Буковинська мисткиня Ольга Дамянова: Нездібних дітей не буває

– Я викладаю композицію, рисунок, живопис, скульптуру, історію мистецтв, – розповідає «Погляду» про себе художник-живописець Ольга Дамянова. – Мені подобається моя робота, стараюся знайти підхід до кожного учня, адже вважаю, що нездібних дітей не буває. Звичайно, комусь легше дається навчання у художній школі, а хтось потребує додаткових пояснень і, зрештою, у всіх все виходить. Буває, що дитина не надто себе творчо проявляє, то стараюся до неї частіше підходити, допомагаю, і вона набуває певного технічного досвіду. І якщо у майбутньому ця дитина не стане знаменитим художником, то для загального розвитку їй це точно не зашкодить (усміхається, – авт.).

– А що Вас надихає на створення живописних полотен?

– Усе залежить від настрою. Якщо мене відвідує муза – одразу занотовую, малюю ескіз, а потім вже переношу його на полотно. У своїх роботах більше використовую українські народні орнаменти. Беру їх з писанок, рушників, килимів... І геометричні, і рослинні орнаменти, вважаю, є актуальними і модними. Це було, є і буде.

До речі, настрою до роботи може додати хороша спокійна музика. Дворічна донечка Вікуся також є моєю натхненницею. Вона разом зі мною сидить і малює.

– Чи важко було зростати у родині митців, чи не занадто батьки були вимогливими у дитинстві?

– Я постійно і змалку в цій всій мистецькій темі. Куди йдуть батьки – всі ці виставки, організації заходів – я всюди з ними. Тож з дитинства звикла до такого життя, мені це легко дається. Перші свої роботи написала у трирічному віці. Той дитячий альбом досі зберігся, там кожен листочок підписаний. Потім у школі завжди малювала, згодом навчалася в художній школі і усе само розвинулося далі. На різному етапі життя малюю по-різному, відповідно до набутого досвіду. Мої дитячі роботи навіть сьогодні подобаються, але зараз дивлюся і думаю: там би щось підправила, там би щось змінила. Але тоді вони видавалися бездоганними (усміхається, – авт.). Моя донька, дивлячись на мене, також береться до мистецтва: і фарби їй подобаються, і олівцями не гребує.

– А вмієте ткати, як мама?

– Я сідала за верстат під час навчання. Зіткане пальто – моя дипломна робота, яка досі зберігається у стінах ЧНУ, і її демонструють моделі на виставках. Однак після навчання вирішила, що буду малювати, мені більше до цього лежить душа. Більше задоволення отримую від процесу написання картин, а під час ткацтва необхідна неабияка витримка і терпіння. Але ткацтво як ремесло я опанувала. Знаю що і до чого і обов’язково передам свої знання донечці. 

Ольга ШУПЕНЯ