюзивному інтерв’ю спеціально для читачів «Погляду» Арсен Мірзоян розповів про творчі та особисті досягнення, ставлення до ярликів і те, що найбільше цінує у людях.

– Арсене, що одначає для Вас творчість – це можливість поліпшити матеріальне становище чи все-таки – один з найліпших способів самореалізації?

– Ясно, що це самореалізація. Мені завжди стає дивним, коли люди вішають ярлики. Тобто якщо хтось займається музикою – це ще не значить, що він – музикант. Колись займався спортом і у мене є той самий «паперовий сніг», де засвідчено, що я неодноразовий чемпіон України. Тобто я був успішним гандболістом. Окрім того, у мене понад 10 років металургійної галузі: розпочинав свій шлях із авіації (слюсарні роботи), а завершилося все у металургії на посаді начальника дільниці (цех з ремонту металургійного обладнання). Тобто мені не хочеться дилетанства, хочеться бути на своєму місці. Поки що, сьогодні, я – музикант, але водночас не вішаю на себе такий ярлик, у мене навіть немає музичної освіти. Мало того, можу довести, якщо у людини із мізками усе гаразд, то, в принципі, вона може бути успішною у будь-якій галузі. Головне – це людина, її прагнення і талант, тобто до чого є клепки. Мені, скажімо, було б дивно, якби генії займалися не своїми справами. Геній, у тому ж то і річ, він голодний, він не робитиме чогось суто через гроші, а діятиме у тій сфері, від якої фанатіє.

А. Мірзоян каже, що до Дня незалежності України подарував собі незалежність від шкідливих звичок

– Третій альбом – це багато чи мало?

– Колись ми з Сашком Положинським жартували, що третій альбом – це процес унормування, коли артист ніби утверджується. Хто не перетинає цей рубіж, той уже під питанням. Перші три альбоми – це таке собі становлення артиста у шоу-бізнесі. Платівки можна об’єднати і зробити з них один (усміхається, – авт.), і це буде перший альбом. Я кажу про тих музикантів, які справді пишуть самі і завойовують публіку без кон’юнктури, без форматів, без численних авторів (це коли хтось написав текст, хтось – музику і ліплять з цього всього артиста). Тож зараз мова йде про тих, хто завойовує ринок своєю філософією, гне лінію. Грубо кажучи, з трьох перших альбомів можна зібрати неофіційний один і сказати, що саме це – моя перша нормальна якісна концертна програма. Можливо, хтось схоче заперечити, але все одно артист буде лабати на концертах свої бест-пісні з цих трьох альбомів.

«Край землі» став саундтреком до стрічки

– Пісні, присвячені темі АТО, не включатимете у новий альбом, то якою стане їхня доля, вони будуть собі як «автономна республіка»?

– Так, як «автономна республіка». Це інший настрій. Адже концептуально «Паперовий сніг» зовсім про інше – любов, базові цінності... Звісно, пісні про війну також несуть в собі базові цінності, але ми залишаємо нестудійне звучання з характером, де просто гітара і, можливо, ще якийсь один інструмент. Уже точно вирішили з командою, що цим пісням буде відведена окрема платівка. Щоправда, ще не визначилися з назвою. До речі, вчора, сьомого жовтня, відбулася прем’єра фільму режисера Крістіана Жерегі і мій твір «Край землі» використано як саундтрек до стрічки. Вийшла така собі суржикова назва тих подій, які зараз відбуваються на Сході. З одного боку, критики кажуть, що немає такого вислову в українській мові, з іншого – тебе всі розуміють, що саме ти хотів цим сказати.

– До Дня незаленості подарував собі незалежність взагалі від всього. Мова йде про погані звички. Кинув курити, знову повернувся до спорту, але поки що не з такими навантаженнями, як раніше. Зараз уже по п’ять годин у волейбол не пограєш і у велосипедні рейди кілометрів по 50-60 не підеш. Це вже шостий тиждень у нас пішов...

До 5-річчя творчості збирають колекцію марочних вин

– Чула, що з побутового райдеру забрали спиртні напої?

– Ми хотіли, але передумали (усміхається, – авт.). Вирішили збирати колекцію марочних вин. Зберігатимемо їх командою у студії у спеціальному холодильнику до нашого п’ятирічного ювілею, який настане 2016 року.

– За що любите чи, навпаки, не любите Чернівці?

– Такого у мене немає. Я можу любити чи не любити за щось власне місто, моє рідне. Знаю всі його плюси і мінуси. Щодо Чернівців – це особливе місто, мені все подобається, тут гарно.

– Що найбільше цінуєте у людях?

– Спокій у душі. Людей із душевним спокоєм і рівновагою не потрібно ні в чому переконувати, під них не треба підлаштовуватись і, власне, у них немає бажання підлаштовуватися під тебе. Тобто ти відчуваєш людину, яка є самодостатньою, спокійною. Такі люди завжди відверті, у них немає страху казати правду.

Ольга ШУПЕНЯ