Нещодавно до нашої редакції прийшла постійна читачка «Погляду» Любов Михайлівна. Чарівна усміхнена жінка вирішила через газету поділитися з буковинцями своїм досвідом успішної боротьби з раком молочної залози на другій стадії. Вона пережила шість хіміотерапій і не на словах знає, що таке виходити на люди у банданках, і як дискомфортно літньої спеки носити перуки. На щастя, тепер хвороба відступила, це засвідчують результати діагностики у Чернівцях та столиці.
Дізналася про пухлину випадково
За словами пані Люби, ще півтора року тому ніщо не могло змусити її навіть подумати про наявність якихось болячок, тим паче – раку. Вона добре почувалася, гарно виглядала та навіть займалася спортом. Але якось після самообстеження жінка намацала на грудях вузлик. Це її трохи насторожило, проте погані думки гнала подалі від себе, усе надіялася, що то все – безпідставні вигадки. З іншого боку, чернівчанка боялася йти до лікарів. Та одного дня вона взяла себе в руки і пішла зробити маммографію. Їй одразу сказали: «У вас – пухлина». На доважок, наполегливо рекомендували лікуватися де завгодно, лиш не у Чернівцях.
Замість київських та ізраїльських клінік – рідні стіни
У Люби була можливість лікуватися за кордоном, але вона відмовилася від поїздки до Ізраїлю та Києва. Сьогодні не жалкує. Каже, отримала неабияку підтримку від рідних та особисто переконалася у професіоналізмі лікарів Чернівецького обласного клінічного онкологічного диспансеру.
– Коли вперше прийшла на прийом до свого основного лікаря – онкохірурга Тащука Іллі Вікторовича, він усе детально роз’яснив та вселив віру у те, що все буде добре. Отримала від нього неймовірний заряд позитиву. У мене навіть думки такої не виникало, що можу померти. Я на 100 відсотків була впевнена у своєму одужанні. І знаєте, коли по-справжньому віриш, що рак – виліковна хвороба, то так і стається, – розповідає чернівчанка.
– Насправді у нас дуже хороші лікарі, – додає Люба. – Нашим фахівцям можна довіритися і нічого не боятися. Необхідно прийняти цю хворобу і сказати: «Я вилікуюся». Власне, так і трапиться, головне – не тягнути до останнього, щоб не запізнитися. Адже на перших стадіях рак виліковний.
«Найголовніше – це наша родина і життя»
Після пережитого Люба кардинально змінила своє ставлення до життя.
– Дякую лікарям, які подарували мені друге життя, – каже вона. – Тепер у своєму житті усе оцінюю по-іншому. Розумію, що усілякі дорогі речі та коштовності зовсім не мають цінності. Найголовніше – це наша родина і життя. А усе решта можна набути. Річ у тім, що коли тобі важко, тоді бачиш, що поряд залишаються саме ті люди, які по-справжньому тебе люблять. Власне, моя родина мені і допомогла. Також немаловажливу роль відіграла команда лікарів, які ніколи не були байдужими і завжди знаходили, що тобі сказати і як підтримати саме у той чи інший момент. Я з чоловіком навіть не очікувала такого гарного ставлення до мене з боку медиків. Ось лікар, який призначає хіміотерапію – Митрик Григорій Віорелович – є дуже уважним до пацієнтів. Якось, коли мені було кепсько після проведеної хіміотерапії, мій чоловік зателефонував йому о 06:00, а лікар взяв слухавку і цілком нормально відреагував на усі запитання, наче була 10 ранку чи 12 година дня. Навіть вночі йому можна було зателефонувати і він жодного разу не сказав: «Що це ви мене турбуєте і набридаєте з безглуздими запитаннями, я ж уже все вам пояснив і розписав». Мало того, інколи сам телефонував моєму чоловікові, аби дізнатися, як я почуваюся і чи не забула часом здати той чи інший аналіз. Також старша медсестра Мар’яна Костянтинівна неабияк допомогла у лікуванні. Ця людина на своєму місці. Вона знає все, що робить, у її погляді читається: «У тебе все буде добре». А ось терапевт Шкварковська Наталія Володимирівна. Я можу просто перебувати в коридорі медустанови, а вона ніколи не пройде мимо, ніколи не зробить вигляд, що тебе не знає, чи не бачить. Завжди привітно: «Доброго дня, як ваші справи, як ваше сердечко?». Ще під час операції мені добряче допомогла лікар-фізіотерапевт Орися Іванівна. Пацієнти досі за нею сумують, що вона пішла у декрет. Керує цією злагодженою командою заввідділенням Гонца Ірина Анатоліївна. Це дуже важливо, що вони довіряють одне одному і допомагають хворим одужувати. Ці лікарі вміють знайти підхід до кожного хворого і підтримати навіть тоді, коли їх запитують: «А я жити буду?».
Ольга ШУПЕНЯ
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар