Міністерство економічного розвитку і торгівлі України скасувало майже 13 тисяч ГОСТів, розроблених до 1992 року. Зараз багато спекулюють на тому, що українські продукти вкрай низької якості. Мовляв, відсутній контроль за якістю виробництва, немає чітких стандартів та вимог. Насправді, до будь-якого товару мають застосовуватися певні вимоги, стандарти, технічні умови тощо. Інше питання – сумління виробників. Окрім того, крокуючи до об’єднаної Європи, нам доведеться враховувати їхні вимоги (особливо експортерам продукції). Про якість продуктів харчування, вимоги, стандарти, технічні умови, ГОСТи та Європу ми поспілкувалися з начальником сектору інформаційного, науково-технічного забезпечення та метрологічного моніторингу ДП «Буковинастандартметрологія» Ігорем Суворовим.
«В окремих країнах Європи стандартів на певні групи продуктів немає»
- В Україні скасували 13 тисяч радянських ГОСТів. Їх замінили на якісь інші документи. Чим відрізняються колишні та чинні стандарти?
- У нас було чимало стандартів, які мали свою певну градацію. У світі є міжнародні стандарти, які використовують усі країни. Є стандарти ЄС, стандарти об’єднання, в яке входила Україна, – це ГОСТи (вони діяли на території колишнього Радянського Союзу). Також є національні стандарти України – ДСТУ. Окрім того, є технічні умови (ТУ) та стандарти підприємств. Це градація, яка є у загальносвітовому обліку нормативних документів.
З 1 січня 2015 року набув чинності закон про стандартизацію. Він чітко визначив, які стандарти є національними, міжнародними, міжнаціональними, створено національний орган із стандартизації, який повинен займатися цими питаннями. Наразі у нас існують усі ці стандарти у тій чи іншій мірі. Питання добровільності використання якихось стандартів – це не коли хтось хоче дотримується, або не дотримується вимог, а можливість вибрати той стандарт, який підходить. Одним із етапів реформи була заміна старих ГОСТів. Наприклад, в окремих країнах Європи стандартів на певні групи продуктів немає. Є загальні вимоги до безпечності харчових продуктів, але немає конкретизації, яким він має бути. Це можливість для підприємства виробляти щось нове. Асе все одно кожна країна встановлює якісь додаткові конкретні вимоги. Скажімо, у Нідерландах це сир, який досі роблять руками.
«У Європі підприємство саме контролює якість продукції, окрім того, звертається до незалежних установ, які контролюють якість. І посилається, що не лише вони підтвердили якість»
Щодо України, то є діючі державні стандарти і маємо ГОСТи, які діють до їхньої заміни або взагалі скасування. Щодо кожної групи товарів є певні вимоги. У країнах Європи на державному рівні обумовлено, що контролюються винятково показники безпеки. Вони прописуються у технічних регламентах і згідно з ними вони працюють.
ГОСТ ставив підприємство в умови, що воно мало виробляти продукцію лише з такої сировини, за такою технологіє та з такими параметрами. Ми до цього звикли. Але у світі на хліб чи ковбасу немає національних стандартів. Є вимоги до їхньої безпечності. У нас, на жаль, жодного технічного регламенту на продукти немає. Є лише регламент на маркування харчових продуктів.
- Що це означає?
- Наприклад, національний стандарт, який запровадили кілька днів тому на м’ясну продукцію, вказує, що м’ясною продукцією є та, що містить не менше 60% м’яса. А до цього було чітко вказано, що ковбаса вищого ґатунку містила 100% м’ясної сировини.
«Стандарт на морозиво 1941 року вказував, що його термін зберігання був 72 години»
- Ми поступово змінюємо стандарти. Зараз на багатьох товарах є маркування ТУ (технічні умови). Складається враження, що виробник сам встановлює їх.
- До 2014 року діяв ДСТУ, який встановлював порядок створення ТУ. Там було чітко прописано, що технічні умови на будь-яку продукцію за своїми характеристиками повинні бути не гірші, ніж існуючі національні чи міжнародні стандарти. ТУ розробляли, коли стандарт не міг охопити весь діапазон продукції, нової сировини, нової технології, зберігання. Він їх не враховував і чітко прописував, що, наприклад, тваринне масло могло зберігатися не більше, аніж десять діб за однієї температури, 20 – за іншої. Інших вимог стандарт не мав. А коли винайшли якісь нові упаковки, умови, які дозволяють зберігати його півроку чи рік, коли воно не змінює своїх властивостей, то на ці речі розробляли ТУ.
Для прикладу, стандарт на морозиво 1941 року вказував, що його термін зберігання був 72 години. Останні технічні умови на морозиво 2011 року вказували термін зберігання рік.
«Виробник продукції цілком відповідає за неї»
- Що можна очікувати після запровадження вітчизняних стандартів?
- За кордоном, виробник будь-якої продукції цілком відповідає за неї – від виробництва до кінцевої реалізації споживачеві. Це не залежить від того, хто посередник, реалізатор, як транспортували продукцію. Якщо людина отримала певні пошкодження, ринковий нагляд пред’являє претензії безпосередньо підприємству. І їх не цікавить, яким чином цю продукцію доправляли чи зберігали. А підприємство пред’являє претензії усьому ланцюгу, задіяному в реалізації. У нас такого немає. Якщо у непродовольчій продукції було ухвалено закон про відповідальність виробників, то у продуктів харчування такого фактично немає.
- Якщо правильно зрозумів, наприклад, виробник рослинної олії може скласти свої ТУ, але головне, щоб кінцевий продукт не шкодив споживачеві?
- Так. Вони на етикетці повинні зазначити усе, що використовують під час виробництва. Якщо провести аналіз, що у нас називають оливковою олією, то уважно прочитавши етикетку (бажано, щоб вона була українською мовою) можна побачити, з чого насправді вона складається. Це не пресова олія, це не та олія, до якої ми звикли і яка виготовляється винятково з одного продукту. Вона має бути безпечною, а виробник зобов’язаний написати, що в неї входить. А людина має визначити, чи підходить їй цей продукт.
- Це обов’язкова умова зазначати усі складники?
- Так. Якщо складники понад 2%. В деяких країнах навіть має бути чітко вказано відсоткове співвідношення. В США обов’язково зазначати не лише кількість білка, жиру чи вуглеводнів, але має бути все у певних одиницях – у чайній ложці, столовій тощо. Тому інколи супровідна етикетка до якоїсь речі може бути на двох сторінках.
«Зміни мають відбутися у головах»
- Багато кажуть, що у ковбасі м’яса немає, а у маслі молока. Це справді так, чи це звичайний міф?
- У законі про молоко та молочні продукти є поняття «національні продукти» – це молоко, сметана, кефір. Там заборонено використовувати будь-які домішки немолочного походження. Інше питання, яким чином це перевірити і визначити. У світі немає жорстких рамок, в яких працює підприємство. Зазвичай має змінитися ментальність. Людина вважає для себе неприйнятним дурити споживача. Зміни мають відбутися у головах. Саме до цього має прямувати уся система. Якщо і далі буде діяти совковий принцип «не вживати продукцію, яку виробляє твоє підприємство, бо знаю, що туди додав», то змін не буде.
«Насправді вона була брудно-жовто-коричневого кольору»
- Можна знайти ще радянські ГОСТи на так звану «Лікарську» ковбасу. Якщо їх прочитати, то вона мало не лікувальна. Чи відповідає нинішня ковбаса нормам?
- На варені ковбаси є національний та державний стандарт. Цьому стандарту вона відповідає. Інше питання, що з часів, коли запровадили цю ковбасу, вона відрізняється кольором і навіть складом. Ми звикли, що вона має бути рожевого кольору, або червонуватого. Насправді вона була брудно-жовто-коричневого кольору. І мала, скажімо, не зовсім привабливий вигляд. Щоб отримати рожевий колір, туди додають певні інгредієнти.
- Україна рухається в Європу, підписана економічна складова угоди про асоціацію. Відповідно, наші товари будуть експортувати до ЄС. Чи є загальноєвропейські стандарти, яку будуть пред’являти до нашої продукції?
- Ці преференції не стосуються м’ясної та молочної продукції. Готову продукцію можна постачати лише тоді, коли вона пройшла дослідження у них і кожна країна встановила свої правила. Є загальні вимоги до безпечності продукції. Але не факт, що продукт, навіть пройшовши випробування, буде там реалізовуватися. Наявність безпечної та якісної продукції не означає реалізацію на ринках тієї чи іншої країни. якщо немає збуту – це безглуздо.
Інше. Якщо уважно вивчити преференції, то там закладена одна норма – безмитне оформлення лише для продукції, виготовленої винятково з української сировини. Підприємство має довести, що усі складники він не імпортував. Для прикладу, скумбрію чи ставриду ловлять у Чорному морі, але виловлюють її польські кораблі, які вивозять її у Польщу, і ми отримуємо її звідти як імпортну сировину. І ми не можемо її вивезти за кордон, бо вона іноземного виробництва. Кожне підприємство має саме визначити, чи відповідає цим вимогам. У Європі підприємство саме контролює якість продукції, окрім того, звертається до незалежних установ, які контролюють якість. І посилається, що не лише вони підтвердили якість.
Також варто зауважити, що згідно з новим законом, буде заборонено в Україні приймати молоко чи м’ясо від фізичних осіб. В жодній країні світу від людей харчові продукти для їхнього промислового переробляння не приймають. Бо вважається, що людина, яка веде особисте господарство, не спроможна проконтролювати якість. Також вона не може гарантувати, що якість буде стабільною впродовж певного часу.
Олесь ЗАДНІСТРОВСЬКИЙ
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар