
Російська агресія об’єднала і згуртувала людей. На боротьбу із російськими загарбниками з перших днів повномасштабного вторгнення військ рф в Україну виступили сотні тисяч свідомих українців-патріотів. А в тилу на підтримку Збройних сил України та загонів територіальної оборони люди, без перебільшення, віддають з дому останнє. Кожен намагається взяти участь в благодійній справі, зробити посильний внесок, щоб захисники Вітчизни на передовій відчували міцний тил. Бойовий дух наших військових піднімає підтримка, яку надають територіальні громади. Зокрема, в Недобоївській ТГ організували цілу систему допомоги військовим частинам, де служать жителі кількох населених пунктів громади.
Скільки жителів громади нині захищають Україну? Як підтримують захисників у тилу? Скільки внутрішньо переміщених осіб прихистили у громаді? Про це розмовляємо із головою Недобоївської сільської територіальної громади Юрієм ЮЗВОЮ.
Недобоївська територіальна громада з початку повномасштабного вторгнення прийняла у себе понад 1100 внутрішньо переміщених осіб
Першу посилку відправили 25 лютого
– Зараз практично немає родини, яку б не торкнула війна. У когось воюють чоловіки, сини, онуки, хтось займається волонтерством. Як цю роботу організували в Недобоївській ТГ?
– Наші люди насправді унікальні. Як тільки-но російська федерація напала на Україну, кілька сотень чоловіків нашої громади – з бойовим досвідом і без нього – поспішили до центрів комплектування. З них відібрали майже 200, котрі нині відважно боронять українські землі від зажерливого північного сусіда, що марить відродженням імперії. На жаль, двоє мешканців громади загинули у важких боях. У травні на Донеччині поліг 22-річний Давид Пінчук, якого із військовими почестями поховали у Зарожанах, а у липні загинув під Бахмутом його односелець Андрій Божек. Вічна їм пам'ять! А мешканці громади доволі активно згуртувалися довкола допомоги нашим Збройним силам та територіальній обороні. Як тільки оголосили про збір предметів першої необхідності, буквально за дві години були зібрані ліжка, постільна білизна, продукти харчування. Значну активність у цій справі проявили члени ветеранської організації, яку очолює Григорій Гайдеєк, педколективи освітніх закладів та дошкільних установ, соціальні працівники.
– Чого найперше потребували наші захисники? Чим допомагали їм тоді?
– Здебільшого військові просили прилади нічного бачення, біноклі, іншу техніку, що допомагає виявляти ворога на відстані. Отож ми зібрали кошти й відправили у військові частини, де служать наші односельці десятки біноклів, моноклів, тепловізорів, іншу оптику. Крім того, придбали два квадрокоптери, які нині допомагають виявляти і знищувати ворогів. Замовлені предмети ми шукаємо в Україні та Європі й доставляємо їх на передову разом із директором місцевого комунального підприємства Сергієм Худяковським. Зараз, до слова, збираємося у двадцяту поїздку. Цього разу, крім продуктів харчування, предметів гігієни та першої необхідності, веземо майже 40 буржуйок, які виготовили майстри місцевого підприємства «Агромаркет», власником якого є В’ячеслав Тодосійчук. Земляки приносять газові балони, а робітники переробляють їх на печі, які взимку вкрай необхідні військовим. Географія наших поїздок дуже широка – Донеччина, Харківщина, Сумщина.
– Це ж які кошти потрібні на організацію поїздок. Хто допомагає вам у цьому, пане Юрію?
– Сприяють формуванню вантажів мешканці громади, підприємці, спонсори. Допомагають закордонні друзі. Зокрема, з Італії. Ось буквально днями наша амбулаторія загальної практики сімейної медицини отримала благодійну гуманітарну допомогу у вигляді ліків, засобів гігієни від італійських друзів – товариств Croce Rossa Italiana - Comitato di Sesto San Giovanni, mitato di Sesto San Giovanni, Gianluca Mauri, Angelica Petriccione. Частину гуманітарних вантажів ми переадресовуємо нашим захисникам, яким зараз дуже потрібні теплі речі, засоби гігієни, «буржуйки» тощо. Як акумулюємо кошти? Дуже просто. Приміром, кинули клич і за чотири дні місцеві жителі зібрала гроші на бензовоз для Збройних сил України. А ще мешканці Недобоївської громади готують їжу для військових. Приблизно один раз на десять днів ми відвозимо її на фронт. Це, зокрема, тушкованка, котлети, копченості, солодка випічка. Для збору коштів організовуємо всілякі заходи. Наприклад, провели акцію «Спортивне згуртування». Жителі громади грали у футбол, волейбол, шахи, шашки тощо. Під час заходу презентували концертну програму та благодійну виставку-ярмарок, організаторам якої вдалося зібрати понад 50 тисяч гривень. Кошти передали на потреби Збройних Сил України. До слова, цей захід також мав на меті інтегрувати переселенців у життя громади.
– Наші військові дуже потребують транспортних засобів. Чи допомагаєте їм у цьому плані?
– Звичайно, автомобілями допомагали Збройним силам практично з самого початку повномасштабного вторгнення росіян. Замовлення були різні – військові просили позашляховики, вантажівки, заправники, водовозки, автобуси та іншу техніку. Ми знаходили в громаді такі транспортні засоби, ремонтували, заправляли їх і доправляли на передову. Скільки було їх? Повірте, я збився з рахунку після шістдесяти одиниць. Можливо вже є сотня. Знаю точно, що тільки автобусів відправили шість штук, три- і восьмитонний бензовози. Все й не запам’ятаєш. І не в тому справа. Ми в тилу дбаємо про те, щоб на передовій наші військові мали якнайменше проблем.
Переселенці осідають на Хотинщині
– Пане Юрію, скільки внутрішньо переміщених осіб прийняла ваша громада? Де розселяли їх?
– Переселенці почали прибувати до нас у перший же тиждень війни. Невдовзі їх було вже понад 1100 осіб. Селили у приватному секторі, 200 людей помістили у приміщенні Ширівецької школи, 120 – у гуртожитку Ставчанського ліцею, по 50 – у Зарожанському та Долинянському дошкільних закладах. Шість місяців усіх їх безкоштовно харчували. Гроші на цю справу виділили з каси громади, чимало продуктів харчування дарували і донині доносять місцеві мешканці.
– Чи залишаться окремі родини ВПО жити у нашому краї й надалі?
– Гадаю, що так. Знаю, що вже 15-20 сімей придбали господарства у нашій громаді. Деякі жінки з числа вимушено переселених осіб встигли народити дітей, яких уже можна вважати буковинцями. Що ж до решти, то в Ставчанському ліцеї ми робимо ремонт 3-4 поверхів гуртожитку, щоб переселити туди приїжджих, вивільнивши нижні поверхи для ліцеїстів. Мусили також звільнити перед початком навчального року й Ширівецьку школу, в Долинянському дошкільному закладі відвели кімнати з окремим входом для ВПО. Одне слово, ми не залишимо їх без уваги. Наприклад, щомісяця кожній родині видаємо продуктові набори.
– Чи проявляли люди з інших регіонів бажання працевлаштуватися?
– Так, звичайно. І чимало з них знаходили роботу. Адже в нашій громаді чимало садів, а робочих рук не вистачає. Отож вони й заповнили цю прогалину. І час з користю витратили й кілька сотень гривень до сімейного бюджету заробили.
– Пане Юрію, війна війною, але громада живе й повинна розвиватися. Чи не запустили в цьому плані роботу?
– Жодним чином. До початку навчального року підготували школи і садочки. Прогрейдерували окремі дороги. Працюємо над тим, щоб у кожній школі було сховище на випадок оголошення тривоги. Де такої можливості немає, укладаємо угоди з приватниками. Недобоївська громада отримала нову техніку для вивезення сміття. Її надали у рамках проєкту «Поліпшення надання послуг з вивезення ТПВ». Вона має декілька функцій: завантажує відходи, ущільнює їх і транспортує на полігон ТПВ. Сміттєвоз має заднє завантаження, що дозволяє забезпечити зручний під’їзд до майданчика з контейнерами. Цей економний транспорт полегшує роботу комунальників і допомагає налагодити ефективну систему поводження з твердими побутовими відходами, що сприяє покращенню санітарно-екологічного стану території громади.
Анатолій ІСАК
Під час заходу «Спортивне згуртування» зібрали понад 50 тисяч гривень на потреби ЗСУ

Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар