Про важливість знання власної історії говорять багато. Адже правильні висновки з подій минулого допомагають переосмислити події сучасні та уникнути багатьох помилок. Щоправда, українському народу такий алгоритм дій не притаманний, на жаль. Наша історія сповнена кривавих та трагічних подій, які мають одні і ті самі причини – розбрат та небажання поступитися власними інтересами заради державних. Схожу ситуацію маємо і зараз.
Хотілося б вірити, що цього разу події підуть іншим шляхом й історія зміниться. Багато надій у цьому напрямку покладають на молодь, адже вона – це і є майбутнє країни. Щоправда, нині значна її частина не надто зацікавлена в тому, аби щось змінювати тут, де панує атмосфера безнадійності та безперспективності, вона воліє реалізовувати себе там, де її цінуватимуть, де в неї буде впевненість у завтрашньому дні. Та все ж комусь таки доведеться залишитися тут і будувати власну країну. І, напевно, пізнання власної історії, усвідомлення причин та наслідків тих чи інших дій допоможе їм у цій нелегкій справі.
Неординарну та цікаву роботу схвально оцінило журі конкурсу, а також викладачі університету
Варто відзначити, що школа за останні роки стала патріотичнішою, в ній культивується вивчення власної країни, її традицій та звичаїв, трохи більше дітей вчать мислити та аналізувати, проводити паралелі між минулим та сучасністю. А щоб стимулювати інтерес, учням пропонують різноманітні конкурси. Оскільки ж історія нерозривно пов’язана з літературою, а її події накладали свій відбиток на творчість, то й літературні конкурси часто заводять своїх учасників у лабіринти історії.
Досить відомим є Всеукраїнський конкурс учнівської творчості «Об’єднаймося ж брати мої», де школярі подають на розсуд журі свої роботи про країну, рідне місто чи село, на інші теми. У ньому з досить цікавою роботою вдало дебютував учень гімназії №5 Іван Боднарюк. У своєму творі школяр переосмислив «Слово о полку Ігоревім» крізь призму сучасних подій, описав сьогодення в Україні, базуючись на відомому літописному творі.
Ідея написання твору виникла випадково
А виникла ідея випадково, коли учні якраз проходили відомий твір у школі. Хтось читав його із зацікавленням, хтось не дуже, а хтось просто перегорнув.
- За програмою ми якраз вивчали «Слово про похід Ігорів» і виникла така ідея поєднати події, про які розповідається в баладі, і ті події, які нині відбуваються на сході України, - згадує Іван. - Спочатку ця ідея здавалася сумнівною, оскільки давно не писав, але потім перечитав цей твір і в мене почали з’являтися думки. Раніше я вже мав невеликий творчий досвід. Почав писати в третьому-четвертому класі і це тривало десь до шостого. Та поступово кількість віршів зменшувалася і потім зовсім перестав писати. З’явилися нові захоплення, як-от, брейк-данс, і на творчість часу та наснаги не залишилося. Я активно почав працювати над цією роботою. Було непросто, багато цікавився подіями, які відбуваються на Сході, аби якнайвдаліше зробити поєднання. В історії України є чимало паралелей між подіями минулого та сьогодення. Україну багато хто хотів захопити, багато було розбрату, зрад, братовбивства та подвигів, і про це писали.
Писав ночами, аби не втратити ідей
Кожна робота потребує копіткої праці та часу, але якщо є натхнення, то все просувається швидше, а працювати приємніше.
- Працював над роботою десь три місяці. Допомагала мені Тамара Михайлівна – моя вчителька, котра, власне, і запропонувала взяти участь у конкурсі. З нею ми обговорювали ідеї, вона давала поради. З художнім оформленням мені допомагав учень десятого класу Артем Сімака та вчитель інформатики Леся Мирославівна. Та основну частину роботи виконав сам, каже хлопець. - Писав ночами, аби не забути та не втратити ідей, що виникали.
Твір складається з п’яти глав, котрі розповідають про події, якими жила та живе Україна останні кілька років, а також про надії, які плекає: про Донецький аеропорт, про двох братів на війні, випробування полоном, сльози жінок, дітей і матерів, про волонтерів та про повернення мужніх вояків із фронту. Остання глава – це поки що лише мрія, та, думаю, «вільною од краю і до краю, нерозмежованою останеться навіки Україна – моя земля, земля моїх батьків і дідів – нескорена і преславна!».
Неординарна робота здобула перемогу та схвальні відгуки
Неординарну та цікаву роботу схвально оцінило журі конкурсу, а також викладачі університету.
- Коли все було готово, роботу переслали у Київ на конкурс «Об’єднаймося ж, брати мої», там вона зайняла перше місце. Для мене це було дуже приємною несподіванкою. Також читав свій твір у Національному університеті ім. Юрія Федьковича. Приємно, що моя інтерпретація «Слова...» сподобалася відомому письменнику та викладачу Богдану Мельничуку. Він навіть взяв почитати її та схвально відгукнувся про неї. Також неодноразово ми зачитували цю роботу перед учнями, а щоб було цікавіше та наочніше, зробили до неї презентацію.
Скажу чесно, перемога та схвальні оцінки моєї роботи додали впевненості та віри в себе і свої сили, - зізнається І. Боднарюк. - Раніше я вже брав участь у літературних конкурсах, та це вперше здобув перемогу, то ж це мій дебют. Думаю, якщо буде натхнення, то спробую іще щось написати.
Уляна ДЕЛІКАТНА
«Ця робота - це своєрідний літопис»
Історія – це велика наука. Хто не знає свого минулого, не може творити своє майбутнє. А проведення паралелей із сьогоденням сприяє більшому зацікавленню.
Цікаво, що в свій час Іван «Слово о полку Ігоревім» не прочитав ретельно. Адже це твір дещо складний для читання та сприйняття. Він поставився до нього, як учень до свого обов’язку, подумав, що, мовляв, прочитаю та й усе. Та коли в його свідомості виникла ота явна паралель із сучасністю, то вже не міг відірватися від цього твору, він подивився на нього під зовсім іншим кутом. Коли наклалися ці два історичних виміри, поєдналися одинадцяте і двадцять перше століття, стало зрозуміло, що паралелі не є штучними. Події справді мають дуже багато спільного.
Ми йшли за сюжетною канвою «Слова…». Цей твір розповідає про подвиги наших вояків на Сході, про братерство на війні, про біль втрати, про волонтерську допомогу. Всі глави присвячені реальним подіям. Ми не прив’язували наш твір до «Слова…» штучно якось, паралелі тут виникають самі. Єдине, що ми додали – це главу про волонтерів, адже це явище сучасне. «Мчать на схід машини волонтерські дорогами небезпечними, шляхами далекими. Везуть одяг теплий, продукти необхідні, трави цілющі, набої гартовані. А найцінніший скарб - то малюнки і листи дитячі, в яких діти словами щирими просять війну припинити, батьків повернути».
Також у творі не оминули і теми політичних чвар та суперечок. Автор звертається до можновладців із проханням звернути. Нарешті, увагу на проблеми народу, захистити його: «Навіщо вам землі неміряні, діаманти нелічені? Заступіте ж народ свій законами справедливими! Загородіте ж землю рідну правдою щирою за волю вольную, за рани воїнів, за кров пролитую. Ви-бо своїми крамолами почали наводити поганих на землю Українську, на добро українське. З розбрату і постало насилля від влади кремлівської». Повертаючись до «Слова…», Святослав – це той політик, якого ми би прагнули бачити, який міг би об’єднати всі політичні сили перед загрозою та здолати її.
Остання ж глава «Про повернення мужніх вояків з фронту» - це наша мрія. Ми віримо, що перемога буде. «Гуде земля, шумить трава, курява здійнялася. То вояки українські додому вертаються. Ідуть війська через Київ-столицю - перемогу провіщають. Землі раді, городи веселі. В’ються голоси по землі Українській - то люд гуртами дружними пісень співає, славить воїнів-захисників, рутою-барвінком шлях устеляє».
Ця робота - це своєрідний літопис. Історія промовляє до нас, вчить і застерігає нас. Якщо ми не будемо дослухатися, то не уникнемо їх і зараз. Як Київська Русь була колись поділена на окремі князівства, точилися міжусобні війни і не було єдності, так і зараз єдності нам не вистачає. Якщо ми не будемо сильними, єдиними, об’єднаними, то не зможемо відстояти своєї держави.
Робота вийшла дуже сильна, навіть несподівана. А вийшло так тому, що Іван сам захопився та проникся тими подіями. Ми вивчаємо будь-який твір, орієнтуючись на власний досвід на сучасне наше життя. Без цього будь-який твір залишається лише на сторінках, він не проходить через душу, через думки. Кожен твір треба пережити, прожити, знайти якісь точки дотику.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар