На перший погляд це приваблива молода жінка, котра працює в ІТ-сфері. Самостійно опанувала «WordPress», брала участь у тренінгах «Створення сайта на Drupal», закінчила курси тестувальників, Основи PHP. Вивчає англійську мову та мову програмування Python. Зараз працює контент-менеджером та адміністратором сайта aik.ua та порталу дистанційної освіти. Така собі бізнес-леді. Здається, нічого її з-поміж інших не виділяє. Крім, звісно, численних тренінгів та занять. Лише тоді, коли вона виїжджає на візочку, розумієш, що це людина з особливою потребою. У Анастасії Стельмах ДЦП.
- Чесно кажучи, коли була маленькою, думала, що це не назавжди, - розповідає Настя. – До мене рідні ставилися як до абсолютно здорової дівчинки. Дідусь майже кожного дня ходив зі мною на прогулянку, вчив грати в шахи та займався англійською мовою. Навчалася я в спеціалізованій школі для дітей з ДЦП. Але прийняли мене неохоче, тому що на той час була єдина, хто мав складні порушення опорно-рухового апарату. «Важких» дітей тоді навчали вдома. Але завдяки моїй мамі, я все-таки сіла за шкільну парту разом з усіма дітками.
Жінка каже, навчалася не гірше за інших. Любила математику та постійно «зависала» на факультативах з інформатики. Час ішов, вона дорослішала.
- Переломний момент настав у 14 років, - каже Настя. - Тоді мені зробили 3 операції на ногах. Рік після реабілітації була вимушена навчатися вдома. Одного дня до нас прийшла сусідка, художник, малювала ілюстрації до книги. Запропонувала мені написати кілька віршів до книги. Я погодилась, все одно сиджу вдома, часу вільного багато. А через рік побачило світ перше видання книги «Свята українського народу».
Жінка слідкує за подіями, котрі відбуваються у житті друзів та знайомих. Нещодавно навіть брала участь у двох фотосесіях, для людей, які живуть з інвалідністю. В ролі слухача, відвідувала форуми та конференції на IT-тематику. Через бар`єрність та зайнятість декотрі заходи доводиться пропускати. Але в Анастасії є ідеї, є прагнення цю ситуацію змінити, аби частіше виходити в люди. І ДЦП їй аж ніяк цьому не заважає.
- Недуга – це щось важке, а я це сприймаю по-іншому, - каже Анастасія. - Просто живу своїм життям. Якщо щось для мене недоступно, думаю, як би це змінити. Іноді варто просто усміхнутися і попросити про допомогу. Коли зовсім щось не клеїться, думаю, чи варте це взагалі моєї уваги. Неабияк допомагає мама. Перш за все, морально. З її цілеспрямованості я беру приклад. Надихають також позитивні приклади моїх друзів, котрі досягли успіху в різних сферах.
Ця молода жінка – справжній приклад для наслідування. Жодної хвилини вона не жалкувала ні про що, каже, дуже важливо навчитися розуміти себе та свої потреби. З розуміння «чого ти хочеш?» починається шлях до втілення задуманого.
- Далі потрібно робити кроки до своєї мрії. Перепон не існує. Ми такі ж люди, зі своїми особливостями. Нам просто потрібно більше докласти зусиль, щоб наше життя було цікавим та насиченим. Всесвіт віддячує кожному за старання.
Яна МАРІЯНЧУК
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар