Один із найпопулярніших українських поетів, письменників і перекладачів Сергій Жадан завітав до Чернівців на фестиваль «Meridian Czernowitz». У рамках фесту Жадан читав свої вірші на вулиці, презентував переклади віршів Пауля Целана, дискутував про ситуацію в Україні, разом із гуртом «Собаки у космосі» дав драйвовий концерт у Літньому театрі, під час якого вдалося зібрати більше шести тисяч гривень на потреби військових. Про улюблену роботу і улюблені місця, Україну та патріотизм Сергій Жадан розповів в ексклюзивному інтерв’ю «Погляду».
Треба боротися за свою свободу
- У соцмережах Вас, Сергію, називають одним із найбільших авторитетів для молоді у літературі. Почуваєтеся таким?
- Та ні. Якби вам зараз сказав, що вважаю себе авторитетом, то це звучало б трішки смішно. Але завжди тішуся, коли мене читають, коли хтось відгукується на те, що написав. Я намагаюся моніторити відгуки своїх читачів, для мене це справді важливо. Звертаю увагу га коментарі, на критику.
- А взагалі як ставитися до критики?
- Добре. Критика – це необхідний елемент творчої роботи письменника.
«У нас війна. Не тому що ми виграємо якісь позиції, чи програємо їх, а тому що кожного дня гинуть люди»
Сергій Жадан
- Ви досі не завели сторінки у соцмережі, чому?
- У мене на це немає часу.
- А на що витрачаєте основну частину свого часу?
- На життя. Я займаюся тим, що люблю. Зараз у цих реаліях, в яких ми перебуваємо, справді багато доводиться реагувати на те, що діється навколо.
- Цьогоріч побачила світ збірка віршів Пауля Целана у Вашому перекладі. За яким принципом добирали поезії для перекладу?
- Переклав вірші з чотирьох останніх його книжок. Це пізній період творчості Целана, вірші написані в останнє десятиліття його життя. Поезії цього періоду менше перекладають, адже їх писала людина, яка була вже психічно хвора, і багато хто їх не розуміє. А мені ось хотілося саме цю частину творчості Целана перекласти.
- Самі все зрозуміли?
- Думаю, що ні. Якби все розумів, то мені було б не цікаво. Щось зрозумів, деякі речі не зрозумів, але знаю, чому так вийшло. Це справжня складна поезія.
- У Чернівцях Ви презентували альбом-комікс «Бийся за неї». Назва символічна, про що вона?
- У збірці йдеться про битву, намагання відстояти любов і водночас тут закладено якийсь ширший контекст. Можна сказати, що лейтмотив збірки – бийся за свою свободу, за свої цінності, за свою правду, за свою віру.
- Те, що мене називають музикантом – це дурниці. Я не граю на жодному музичному інструменті і в мене немає музичного слуху.
- Так не у всіх сучасних артистів він є.
- У такому разі і їх не варто називати музикантами (сміється, - авт.). У дитинстві я намагався опанувати баян і гітару, але все безнадійно. А яку музику люблю? Дуже різну. Я збираю «вініли» і у мене надзвичайно строката колекція: від джазу до пост-року.
Чернівці у списку улюблених міст
- Узимку під час Євромайдану у Харкові вас побили, ЗМІ облетіла фотографія Вашого обличчя у крові…
- Облиште, «постраждав» це погане слово. Набагато гірше зараз хлопцям на Донбасі.
- Виїхати з Харкова після того випадку не хотіли?
- Ні, звичайно. Харків дуже люблю, це моє улюблене місто, живу там вже більше двадцяти років і хочу жити там до кінця свого життя.
- Які ще міста у списку ваших улюблених?
- Таких багато. В Україні це Львів і Чернівці. Поза Україною – Варшава. Берлін, Нью-Йорк.
«Не намагайтеся засліплювати себе ілюзіями»
- Зараз багато говорять про патріотизм, вішають прапори, фарбують мости, як ставитеся до таких акцій?
- На моє глибоке переконання, патріотизм – це не одягати вишиванки, коли їх всі одягають. Вважаю, що патріотизм – це одягання вишитої сорочки, коли її ніхто не одягає. І ось цей теперішній спалах патріотизму з малюванням асфальту і мостів у синьо-жовті кольори… Ставлюся до цього доволі скептично, бо не впевнений, що через три місяці, коли у нас можуть початися серйозні економічні проблеми, цей патріотизм збережеться. Не люблю якихось масових спалахів, не хочу нікого ображати, але нічого особливо хорошого у цих акціях не бачу. Я пам’ятаю Київ, Харків, Дніпропетровськ, які тепер обвішані прапорами, взимку, коли там били людей, які виходили з синьо-жовтими стрічками.
- Як вважаєте, як можна зупинити цю війну?
- Не знаю. Все насправді дуже погано. Мені здається у цій ситуації немає позитивного виходу. Будь-який вихід обов’язково буде пов'язаний із загибеллю людей. На жаль. Вчора мені написав знайомий, який залишився у Луганську. Він намагався виїхати з міста у бік Росії і розповідає, що траса забита спаленою технікою і трупами цивільного населення. Я не знаю, чи це страшно, чи ні. У нас війна. Не тому що ми виграємо якісь позиції, чи програємо їх, а тому що кожного дня гинуть люди, щодня знищується Донбас. Можна, звичайно, малювати мости, ходити з прапорами, кричати «Героям слава», а можна думати про тих людей, які у Луганську вже більше місяця сидять без світла і води.
Гадаю, що нас чекають великі випробування і треба бути до них готовими, тверезо дивитися на життя і не намагатися засліплювати себе ілюзіями. Це шкідливо.
Віталія КОЗМЕНКО
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар