Традиційна Буковинська Маланка щороку набирає обертів. І Переберією можуть тішитися нині не лише у Чернівцях, а й в районах.
Сьогодні, 14 січня, приймав маланкарів Чагор, Глибоцького району. Сюди з`їхалися з усіх-усюд. Були і мавпи (бо ж рік Мавпи), і чорти, і коні з дідами.
Втім, виокремитися вдалося одній команді із села Горбово Глибоцького району. Поміж численних дідьків з батогами, ці хлопці та дівчата були у вишитих квітами костюмах. Воно і не дивно, адже назва колективу – «Гіочел», перекладається з молдавської як підсніжник.
Марія Пуздуба, засновник колективу «Гіочел», розповідає, що всі костюми брали зі скринь, проте оздоблювали бісером самотужки.
- Допомагали сестри, батьки. Все ручної роботи. Загалом, такий костюм вартуватиме близько 5000 гривень, - каже жінка. - Ще наші прадіди маланкували у таких костюмах. Ця традиція передається з покоління в покоління. Все наше село маланкує, понад тисяча маланкарів.
Маланкар Микола Реколца каже, що його костюм оздоблений бісером, бусами, дзеркальцями. Навіть спина піджака та кепка оздоблені бісером.
- Мені його шила мама, коштує дорого, близько 200 доларів. Часу на пошиття пішло дуже багато, майже рік – щовечора потрошку, - пригадує хлопець. - Я в команді жандарм. Тут, крім мене, ще двоє моїх братів – Іван «дід» та Михайло – «кінь».
Виступ, за словами пані Марії, пов`язаний з працею селян.
- Є в нас коні – вони орють землю. Дівчата сіють зерно, а трещітками ніби відганяють ворон, аби ті не крали зерно, - зазначає М. Пуздуба. – Є у номері також жандарми, котрі ніби охороняють мирну працю селян, та діди, котрі ведуть коней.
Одним словом, подивитися є на що. Та краще один раз побачити, ніж сто разів почути.
Яна МАРІЯНЧУК
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар