Понад 100 робіт, що представляють різні види декоративно-ужиткового мистецтва, демонструють у Чернівецькому обласному художньому музеї. Ця виставка є ювілейною, з нагоди 110-річчя від заснування Вижницького коледжу прикладного мистецтва ім. В. Шкрібляка. Дипломні та курсові роботи випускників цього закладу вражають майстерністю та фантазією авторів. Які дива майструють вижниччани з простого дерева чи металу, як уміло вони зберегли давні традиції у ткацтві, вишивці тощо, можна буде побачити у Художньому музеї до 21 грудня.
Володимир Запорожець, викладач композиції професійної майстерності художньої обробки дерева Вижницького коледжу прикладного мистецтва ім. В. Шкрібляка розповів «Погляду», що реально побудувати будинок з допомогою улюбленого ремесла.
– Колись навчалися, а тепер працюєте у Вижницькому коледжі. Не шкодуєте, що досі перебуваєте у цих стінах?
– Скажу коротко і ясно: «Коледж – це моя доля» (усміхається, – авт.). Впродовж чотирьох років тут навчався і уже понад 23 – викладаю. Зараз проживаю у селі Чорногузи Вижницького району, хоча сам родом із Кіровоградщини. На Буковину приїхав за радянських часів, прагнув стати художником. Коли я поступав, треба було мати декількарічний стаж роботи на підприємствах, щоб тебе прийняли у цей навчальний заклад. Це були 1980-ті. Вирішив саме такий фах обрати, бо у моїй родині займалися деревом, але таким, побутовим, а не професійно-мистецьким. Тож з дитинства звик до інструментів, бачив, як народжуються столярні вироби, відчував запах деревини і мені це смакувало. Як каже народна мудрість: «Багатий той, хто за життя більше досягнув у професії свого тата». Гадаю, що особисто у мене це склалося.
«Скажу за себе. Я зі своєї професії, зі свого ремесла побудував будинок. Який зараз вартує мільйони гривень. Розумієте?»
Володимир Запорожець, майстер-викладач
– Що для Вас є найважливішим у професійній діяльності?
– Для мене головне і важливо – класична різьбярська традиція, започаткована у нашому навчальному закладі 1905 року, коли на роботу запросили відомих різьбярів України, це Василь Девдюк, Василь Шкрібляк і Марко Мегединюк. На цих людях побудовано усе прикарпатське різьблення. І оця ниточка традицій збережена по сьогодні. Це видно у роботах з художньої обробки дерева, які демонструють і викладачі, і студенти на індивідуальних виставках, різних різьбярських симпозіумах. І для мене основне – зберегти і розвинути цю школу. Тому що просто зберегти – цього мало, треба розвинути. І нині, якщо прослідкувати розвиток художнього дерева у Вижниці, спостерігається певний розвиток. До прикладу, якщо взяти 25 років тому, коли я навчався різьбярства у радянський період, то основні орнаменти будувалися під впливом тоталітарної комуністичної системи. Це були серпи, молоти, зірочки... А зараз ми повернулися до тих гарних архетипів, які збереглися у музеях. Коли кожен орнамент – це не просто елемент, це філософія, симантика певна, яка творить не тільки тло роботи, а ще має якийсь такий глибинний історичний зміст.
– Багато мистецьких робіт з дерева маєте вдома?
– Є особисті вироби для персональної виставки. Я не користуюся ними у побуті, оскільки у мене класично-сучасний інтер’єр оселі. Можливо, у майбутньому зроблю окрему кімнату-музей, як у багатьох моїх друзів-художників. В принципі, важливо, щоби мистецтво було у тобі, а не на стінах. Якщо в людини всередині є мистецтво, тоді вона стає художником.
– Чи можуть зараз Ваші студенти реалізуватися не лише творчо, але і у фінансовому сенсі?
– Скажу за себе. Я зі своєї професії, зі свого ремесла побудував будинок. Який зараз вартує мільйони гривень. Розумієте? Меблі виготовив сам з дуба. І все в оселі зроблено моїми руками. Інакше кажучи, людина, яка дуже працьовита, дуже сконцентрована у професії, яка хоче і може цим займатися, то та освіта, яку ми даємо, вона допомагає реалізуватися фінансово, щоби бути незалежним. Зарплата викладача коледжу для мене – це додаток до моєї основної зарплати, від творчої роботи. Я наведу приклад. Два роки тому на замовлення з Москви (тоді ще війни не було) виготовив двері, інкрустовані деревом, перламутром і моржовим кликом. Ту інкрустацію було оцінено у півтора мільйона рублів, на той час це виходило десь 40 тисяч доларів. Звичайно, що ту роботу виконував з бригадою, п’ятеро осіб нас було. І ми робили те півроку, але, гадаю, що цей приклад свідчить, що можна заробити. Окрім того, багато наших випускників працюють в Італії, Іспанії, Португалії, Франції, Німеччині тощо за свєю професією.
Ольга ШУПЕНЯ
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар