Зараз важливо збагачувати національний дух

Побутує відомий вислів: «Коли лунають вибухи – музи мовчать». Українські ж музи від моменту віроломного вторгнення військ російської федерації на територію України не мовчать. Навпаки, їхній шепіт виразніший за ворожі залпи, гучніший за канонаду.

Бо ж відомо, що мистецтво завжди підтримувало та надавало наснаги жити навіть у найскладніші часи. Росія вже кілька століть зазіхає на нашу культуру: переписувала історію на свій лад, забороняла мову та друк книг українською мовою, наших літераторів і композиторів приписувала своїй нації, невгодних просто знищувала (згадаймо бодай Розстріляне відродження). Проте здолати нас так і не змогла. Ми вистояли тоді, вистоїмо і зараз. Бо у нас є міцний козацький стержень.

Артисти філармонії готуються до кожного виступу так, ніби це найвідповідальніший концерт у житті

Ми спілкувалися із головним художнім керівником Чернівецької обласної філармонії імені Дмитра Гнатюка Русланою КОСАР, аби дізнатися, яка вона – творчість під час війни? Як змінилися мистецькі рефлексії на фоні бойових дій, страждань, перемог і смертей? Де і як митці знаходять натхнення у ці карколомні часи? І взагалі, чи до мистецтва людям зараз, коли головне завдання – вижити і перемогти?

Діляться добром, яке несе світло

– Українська культура з початком війни, образно кажучи, «перейшла на військові рейки». З радіо- і телеефірів практично зник російськомовний контент. Навіть за кордоном культура в жовто-синіх кольорах не увійшла, а увірвалася в тренди. То як живе і розвивається у таких умовах колектив обласної філармонії? І чи до культури зараз, пані Руслано, коли щодня гинуть на фронтах військові, а в містах і селах – мирні українці?

– Українська культура нині, як і українське суспільство, поранена, однак не ослаблена. Місія у неї проста й зрозуміла –бути фундаментом, коренем та маркером, що відрізняє свого від чужого. Ось скажіть, хто з українців зараз не зможе продовжити перший рядок пісні: «Ой, у лузі червона калина...», хто не підхоплював трек «Байрактар»… Бо все, що влучає в людський біль або надію, відразу стає масовим і таким, що не забудеться до кінця життя. 

Я не можу погодитися з тим, що під час режиму воєнного стану не до культури. Так склалося, що мене призначили художнім керівником обласної філармонії саме в лютому, напередодні початку війни. Світ був у шоці від зухвалості рішення російської верхівки напасти на нашу країну, щоб «демілітаризувати та денацифікувати її». Тому в цій ситуації нашим завданням було створити атмосферу, коли б буковинці та внутрішньо переміщені особи бодай на годину-другу забули про війну, про руйнування і втрати, котрі принесла нам російська агресія. Колектив нашої філармонії створив проєкт «Культурний код», який передбачав показ широкій аудиторії дитячих опер на музику Миколи Лисенка «Пан Коцький», «Коза Дереза», розповіді про музичні інструменти, які здійснював оркестр «Плай» Миколи Гакмана, танцювальні майстер-класи.

Солісти, ансамблі філармонії – великі й малі – працювали для людей. З виставами вони об’їздили більшість райцентрів і навколишніх сіл. Хоча на їх роботу сильно впливав дефіцит пального, позаяк орки розбомбили українські нафтосховища і заводи з виготовлення пального. Тому доводилось їздити громадським автотранспортом, а подекуди і власним. Проводили цю роботу, аби підтримати вимушених переселенців та їхніх дітей. Пригадую, приїхали якось у школу-інтернат, що на вулиці Винниченка обласного центру, й побачили дитячі очі, наповнені жаху і відчаю. Вигляд старших людей теж був пригнічений. І ми розуміли, що треба було запропонувати тим нещасним людям щось таке, аби вони бодай на 20-30 хвилин забули про бомбардування, свої зруйновані домівки, загиблих родичів і сусідів. Одне слово, нашим завдання є вивести евакуйованих зі стану тривоги, ступору. Хочу зазначити, що Чернівецька філармонія першою в Україні розпочала такі заходи.

– На початку повномасштабної війни та й зараз нерідко оголошують повітряну тривогу. Через це влада дозує масові заходи. Як вам вдавалося організовувати ваші концерти, пані Руслано? 

– Це, до слова, було не просто, адже спочатку треба було розробити план дій при оголошенні повітряної тривоги, узгодити шляхи евакуації людей при можливому нальоті ворожої авіації чи ракетному обстрілі. До кожного заходу на всяк випадок розробляли алгоритм дій. Бо безпека людей понад усе. Хай Буковина й не зазнавала ворожих бомбардувань, але безпекою людей ми не могли нехтувати. Спочатку ми не продавали квитки на наші мистецькі заходи, а просто відчиняли двері перед усіма бажаючими. У березні, до прикладу, організували онлайн-концерт із бомбосховища, який транслювали на весь світ. Технічно це організував Микита Москалюк, який домовився про трансляцію концерту через фейсбук-сторінки, ютуб-канали. Ми одержали зі всього світу чимало відгуків на цей концерт. Тоді багато країн допомагали Україні всім чим могли. В ті дні хоровий диригент з Києва, професор Дмитро Радик, який евакуювався зі столиці на Буковину, запропонував організувати концерт «Подячні піснеспіви». Щоб мовою пісень подякувати тим країнам, які допомагають нам зброєю, боєприпасами, спорядженням, продуктами харчування тощо. Тож три години у залі філармонії лунали пісні різних народів Європи та американського континенту. І в подальшому ми створювали різні проєкти. Не було такого місяця, щоб ми зупинилися.  

– Не можу не запитати, а чи залишилися в репертуарі творчих колективів філармонії класичні твори російських композиторів?

– Особисто я нічого не маю проти класичних творів, наприклад, російського композитора Петра Ілліча Чайковського. Однак ми поставили перед собою завдання підняти на найвищу площину вітчизняну культуру. Скажімо, не кожна країна може похвалитися тим, що має власне оперне мистецтво. Між тим, в Україні є прекрасні оперні шедеври Миколи Лисенка, Семена Гулака-Артемовського, Бориса Лятошинського… Зокрема, його «Золотий обруч». Та у багатьох країнах світу захоплюються його прекрасною музикою.

Гастролюють усі творчі колективи

– Під час війни обмежують виїзд за кордон чоловіків від 18 до 60 років, а у ваших творчих колективах чимало військовозобов’язаних. Тож чи вдається артистам гастролювати за кордоном?

– Попри обмеження, колективам філармонії вдається виїжджати з концертами у країни Євросоюзу і навіть далі. До прикладу, в рамках співпраці між містами-побратимами наш симфонічний оркестр виступав у німецькому Дюсельдорфі. Музиканти виконували невмирущі симфонії Михайла Вербицького, які називають перлинами світової музики. В Німеччині митці навіть попросили подарувати їм ноти цього композитора. На щастя, раніше ми записали 10 симфоній Вербицького, тож могли виконати їхнє прохання. На жаль, чимало прекрасних музичних творів вітчизняних композиторів досі є у рукописному вигляді, тому вони досі невідомі світові, адже рукописи ми не маємо права передавати. Крім того, камерний хор «Чернівці», яким керує Надія Селезньова, представляв нашу культуру на фестивалі в румунських Яссах. Ансамбль народних інструментів «Плай» Миколи Гакмана їздив з концертами у Францію. Одне слово, кожен творчий колектив нашої філармонії у творчих гастролях розповідав іноземцям про нашу державу, її культуру, ситуацію, в якій опинилися через російську агресію.

– Нещодавно дізнався про успішні гастролі симфонічного оркестру вашої філармонії до Південної Кореї. Що посприяло цій поїздці, пані Руслано?

– Справді, на офіційне запрошення маестро Кім Йонг Кеу, котрий свого часу здобув прекрасну європейську освіту, ми відвідали з концертами Республіку Корею. Поїхало нас 17 музикантів, одні жінки на чолі з диригентом Йосипом Созанським. Чому одні жінки – причина відома. Крім того, практично 20 відсотків чоловічого складу обласної філармонії мобілізували на війну. З поїздкою були певні проблеми. Наприклад, в нашому оркестрі немає жінки-контрабасистки, то ми запросили таку з Хмельницької філармонії. Не було альтисток, то запозичили з Івано-Франківщини та Тернопільщини. До речі, я теж виконувала партію альта. Програма була надзвичайно насиченою. Зустрічали нас дуже привітно. Щодня виступали в якомусь новому місті, а то й у двох. Грали у першій частині твори Бетховена, Моцарта, а в другій – винятково вітчизняну музику. І обов’язково український славень. В такі моменти маестро Кім чи його помічники у вишиванках виходили на сцену з синьо-жовтим стягом і розповідали про Україну, про героїчну боротьбу нашого народу проти значно сильнішого ворога. На кожному концерті були присутні представники української спільноти, котрі мешкають у Кореї. Під час концертів вони зібрали 15 ящиків гуманітарної допомоги і передали її нашим воїнам на передову. З нами зустрівся посол України в Республіці Корея Дмитро Пономаренко. Разом з ним ми розповідали корейцям про неабиякі обмеження, про часті тривоги, про перебої зі світлом та водою. Ми переконували, що навіть у таких умовах ми стоятимемо і працюватимемо до перемоги. Про ставлення корейців до нашої країни говорить той факт, що весь гуманітарний вантаж переправили до України безкоштовно. І ще один момент. У якому корейському місті ми б не виступали, нас постійно зустрічали величезні банери: «Ми молимося за Україну». І ми молимося щоденно за настання миру в нашій державі. Продовжуємо працювати і своєю працею наближати його. Зараз здійснюємо парад різдвяно-новорічних заходів, на який запрошуємо всіх буковинців і гостей краю. 

Анатолій ІСАК