У нинішніх умовах російської агресії Україна може сподіватися лише на дипломатичну підтримку (за винятком санкцій) від своїх західних партнерів. На жаль, вона наразі практично не діє. Усі перемовини заходять у глухий кут, а Росія продовжує запевняти, що не є учасником конфлікту. Чи можна активізувати переговори, чи реальне залучення до процесу США та які можуть бути наслідки, ми поспілкувалися з доцентом, доктором політичних наук Тарасом Лупулом.
«Лише парламенти двох десятків країн визнали Голодомор – геноцидом»
- Майже чотири роки триває неприхована російська агресія в Україні, яку не «помічає» хіба що Путін. Але якогось міжнародного позову від України з цього приводу немає (принаймні про нього не знає широкий загал). І чи є шанси виграти цю справу, якщо відбудеться її розгляд?
- Цей процес триває, спрямовують документи до Гааги та суду в Лондоні. Україна вже підготувала кілька сотень томів документів. Чому немає швидкого результату? Бо судовий процес надзвичайно тривалий. Він може розтягнутися навіть на десятки років. І позовна заява має бути підготовлена належним чином, щоб не було жодних процесуальних моментів, через які Україні можуть відмовити. Для цього потрібні фахівці в галузі міжнародного права.
Бо це схоже на проблеми щодо визнання державами світу геноциду українців (Голодомор). Лише парламенти двох десятків країн визнали Голодомор – геноцидом. У більшості країн це не визнано дотепер.
Росія одночасно є причиною агресії і позиціонує себе як псевдомиротворець
Маємо бути свідомі того, що, на жаль, Україна дотепер не є суб’єктом світового політичного процесу, а об’єктом. Тобто ми на собі відчуваємо різні впливи. Тому все залежатиме від того, наскільки якісний український правовий, інтелектуальний позивний продукт буде підготовлено і потім пролобійовано у міжнародних судах щодо Росії. В такому разі шанси на виграш є. Але якщо будуть упущені якісь процесуальні моменти на різних рівнях, тоді справа буде повертатися знову.
- Скільки років це може тривати?
- Важко спрогнозувати, але як показує практика, до десяти років (у найкращому випадку - мінімум п’ять).
«Вони одночасно є причиною агресії і позиціонують себе як псевдомиротворці»
- Чому так довго триває розслідування щодо збитого над Донбасом «Боїнга»? Складається враження, що ніхто не хоче насправді назвати імена винуватців, бо це керівництво Росії.
- Будь-яка офіційна заява (будь-якої посадової особи, будь-якої країни) має бути юридично обґрунтована та підтверджена. Інакше – це політична риторика, на яку ніхто не звертатиме уваги, або якщо не буде надано доказів, тоді можуть бути зустрічні позовні заяви стосовно, наприклад, Нідерландів. Навіть попри те, що відома міжнародна організація довела, чия ракетна установка збила літак, звідки її привезли тощо. Але підтвердження цього має також надати Росія, а вона їх, звичайно, не надасть. Тому тут також необхідно шукати юридичні моменти в міжнародному праві, що робити в такому разі. Нонсенс у тому, що Росія – член Ради безпеки ООН – тобто має відповідати за безпеку у всьому світі. А не дбати лише за свої національні інтереси. Вони одночасно є причиною агресії і позиціонують себе як псевдомиротворці. Це після Другої світової війни – безпрецедентний випадок. Те, що відбувається в Україні від лютого 2014 року – це безпрецедентно для міжнародного права.
«Між главами великих держав завжди є певні латентні (приховані) домовленості»
- Наскільки ефективною є робота нормандської четвірки і чи може вона активізуватися, якщо до неї долучаться США? Чи не зайшов процес переговорів у глухий кут?
- Прогнозованим результатом цих телефонних переговорів було лише те, що в кінці серпня має відбутися зустріч радників керівників країн із політичних питань. І лише якщо буде результат цієї зустрічі, тоді можливо відбудеться зустріч глав держав.
Хочу зазначити, що Франція, Німеччина, Росія (та Україна як об’єкт агресії) загралися в політичну риторику. У переговорах вони вживають такий термін як «конфлікт». Якщо Путін каже, що це «внутрішньоукраїнський конфлікт», то наші західні партнери вживають термін «конфлікт на сході України». Це дуже продумана з їхнього боку риторика, бо вони жодного разу не вжили поняття «війна». Кажуть про анексію Криму, але відсутнє словосполучення «російська агресія» чи «війна проти України». У міжнародній політиці є поняття «конфлікту» і війна – це найнеадекватніший спосіб його розв’язання. Тому немає результатів переговорів нормандської четвірки.
Коли почалася робота щодо зупинення бойових дій, йшлося про якусь військово-поліцейську місію ЄС. Потім почали говорити про залучення міжнародних миротворців під егідою ООН. Але питання – чи це реально. Є чимало нюансів, аби було можливим їхнє залучення. Або може початися хитра гра як в Абхазії чи Південній Осетії – введуть російські війська під егідою миротворців. Тобто буде узаконена наявність російських військ. Можливо є певна хитрість в Адміністрації Президента України, щоб загнати в глухий кут Росію. Бо якщо вони погодяться на миротворчу місію, то доведеться визнати, що їхні війська присутні на території України. А якщо накладуть вето і не запропонують щось натомість, - то будуть стороною, яка приховано долучається до ескалації війни.
- А як щодо долучення США?
- У США впродовж двох останніх тижнів розкручується так званий «Київ гейт». У відповідь щодо розслідування в Україні причетності політичного технолога Пола Манафорта до так званої «чорної бухгалтерії» Партії регіонів, американська преса пише, що Посольство України причетне до передачі компрометувальних матеріалів виборчому штабу демократичної партії. Це на противагу звинуваченням щодо причетності Росії до виборів у США. А тепер є звинувачення вже й України. Тому ставлення до України нової адміністрація Трампа залежатиме від того, чи наше посольство зможе переламати цю тенденцію. Звісно, вагомим плюсами є зустріч Порошенка і Трампа, візит представника державного департаменту США Волкера.
Залучити американців до нормандського процесу можна було відразу, це стратегічна помилка дипломатії нинішнього президента. Це можна було зробити, коли був так званий женевський формат. У червні 2014 року перша зустріч глав держав високого рівня без Росії відбулася в Женеві з участю президента США Обами. Той формат починався з того, що там було визнано акт російської агресії проти України. А потім пішла мова про нормандський формати. Зараз шанс дещо втрачено, бо тоді була адміністрація Обами, яка накладала санкції. А зараз там невизначеність.
Окрім того, не потрібно забувати, що між главами великих держав завжди є, як показує історичний досвід, певні латентні (приховані) домовленості. І усіх нюансів ми не можемо знати.
Є єдиний дієвий критерій нормандського формату – виведення російських військ з Донбасу та припинення бойових дій.
«Навколо цього документа дуже багато міфів, легенд та інтерпретацій»
- Чи не вичерпала себе дипломатія в сучасних викликах – ядерні випробування Північної Кореї, війна у Сирії, на Донбасі, постійні збройні конфлікти тощо? Не кажу вже навіть про недієву ООН
- Дипломати не розпочинають війни, не ведуть їх і не виграють їх. Війни починають і завершують військові. Дипломатія – це один із інструментів розв’язання війни або пришвидшення її завершення. Тому дипломатія сама по собі не вичерпана. Можливо вичерпані якісь інструменти чи засоби ведення дипломатичних переговорів у конкретний період. Дипломати – так само живі люди і вишукують якісь шпаринки.
Пригадаймо другу половину ХІХ століття. Тоді ніхто не прогнозував, що може початися Перша світова війна, де вперше буде застосовано хімічну зброю. Була рівновага між державами. Браталися короновані особи, які були кровно пов’язані та споріднені. Дипломатія тоді світ від війни не врятувала. Але завершувалися війни дипломатичними перемовинами.
- Щодо так званого Будапештського меморандуму. Країни-підписанти (не кажу про Росію, бо з нею і так все зрозуміло) фактично його не дотрималися. Чому так трапилося?
- Навколо цього документа дуже багато міфів, легенд та інтерпретацій. Так, в Україні була наявна ядерна зброя. Але хто контролював пусковий механізм? Очевидно, ядерна кнопка була не в Києві. Тому просто наявність ядерної зброї не зробило б Україну ядерною державою. Бо ми не могли самостійно їх запустити.
У Будапештському меморандумі прописано «поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України». Але задамо собі питання – кому потрібна сильна Україна, крім українців? Тому, напевно, негласно було вирішено, оскільки це сфера впливу Росії, то нехай Україна сама визначається зі своїми сусідами. А вони не хочуть ескалації конфлікту, бо бояться ядерної війни. Пригадаймо, яку риторику розкручували на російських пропагандистських каналах – мовляв, вони можуть перетворити США на ядерний попіл.
Інший момент – світова економічна криза, коли від неї почали оговтуватися після 2008-2009 років. Потім еміграційна криза, яка захлиснула Європу. Та чимало інших моментів.
У дипломатичному протоколі – меморандум – це факт констатації перемовин в певний період часу. Підписанти мали б його дотримуватися, але там немає пункту щодо наслідків. А світ зараз такий невизначений, що сподіватися на «чесну гру» не доводиться.
Спілкувався Олесь ЗАДНІСТРОВСЬКИЙ, відео Сергія ДАНЕВИЧА
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар