Минулого вівторка Наталя Фаліон у товаристві «Лісапетного батальйону» та Миколи Янченка виступила у Чернівецькій обласній філармонії. Задовго до концерту пані Наталія дала ексклюзивне інтерв’ю читачам газети «Погляд».
– Наталіє, якось бачила приватний виступ «Лісапетного батальйону» на ювілеї у Чернівцях. Скажіть, як вдається довести до сміху усіх без винятку – і надсерйозних чоловіків, і замріяних жінок?
– Знаєте, щирість. Я від душі то роблю і тому, мабуть, воно доходить до кожного. Наша творчість не награна, не запозичена, не скопійована. Я й сама щиро сміюся від усяких жартів. Ніколи не плануєш, що має бути дуже смішне, а що – ні. А простота і щирість підкуповують кожного. Тестую жарти на репетиціях, приходжу і кажу: «Є новий жарт» і спостерігаю, як реагують. Коли сміються мої жінки, то хороший жарт, знаю, що все буде добре.
– Після перемоги на «Україна має талант-2013» маєте продюсерів, чи не обтяжливим для колективу виявився справжній шоу-бізнес?
– Обтяжливо, звичайно. Уже не ті роки і, за великим рахунком, воно нам і не потрібно було. А з іншого боку, коли уже заліз на сани, а вони їдуть з горба, то вискочити неможливо, і тому ти уже працюєш не задумуючись. Важко тобі чи не важко, але ти знаєш, що це твоє життя. Уже маєш саме так жити, розвиватися, подорожувати, бо це – складові частини життя артиста. А ми вже стали артистами, і від цього нікуди не дінешся.
– Чи збільшилися ваші гонорари відповідно до зростання популярності?
– Мабуть, так. Якщо раніше виступали за «100 рублів», то зараз уже трохи більше (усміхається, – авт.).
– І на що витрачаєтеся?
– Вкладаємо в себе, у розвиток. Замовляємо пошиття нових костюмів, вишиванок. Уже половину зроблено. Також багато даємо благодійних концертів, перераховуємо гроші на нашу армію. Буває, що їздимо на полігон, ось нещодавно з Житомира повернулися. В принципі, більша частина нашого заробітку йде на благі цілі. Ось церкву в нашому селі робимо. Нам же не виплатили повного гонорару від перемоги на телешоу, тільки третю частину, і хто його знає, чи решту виплатять. А роботи виконують і нікуди від цього не дінешся. Тож і на будівництво храму йде частина коштів. Та й всяка-всяка дрібниця, я не думаю, що хтось розбагатів з тих концертів. Просто ми стали трохи захищенішими, уже не зовсім бідні.
– Мабуть, як справжні зірки, самі на городах не пораєтеся, замовляєте помічників?
– Ні-ні! Нічого не змінилося, повірте мені. Городи обробляємо, на господарстві пораємося. Ось зібралися якось і кожна розповідає про те, які закрутки робили, як цілу ніч банки закупорювали. Тож нічого не змінилося.
«Лісапетний батальйон» запам’ятовується глядачам не лише через балакучість Наталі Фаліон, але й грайливість її помічниці Ганьки (справа). Фото vk.com
– Яким є ваш рецепт молодості, що навіть у солідному віці на сцені викаблучуєтеся, як шістнадцятки?
– А любимо ми це діло! Хай би якими замученими були, але виходимо на сцену і одразу ж забуваємо про те, що щось болить. Сам Бог допомагає і почуваєшся окриленим. Та й люди підтримують, коли бачиш, як вони радіють, як аплодують, втома десь зникає.
– Розкажіть детальніше про благодійність на підтримку українських бійців…
– В основному ми з Житомиром пов’язані, із 95 бригадою. Ми там були, знаємо командирів, рядових. Вони з дня на день очікували команди вирушати в зону АТО. Тож якщо потрібна буде наша допомога, будь-яка, то ми готові.
– Навіть на передову підете?
– Підемо. А чому б і ні?
– А вже щось вмієте, бодай намагалися навчитися тримати зброю в руках?
– Намагалися (усміхається, – авт.). Навіть уже мали бути у Слов’янську (ще до котла), аби підтримати бойовий дух солдатів. Уже їхали, але батальйон, який мав забезпечити нам надійну охорону, змінив місце дислокації. Тож буквально з півдороги повернулися. Якщо відверто, раніше вважала, що недоречно співати на фронті. Але думку змінила, коли побачила очі тих людей, їхню реакцію, як вони дякували… Вони сказали, що їм потрібно саме це. Тож тепер розправила крила і з більшим натхненням та запалом подорожую. Хочу людям підняти дух, щоби увесь світ побачив, що Україну на коліна не покладе ніхто.
– Рахували, скільки уже витратили на армію?
– Загалом, ми уже переказали десь понад 100 тисяч гривень. Кожен у моєму колективі охоче допомагає. Гроші пішли і на відбудову в Тернополі військової частини, і на потреби вінницького шпиталю, і на тканину для пошиття форми.
– Пісні колективу складено із віршів Вашого авторства, що надихає творити?
– Спокій, коли тиждень нікуди не їду, не поспішаю, не хвилююся. Ось зараз, у цей складний і трагічний для країни час, пишу набагато менше, ніж колись. Події в країні дуже пригнічують, коли не можеш знайти відповіді на тисячі запитань, не розумієш ситуації і є біль за ті розбиті людські долі, за тих дітей, які загинули. Я думаю, що, мабуть, вся Україна така, що хочеться «рвати і метати». Але що вдієш, кожен робить щось маленьке, що може. Ми розраджуємо людей, розряджаємо ситуацію, допомагаємо матеріально. Кожен сам вирішує, що він може зробити, але не робити нічого – неможливо.
Ольга ШУПЕНЯ
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар