Піккардійська терція: ...боремося за свою землю і за права свого народу

Наприкінці грудня «Піккардійська терція» вирушить у традиційний тур містами Західної України. У концертному турі «піккардійців» – шість обласних центрів: Хмельницький, Тернопіль, Луцьк, Рівне, Чернівці та Івано-Франківськ. До Чернівців відома вокальна формація завітає 23 грудня. Концерт відбудеться на сцені Чернівецького академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської, початок – о 19:00.

Перед тим як вирушити у цей зимовий тур, на запитання «Погляду» відповів один із солістів «Піккардійської терції» – Ярослав Нудик.

– У Чернівцях перенесли свій виступ через передчасну смерть Івана Вощини, який буквально один день не дожив до свого 58-річчя. Яким запам'ятали цього музиканта, чи зумів хтось його замінити у гурті, що змінилося у вашій музиці після гіркої втрати?

– Уже минуло понад 40 днів від смерті Івана, а ми досі не можемо з цим змиритися… Його смерть була несподіваною, через що стала ще більш трагічною, ще більш страшною. Ніхто з гурту не думав, що першим із нас піде саме Іван, ще і так – за лічені хвилини після концерту… Смерть Івана позбавила наш колектив того особливого, життєлюбного і позитивного настрою, який він нам завжди задавав. Про заміну ми не думали і, скоріше за все, не будемо думати. Адже проект концертів акапельної «Терції» спільно із барабанщиком та перкусіоністом уже практично завершився, ми кликали хлопців лише на деякі виступи. Після смерті Івана Вощини були пропозиції від його колег-перкусіоністів: цікавилися, чи вакантне місце в групі…

«Піккардійцям» шалено приємно, що «Терцію» охрестили «талісманом футболістів»

Ярослав Нудик

– Ви неодноразово надихали українських футболістів на спортивні звершення, виконуючи національний Гімн України перед важливими матчами. Навіть отримали від гравців збірної комплект форми зі своїми прізвищами на них. Скажіть, чи граєте у футбол на дозвіллі і за кого вболіваєте під час теперішнього відбору на чемпіонат Європи?

– Не буду оригінальним, якщо скажу, що вся «Терція» вболіває за збірну України (усміхається, – авт.). Історично склалося так, що нас часто запрошували заспівати Гімн України і перед матчами збірної, і перед матчами львівських «Карпат» чи київського «Динамо». І практично завжди матчі за такої нашої участі закінчувалися перемогою наших. Через що журналісти і вболівальники охрестили «Терцію» «талісманом футболістів». Нам це шалено приємно. Тим паче, що всі у нашому гурті є футбольними вболівальниками. А коли у нас не було животів, самі м’яча любили поганяти. Напевно, найзавзятішим футболістом з усіх «піккардійців» був таки я (усміхається, – авт.). Я би і зараз поновив свої ігри, якби концертний графік дозволяв це. До речі, на тих футболках, які нам подарували, у мене – номер 7, номер Шевченка. Що цілком відповідає моїй позиції на полі – я завжди, ще з часу піонерських таборів, був півзахисником.

– У Чернівцях є якісь особливі для вашого гурту місця, куди охоче навідуєтеся?

– Ми завжди охоче навідуємося у Чернівці (усміхається, – авт.). Виокремити якісь конкретні місця у вашому місті дуже важко. Чернівці, як і наш рідний Львів, неповторні своєю особливою атмосферою, своїм космополітизмом і мультикультурністю. Через це почуваємося тут як удома. Особисто мені надзвичайно подобаються оті круті чернівецькі вулички, які ведуть догори. Як уявлю собі, як по цій бруківочці стоптувала свої милі туфельки Ольга Кобилянська, то просто млію (усміхається, – авт.).

– Чому варто прийти чернівчанам на ваш концерт, що буде особливим та незвичним цього разу, тобто що стане цікавинкою виступу?

– Цікавинки усіх наших концертів є дві. Перша – нові пісні, а протягом останнього року їх у нашому репертуарі з’явилося немало. Друга – усіма улюблені хіти, деяким з яких уже по двадцять років: «Старенький трамвай», «Берег ріки», «Нехай…», «Шізгара», «Весільний марш» («Чарочка вина»)… Щодо прем’єр, то, на жаль, чимало з них – пам’ятні, присвячені тим, хто цього року пішов від нас… Зокрема, взяли до свого репертуару маловідому пісню Кузьми «Шукав свій дім» («Зима»). А пісню Володимира Івасюка «Відлуння твоїх кроків» виконуємо під запис гри на перкусії нашого друга Івана Вощини.

«У День Збройних сил України, поїдемо на Яворівський полігон»

– Чи їздили з виступами до українських бійців у зону АТО, аби підтримати їхній бойовий дух? Чи присвятили (або збираєтеся) музичний твір сучасному українському воїну?

– У травні 2014 року в рамках туру містами півдня і сходу України у нас ще відбулися концерти у Донецьку та Луганську. Тоді тільки починалася АТО, і ми були свідками перших проявів сепаратистів… Після цього ми не були в АТО. Але недавно мали концерт у місті Краматорську Донецької області. Виступали у шпиталях – у Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Львові… Там моральна підтримка бійцям також потрібна. Бували і у військових частинах. 6 грудня, у День Збройних сил України, поїдемо на Яворівський полігон: разом із колегами по сцені Оксаною Мухою, Павлом Табаковим та Олександром Божиком зробимо для наших хлопців святковий концерт.

А щодо присвяти музичного твору українському воїну… Спеціально не робитимемо такої присвяти. Така практика, така кон’юнктурщина – це не наша історія. Якщо раптом з’явиться якась така пісня, яку вважатимемо достойною, тоді – так, зробимо її. Але це буде зроблено не навмисне, а тому що буде такий творчий порив.

– Чи не думали поїхати усім складом на ПМЖ за кордон, адже в Україні постійні кризи, нестабільна ситуація мало не в усіх сферах? І взагалі, чи можливо сьогодні тут реалізовувати творчі плани?

– Якщо бути відвертим, то в Україні нам не бракує простору для реалізації наших творчих планів. Від травня 2014 до травня 2015-го ми тричі об’їхали із сольними концертами всю країну. І на кожному концерті бачили очі людей, яких просто-таки неможливо покинути. Ці люди реально потребують нашої творчості, наших пісень, наших емоцій. Поїдемо ми, поїде ще хтось… Хто тоді залишиться в Україні?

А щодо криз, то, знаєте, зараз ще не найскрутніший час. Хто пам’ятає кінець 1980-тих – початок 1990-тих, для того теперішні кризи – не кризи. На початку 1990-тих у мене народився син, і я займав місце у черзі за дитячим харчуванням о 5-тій ранку… Зараз про таке дивно чути. Зрештою, усі випробування українців у наші дні – то, може, навіть те, що нам було потрібне. Революція 2004-го пройшла мирно – і так нічим і не закінчилася. Незалежність 1991-го нам просто звалилася на голову. А тепер ми реально боремося за свою землю і за права свого народу. Зараз тих, хто сумнівається у тому, що таке Україна, уже значно менше. Бо ця боротьба окроплена людською кров’ю.

– Як гадаєте, коли і за яких обставин Україна переможе зовнішнього ворога?

– Дуже важко сказати… Простим людям нереально спрогнозувати будь-що у цій гібридній війні із закулісними іграми. Я би дуже хотів, щоб ми перемогли ворога завтра або у цю конкретну мить, але ж… Цього ніхто не знає… Хіба Господь Бог. Та, попри все, хочу, щоб люди були оптимістами, щоб вірили у краще. Моя вам порада: спілкуйтеся з оптимістами, не піддавайтеся на усілякі провокації і сумнівні твердження.

– Що надихає у творчості і змушує не опускати рук у будь-яких життєвих ситуаціях?

– Люди. На наших концертах ми отримуємо такий потужний зворотний зв’язок від глядачів, що надихаємося працювати далі!

Під «піккардійців» народила трійню

– За багато років діяльності маєте чимало шанувальників, зокрема у фан-клубах. Хто з них вас найбільше вразив, який вчинок був найяскравішим?

– Особисто мене вразила історія однієї жінки з Києва, яка, народжуючи трійню, просила лікаря нон-стоп крутити у пологовому залі нашу пісню «Сад ангельських пісень». Через рік ця киянка запросила нас виступити на дні народженні своїх дівчаток-малюків. І тільки на цьому святі дізналися, як своєю творчістю спричинилися до потрійного щастя цієї сім’ї. До речі, щодо дітей, то у нас уже назбиралася ціла галерея дитячих малюнків «Піккардійської терції». Треба буде колись виставку організувати (сміється, – авт.).

А ще була цікава історія, пов’язана із піснею «Туман яром» у нашому виконанні. Одна жінка написала нам листа, що завдяки цій пісні її син, який мав психічні розлади, одужав. Вона часто вмикала йому цю річ.

– Що побажаєте читачам «Погляду»?

– Читачам побажаю розсудливого та об’єктивного погляду на життя. А газеті – цікавих матеріалів і вдячних читачів.

Ольга ШУПЕНЯ