Катерина Бабкіна назвала Чернівці культурною мапою світу

- Шість з половиною років тому мене запросили до участі в поетичному фестивалі в Чернівцях. Уже якраз тоді я перестала – зізнаюся, – приймати такі запрошення, бо на заміну підліткового бажання збиратися і спілкуватися з собі подібними прийшло усвідомлення того, що письменник – це насамперед фах. Тобто – це не той, хто їздить країною, випиває з іншими поетами і читає вірші і прозу в непристосованих часто до цього приміщеннях ошелешеним, хай і щиро зацікавленим, слухачам, а той, хто сидить і пише книги. Однак фестиваль в Чернівцях якось не залишав шансу відмовитися – насамперед, через чисто професійне співчуття. Співчуття – в тому сенсі, що це було спільне з моїм чуття того, як правильно будь-що робити, - розповіла письменниця та поетка Катерина Бабкіна, передає "Українська правда. Життя".

- Фестиваль в Чернівцях називався Meridian Czernowitz, за півроку до старту він мав повністю сформовану програму, підтверджені локації і – найголовніше, – стратегію розвитку на 5 років... І головне – фестиваль був дуже локальний. Дуже чернівецький. Проект, грубо кажучи, працював не з якоюсь утопічною (чи абстрактною – бо великою і різною) поетичною Україною, а конкретно з Чернівцями як з бекграундом: Пауль Целлан, Роза Ауслендер, взаємопроникнення української, німецькомовної та єврейської літератури, поезії, культури, - веде мову К. Бабкіна. - Пам’ятаю, Святослав Померанцев, президент фестивалю, тоді часто курив сигари і розповідав про мету – повернення Чернівців на культурну мапу Європи.

- Я ходила на читання поезії в дворику будику Пауля Целлана, коло дому Рози Ауслендер, я читала переклади з івриту в залі діючої Чернівецької синагоги, і вірші про вічну пам’ять – під куполом синагоги старої, тієї, що на єврейському кладовищі. Я стояла на сцені Обласного музично-драматичного театру, і бачила в залі півміста. Я давала коментарі незліченній кількості видань, радіо і сайтів з Німеччини, Австрії, США, записувала щось для документальних фільмів. Рекомендувала знайомій з Канади екскурсію в чернівецькому Єврейському музею, яку для нас провів сам Йосиф Зіссельс, показувала викладачці з Варшави, як мармурова зала Чернівецького університету схожа на віденське Кафе Централь. Втішала по телефону приятеля-чеха, котрий другий рік не може через роботу вирватися на фестиваль. І ні з чого цього більше не дивувалася. Бо цьому передувало п’ять років стратегії, - зазначає поетка.

- Тож цього року під час фестивалю я пройшлася Чернівцями. Зустріла представницю Фонду "Українсько-Єврейська зустріч" з Канади (співпраця фонду з цілою низкою проектів від Єврейського музею в Чернівцях до Громадського Радіо налагоджена завдяки первинному контакту фонду і фестивалю Meridian Czernowitz ), познайомила її з бразильським поетом (приїхав взяти участь у фестивалі), який знає чудову і супермодну зараз авторку єврейсього походження, котра писала португальською і може бути перекладена українською, - розповідає Катерина Бабкіна. - Вони домовилися про обговорення і фінансування проекту, разом ми випили по чашечці кави з представницею редації Frankfurter Allgemeine Zeitung, потім я показала журналістові польського Newsweek (приїхав висвітлювати презентацію нового альбому Андруховича і гурту Karbido) в Paul Cellan Literaturcentrum і стою чекаю журналістку Російської служби "Радіо Свобода", щоби пообідати, і дзвонить мені Святослав Померанцев. І каже – "ти де?". І я думаю про культурну мапу Європи, звісно, але зважую всю цю Бразилію і Ізраїль і кажу ширше – "На культурній мапі світу. В Чернівцях." І ми сміємося.