Фізичне виховання в українських вузах зникає

Реформування освіти та постійні нововведення, які частенько суперечать попереднім, тривають у нас не один рік. Проте освітяни звертають увагу, що не всі вони йдуть на користь. Про те, як переживає цей процес спортивна освіта, розповідає декан факультету фізичної культури та здоров’я людини, завідувач кафедри військової підготовки ЧНУ імені Ю. Федьковича Ярослав Зорій.

- Яка нині ситуація у спортивній освіті і які позитиви та негативи маємо наразі?

- На сьогодні ми вважаємо негативом те, що у вищих навчальних закладах третього-четвертого рівня акредитації фізичне виховання, за рекомендаціями МОН, зараховано до вибіркових дисциплін. Якщо раніше дисципліни фізичного виховання були у нормативній частині, були обов’язковими, у всякому разі перший, другий, третій курс, то зараз все по-іншому. Нині з набору студентів-першокурсників близько п’ятисот вибрали саме фізичне виховання, вони ходять раз на тиждень на обраний із числа запропонованих вид спорту і займаються на тих базах, які є в університеті. Але масового  охоплення студентів спортивно-оздоровчою діяльністю таке нововведення не дало. А ми розуміємо, що зараз дуже сильна гіподинамія, коли молодь, особливо та, яка йде вчитися, віддає перевагу новітнім технологіям, різним гаджетам і, напевно, потреба у руховій активності мала би у цьому аспекті подаватися молодим людям якщо не примусово, то з досить потужними рекомендаціями. Ми повинні пам’ятати, що від цього залежатиме їхній тонус, їхнє психічне, фізичне та духовне здоров’я. Тому що без фізичного виховання повноцінно гармонійно розвинену особистість сформувати, я вважаю, дуже важко. Те, що класики говорили: «у здоровому тілі – здоровий дух», насправді так воно і є. Тут не йдеться про великий спорт, але те, що діти повинні відірватися від класів, комп’ютерів і на свіжому повітрі, у спортивних залах отримати певну порцію рухової активності – аксіома!  Треба, щоб запрацювали м’язи, пішов приплив кисню через кров до головного мозку, і це дасть їм краще сприйняття науки. Зараз ми свої пропозиції у профільне міністерство направили, підтримала нас громадськість, колеги з інших вузів, та сподіваємося, що здоровий глузд переможе і ситуація зміниться на краще.

- Що ж стосується суто спортивної освіти, то які зміни є тут, та чи надають студенти перевагу тим чи іншим дисциплінам?

- Що стосується тих студентів, які навчаються на факультеті фізичної культури, то наразі їхню підготовку ми ведемо у двох напрямах – «фізичне виховання» та «здоров’я людини». 2016 року, згідно із положеннями Постанови Кабміну, планується на факультеті здійснювати підготовку фахівців із трьох спеціальностей: «фізична культура і спорт», «середня освіта» (фізичне виховання, захист Вітчизни, основи здоров’я) та «фізична реабілітація». Третя спеціальність – відносно нова і ми бачимо, що є перспектива. 2015 року ми ліцензували цю спеціальність за освітнім рівнем «магістра», 2016-го будемо пропонувати вступати до нас на навчання за освітнім рівнем «бакалавр» скороченої форми студентам, які закінчили як коледжі фізкультурного профілю, так і медичного. Ось такі зміни плануємо наступного року.

- Наразі бачимо тенденцію, коли досить успішні спортсмени і тренери-початківці тепер здобувають спортивну освіту? Наскільки це насправді важливо і потрібно для тренера?

- Річ у тому, що блок дисциплін і спеціальних, і педагогічних, і медико-біологічних дозволяє людині комплексно розуміти проблему і забезпечити нетравматичне заняття серйозними навантаженнями, з якими пов’язана спортивна діяльність. Тому без спеціальних знань, без знань основ біомеханіки, анатомії, динамічної анатомії, нетрадиційних та традиційних засобів оздоровлення напевне неможливо людині фахово, ефективно організувати спортивну діяльність, як тренувальну, змагальну, так і відновлювальну. Тому ми вважаємо, що нині без повного набору компонентів, які ми даємо у процесі навчання, діяльність тренера, скоріше за все, буде неефективною, навіть якщо людина має серйозні особисті досягнення у спорті.

- Себто вибираючи тренера чи інструктора, варто звертати увагу на таке?

- Звичайно, якби я, наприклад, віддавав дитину в секцію, мене б цікавило, який фах у тренера та чи він не нашкодить організму дитини, який розвивається, і зможе дати рекомендації, враховуючи і певні психічні властивості, і певні фізичні задатки та здібності, які є у кожної дитини. Дати рекомендації, які дозволять розвинути максимально те, що у дитини є закладено, і мінімізувати ризик травматизму.

- Невід’ємною є фізична складова і у військовій  підготовці, та чи ця сфера є нині важливою?

- Зараз ми більший акцент робимо на практичну складову. Уміння стріляти, управління бойовою машиною – дуже важливо, але сьогодні ми відсуваємо це на другий план, виводячи наперед управлінську складову. Основне завдання – щоб наш випускник міг організувати сучасний бій, аналізувати бойову підготовку, знав основи ротного господарства. Практика участі збройних сил в АТО показує, що саме знання матеріальної частини, вміння управляти підрозділом, налагоджувати нормальні взаємини у колективі, враховуючи, що між офіцером і солдатом може бути суттєва різниця у віці, – це дуже важливі деталі, до яких нині випускники не тільки кафедр, але і військових інститутів виявляються часто неготовими. Тому максимальну увагу в підготовці майбутніх офіцерів запасу ми звертаємо саме на управлінську складову.

«У всьому має бути розумний баланс. Все на гроші переводити не варто»

- Враховуючи ту ситуацію, яку маємо наразі в Україні, чи зросте популярність військових спеціальностей серед абітурієнтів?

- На моє переконання, захищати Батьківщину – це почесний обов’язок, але він повинен бути почесним обов’язком не на папері, а насправді. Але захищати Батьківщину потрібно професійно, вміючи це робити. А вміти це робити можна буде лише тоді, коли до цього важливого питання буде системний підхід, коли підготовку вестимуть зі школи, коли молодь матиме змогу відвідувати тири, займатися військово-прикладними видами спорту, коли відродять у навчальних закладах військово-патріотичні ігри, коли у вузах перестане існувати, наприклад у нас, стовідсоткова комерціалізація військової підготовки. Якщо держава замовлятиме фахівців, це дасть змогу тим студентам, котрі не мають можливості платити за військову підготовку, прийти і навчатися. Є багато патріотично налаштованої молоді, студентів, які не приходять на військову кафедру, тому що банально не мають коштів, аби оплатити навчання. Комісії, які працювали у нас на військовій кафедрі, зробили висновок, що кафедра спроможна здійснювати якісну підготовку офіцерів запасу, в тому числі і за державним замовленням. Навчатись на кафедрі нелегко, але ті знання і навички, які ми даємо, – зараз дуже важливі і працювати абияк ми просто не маємо права.

- Нині багато говорять про те, що держава відмовилася від спорту і їй, очевидно, він не потрібен. Як вважаєте, чи є якийсь вихід із цієї ситуації?

- У нас все впирається у фінансування, у всякому разі так кажуть. Як на мене, гроші завжди можна знайти. Практика показує, що де є меценати, де є патріоти спорту, де є тверда воля керівництва, там можна організувати повноцінні заняття спортом, поліпшити матеріальну базу. Та у нас у місті чомусь із цим є проблема. Чернівці – чи не єдиний обласний центр, де досі немає стандартного плавального басейну. Звичайно, йде рух, щось будується, але все це чомусь дуже затягнулося в часі. Крім того, по руховій активності дітей виникає запитання, де їм займатися. Майданчики повинні будувати у кожному дворі і не просто майданчики з гойдалками чи гірками для дошкільнят, а такі, де можна займатися ігровими видами спорту, розміщувати на них гімнастичні снаряди, де дитина зможе тренувати і силу, і спритність і при цьому не травмуватися.

 - Що ж до пропозицій комерціалізувати спортивну сферу, чи не нашкодить така дія спортові?

-  У всьому має бути розумний баланс. Все на гроші переводити не варто, бо якщо не створювати нормальних умов для занять, коли треба буде за все всюди платити, звичайно, від цього втратять всі. Оскільки люди не будуть займатися там, де вони не можуть це «потягнути»  матеріально. Тому з одного боку, без комерціалізації нині важко вижити, оновлювати базу, вдосконалювати її, але з іншого боку, не можна перекладати всі витрати лише на плечі тих, хто спонсорує спорт і фізичну культуру. Потрібне централізоване фінансування з перспективою, щоб максимально залучити молодь, а вже коли вона втягнеться у процес, тоді буде набагато простіше.