Письменник, поет, перекладач і музикант Сергій Жадан вже традиційно приїхав до Чернівців на «Meridian Czernowitz». У рамках фестивалю він брав участь у дискусіях про культуру і війну, читав свої вірші, презентував нову збірку поезій «Життя Марії», взяв участь у перформенсі «Розділові», а ще просто гуляв містом, роздавав автографи, знявся у фільмі про фестиваль і поспілкувався з журналістом «Погляду».
– Сергію, Ви уже далеко не вперше у Чернівцях, чи маєте тут улюблені місця?
– Є, безперечно. Целанівський центр, як на мене, просто фантастичне місце. Центр є емблемою цього фестивалю і до того ж страшенно енергетичний, затишний, теплий. Люблю сюди приходити. Для мене, загалом, вулиця Кобилянської – це, власне, і є Чернівці. Плюс, люблю і дворик Целана, і готель «Буковина» (саме там поселили поета на час фестивалю, – авт.).
– У рамках фестивалю вийшла друком Ваша збірка віршів «Життя Марії», що тепер чекати від Сергія Жадана?
– Можна чекати роману. Зараз пробую писати прозу, але лише починаю, тому, мабуть, нескоро. А загалом я не люблю загадувати наперед.
– Знаємо, що знімалися у фільмі «Поводир»...
– Так, це була моя зоряна роль, яка тривала 10 секунд (сміється, – авт.).
– Але певно знімали її набагато довше?
– Так, знімали півдня. Там така складна сцена, коли чекіст заходить у приміщення академії мистецтв і проходить через коридор, піднімається сходами, зустрічає поета, який вголос читає свої вірші, заходить у кімнату, де ліплять бюст із головної героїні, яку грала Джамала. Все це знімалося, наскільки я розумію, одним кадром і тому це було доволі складно. Для мене сам процес був цікавий і до того ж знімали у будинку навпроти. Мені, щоб прийти на майданчик, треба було перейти вулицю.
«Треба робити те, що ти робиш, треба допомагати тим, кому можеш, потрібно використовувати ті можливості, які в тебе є»
Сергій Жадан
– Які враження після перегляду стрічки?
– Фільм красивий, надзвичайно емоційний і поетичний.
– Це був Ваш дебют у кіно?
– Та ні. Колись давно доводилося зніматися, але саме це були перші зйомки у справжньому дорослому кіно з режисером, кранами, гримерками. Я страшенно вдячний Олександру Ірванцю (сценарист фільму, – авт.) і режисеру Олесю Саніну, який запросив мене знятися у стрічці.
– Ви і поет, і письменник, і перекладач, і музикант. Не хотіли б собі частіше «приміряти» амплуа ще й актора кіно?
– Ні. Мені здається, людина має займатися тим, що вона вміє робити. Але такі експерименти завжди цікаві.
«Нам ніхто нічого не винен»
– Ви маєте сторінку у соціальних мережах?
– Ні.
– То, вочевидь, не стикаєтеся з тими, хто кричить «всьо пропало» і «не за те Майдан стояв»?
– Чому ж, стикаюся. Люди не лише у соціальних мережах обурюються. Але до таких слів ставлюся по-філософськи. Природно, що після захоплення і ейфорії настає розчарування й апатія. Це нормально для психічного стану людини. Просто я намагаюся ставитися до цього конструктивно. Який сенс у плачах, істериках і скигленні? Жодного. Треба робити те, що ти робиш, треба допомагати тим, кому можеш, потрібно використовувати ті можливості, які в тебе є. Лише так є можливість переламати ситуацію на краще.
– Ви родом із Луганської області, зараз ця територія окупована? Їздите туди час від часу?
– Територія, де я народився, не окупована. Старобільськ український. На Схід їздив буквально десять днів тому. Враження дуже печальні. Це територія війни, територія, де щодня гинуть люди: і військові, і цивільне населення. Нічого хорошого у цьому нема і бути не може.
– А як вийти з цієї ситуації?
– Треба підтримувати людей, які там є. Потрібно усіма можливими способами давати їм зрозуміти, що вони і надалі є громадянами України. Що ми всі разом. Оскільки не можемо вплинути на перебіг війни. Бо все-таки війну провадять політики і військові, тож треба робити те, що можемо.
– Ви досить часто буваєте за кордоном, що там знають про Україну?
– Мене постійно розпитують про ситуацію в Україні, про ситуацію на Сході, про політику і війну. Знають мало, а те, що знають, то не дуже симпатично про нас. Україна часто не переймається тим, щоб її почули. Просто сидить, чекає і думає, що всі мають кинутися їй допомагати. Але в принципі нам ніхто нічого не винен. Ми самі повинні вирішувати свої проблеми.
– Що побажаєте чернівчанам?
– Чернівчанам – мудрості і витримки, як і всім нам. Просто зараз перебуваємо у дещо істеричному стані, маємо багато моральних проблем, психічні перевантаження через постійний потік негативних новин. Добре було б пам’ятати, з чого все починалося два роки тому, за що ми виходили на Майдан, що ми відстоювали, за ці цінності і триматися. Трішки більше спокою, трішки більше мудрості і трішки більше відкритості та сердечності, щирості.
Віталія КОЗМЕНКО
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар