Табула раса виступить у Чернівцях

У театрі пивного настрою «Public» шостого березня о 20:00 відбудеться концерт українського гурту «Табула раса». Вартість квитків від 80 до 170 гривень. Організатори радять заздалегідь подбати про похід у клуб, мовляв, у день виступу може не бути козирних місць. Нагадаємо, пік популярності «Табула раси» припав на другу половину 1990-х. За час свого існування колектив мав тривалу творчу відпустку, яка розтягнулася аж на п’ять років, до 2003-го. Нині формація концертує у рамках свого ювілею – 25-річчя. Детальніше про творче життя і не тільки розповідає «Погляду» Олег Лапоногов, лідер гурту «Табула раса».

– Олеже, якими запам’яталися Чернівці, коли виступали у нас раніше?

– Подобаються міста Західної України за їхній колорит. Буковина імпонує свіжим гірським повітрям. До речі, ще до того як вперше побував у Чернівцях, мої друзі-однокласники, які на початку 1980-х поступали у ваш університет, багато цікавого розповідали про місто, називали його другим Парижем. І лише через багато років по тому особисто в цьому пересвідчився. Манять ліси, пагорби, спуски, підйоми… Окрім того, чудова архітектура. Мені в цьому краї затишно. Чернівці дивовижно гарне місто. Коли приїжджаю сюди на гастролі, то не відмовляюся від своїх щоденних пробіжок. Зазвичай прокидаюся о 6-7 ранку, людей на вулиці практично ще нема і я бігаю маленькими вуличками центру. Тоді по-особливому відчуваєш це місто, яке тільки-но прокидається.

– З якою програмою із гуртом «Табула раса» приїдете до чернівецьких шанувальників?

– Програма трохи змінилася. Залежно від побажань та настрою глядачів виконаємо до семи нових пісень. Безумовно, будуть і хіти, які завжди просять грати, зокрема «Дорога», «Шейк», «Любимая машина», «Утренний белый луч». Загалом готуємо десь 24-25 різнопланових композицій на будь-який смак.

За словами О. Лапоногова, він щодня розпочинає усе з табула раси (у перекладі з латині – «чиста дошка»)

– Олеже, у Вашому житті було безліч цікавих занять та захоплень: від вивчення зоряного неба до плавання, опанування акторської майстерності. Яке хобі у вільний час актуальне й досі?

– Не повірите – творити. Насправді усі люди є художниками свого життя. Щойно прокинулися, розплющили очі і ті декілька секунд – дуже важливий час. Оговтуєтеся, згадуєте на якій планеті, як вас звуть і що треба йти на роботу тощо. Ось з цього моменту вважайте, що увійшли в художню майстерню, і ви є митцем до самого вечора, доки не ляжете спати. А усе, що робите – робите з любов’ю і перебуваєте у житті, як у реальній казці. Чому в реальній казці? Тому що я, як і всі християни, вірю в те, куди зове Ісус Христос – велику реальність любові. А поки цього не досягли, ми тут, в цій реальності на землі і є два полюси: один добрий, інший – злий. Так от я обираю добру казку і крокую цією планетою, як виходить. Можливо, дуже часто гулі набиваю, але у будь-якому разі це цікаво.

– Часто у житті доводилося усе розпочинати з табула раси (у перекладі з латині – «чиста дошка»)?

– Та завжди, щодня.

– Як зважилися на те, щоби на п’ять років випасти із професійної діяльності, як це сприйняли музиканти гурту?

– Коли людина робить щось щиро, то оточення адекватно до цього ставиться. І я це робив щиро, щиро попереджав, що може щось відбутися... Колектив з розумінням до цього поставився, ми навіть мало про це говорили, просто вирішили: якщо треба, то треба. Єдине, не думав, що це триватиме аж п’ять років. Хоча, відверто кажучи, гадав, що можу і не повернутися. Але вийшло так, що повернувся.

– Зазвичай публіка мала б, навпаки, додавати енергії, а не спустошувати?..

– У мене не було як такого виснаження, ні. Просто потрібно було піти на певний час із соціуму. Ось і все. Я душею це відчував. І, чесно кажучи, завжди прагнув цього. Ось чимало діячів мистецтв, художників, літераторів, видатні політики інколи навіть йдуть від соціуму. Я вже не кажу про ченців, коли це обов’язково – піти, щоби не піддаватися земним спокусам.

– Яким досвідом збагатив той період, коли перебували у монастирі?

– Перебування у монастирі ні з чим не порівняти, це був дивовижний період. Раніше про це читав, але не доводилося самому відчувати. Кажуть, у монастирі не зовсім солодко, але всі ці люди дуже щасливі і свою діяльність ні на яку іншу не поміняють. Та зрозуміло, що буває важко і там.

– Розкажіть про свій ідеальний тиждень: чого і скільки має бути в ньому, аби опісля можна було констатувати, що він прожитий недаремно?

– Коли відчуваєш, що любиш, коли співпереживаєш людям незалежно від того, згоден ти з ними, чи ні. Так варто ставитися не лише до людей, але й тварин, природи та й усього на світі, адже ми всі виникли з планети Великої Любові, тому що Бог – це любов. І що більше ти відчуваєш це, то ліпше. Десь спокій має бути всередині, якась впевненість. Для мене ця впевненість в тому, що Бог є, Бог є любов і все одно колись усе буде зовсім по-іншому, ліпше.

– Що найбільше цінуєте в людях?

– Щирість.

– Про що мрієте?

– Про щось ліпше для усіх нас сьогодні.

– Які поставили перед собою завдання у творчості на цей рік, якою має бути «Табула раса» на початку 2016-го?

– Особисто я таких цілей перед собою не ставлю. Можу собі сказати, що на день маю пробігти крос, стільки-то кілометрів, чи прочитати за тиждень дві-три книги. А в творчості загадувати не можна. Якщо так чиниш, тоді виходить надто стандартний матеріал. Хоча він і так зараз стандартний, тому що інколи не проходить «митниці», оскільки має бути зрозумілим, «форматом» тощо. Не скажу, що мені таке імпонує, але це правила життя, тому доводиться за ними грати. Оскільки це все-таки творчість, тут не можна ставити дуже чітких рамок. Має усе виходити само собою. Буває, одні пісні одразу виходять, а на інші йде по 3-4 місяці. Тож коли вийде наступний альбом, ми лише приблизно можемо сказати, що наступного року. Ось уже сім пісень у нас готові.

– У роботі робите ставку на гроші чи творчість?

– Гроші також потрібні, звісно. Але, звичайно, творчість більше цікавить. Номер один – це творчість заради любові. Інакше, навіщо тоді жити? По-іншому у мене не виходить.

– Що побажаєте читачам газети «Погляд»?

– Гармонії, спокою всередині і все прощати один одному. Пам’ятайте, що просто так нічого не буває, значить, за щось. Пам’ятайте про те, що ми – люди. Нема ні гірших, ні ліпших, для Бога ми усі однакові. І, відповідно, маємо любити і прощати один одному багато чого. Тож усім бажаю любові.

Ольга ШУПЕНЯ