Ви давно не були в музеї? Тоді подивіться в дзеркало! Тому що людське тіло саме по собі не що інше, як музей природної історії. У всякому разі так стверджує Дорсі Амір, еволюційний антрополог з Бостонського коледжу. Йдеться про рудиментарні органи, які колись в давнину були потрібні нашим предкам, але потім втратили свою функцію. Дорсі Амір називає 6 частин тіла, які нам вже не потрібні (апендикс до цього числа не ввійшов, тому що допомагає перетравлювати їду). Завдяки їм ми можемо згадати історію еволюції нашого виду.
Третя повіка
А чи знаєте, що це за рожева штучка у внутрішньому куточку ока? Вранці ми ще ненароком виколупуємо звідти сонник. Це залишки мигальної перетинки, або третя повіка, яка рухалася в горизонтальній площині. Діючі зразки цієї конструкції можна побачити, наприклад, у птахів, кішок і собак. У пернатих під час польоту ця мигальна перетинка виконує функцію автомобільних двірників, видаляючи з поверхні ока частинки пилу. У наших хвостатих друзів третя повіка теж виконує важливу захисну функцію, там є сльозова залоза, яка виробляє приблизно 30 відсотків сліз для зволоження поверхні очей. Оскільки ця плівка прозора, така система дозволяє захищати очі, не втрачаючи зір в момент такого моргання. Якби мигальна перетинка збереглася у людини, то грати у «витріщалки» можна було б до безкінечності.
Горбик Дарвіна і вміння ворушити вухами
Ця маленька шишка на витку вушної раковини людини названа на честь великого натураліста Чарльза Дарвіна, який згадав її як рудимент у статті «Походження людини і статевий відбір». Сьогодні цей горбик є приблизно у 10 відсотків людей. А раніше без нього було не обійтися. Річ у тім, що горбик Дарвіна - це залишок досить розвиненої системи мускулатури вуха, яка допомагала нашим пращурам нагострити вуха і вчасно почути наближення небезпеки. Згодом необхідність у рухомому вусі відпала, оскільки людям зручніше було повернути всю голову в бік звуку, щоб розгледіти його джерело. Але у деяких людей ці м’язи збереглися. Якщо ви можете ворушити вухами, то ви один з цих унікумів.
Копчик і хвіст
Нижній відділ хребта, що складається з 4-5 зрощених хребців - це все, що залишилося у нас від великого хвостатого минулого. На комір наш хвіст складно було б пристосувати на відміну від розкішного лисячого «віяла». Зате він відмінно допомагав тримати рівновагу в той момент, коли ми лазили по деревах. Однак залишки нашого хвоста знайшли інше застосування: до куприка кріпляться м’язи і зв’язки, які беруть участь у роботі сечостатевої системи і деяких відділів кишечнику. Тому з куприком нам розлучитися, мабуть, не судилося.
М’яз для прогулянки по деревах
Зараз довгий долонний м’яз відсутній приблизно у 14 відсотків людей. Але вони чудово почуваються і не помічають цього недоліку, оскільки це не робить їх руки слабкішими. А кілька мільйонів років тому, коли наші предки жили на деревах, ці громадяни почувалися б дуже незатишно. Оскільки цей м’яз забезпечував мертву хватку за гілку.
Чи зберігся у вас цей м’яз? Це легко перевірити: з’єднайте великий палець і мізинець. Якщо на внутрішній стороні зап’ястя з’явилася натягнута «струна», значить, ви є щасливим володарем абсолютно непотрібного м’яза. Втім, помилково вважати, що він абсолютно непотрібний. Його використовують як донорську тканину під час пластичних операцій.
Хапальний рефлекс
Якщо у ваших знайомих у родині з’явилася новонароджена дитина, спробуйте провести невеличкий експеримент (якщо, звичайно, не боїтеся отримати від його мами по потилиці).
Покладіть палець йому в долоньку, і ви побачите, як малий шкет вчепиться в нього з неймовірною силою, яку складно очікувати від немовляти. Це називається хапальний рефлекс.
Навіщо він був потрібен нашим предкам? У далекі часи пологових будинків не існувало, а шанси бути зжертим хижаками були дуже високі. Тому для дитинчати вкрай важливим було вміння з перших хвилин життя вчепитися у шерсть матері, щоб разом із нею втекти в безпечне місце. Тепер рятуватися від хижаків не треба, але вроджений рефлекс залишився. А у деяких чиновників він навіть розвинувся настільки сильно, що перетворився на проблему для суспільства.
Мурашки по шкірі
Ви бачили, як у тих кішок, що б’ються, шерсть стає дибки? Ось у цей момент шкіра мурок теж покривається мурашками. Так працює піломоторний рефлекс. Коли жива істота відчуває страх, холод чи емоційне збудження, організм реагує на це скороченням мускулатури волосяних цибулин. І волосся на тілі стає дибки. При цьому тварина збільшується в об’ємі й це справляє загрозливе враження на ворога. А під час морозів так збільшується обсяг вовняної «шуби» і вона краще тримає тепле повітря. Але у людини всі ці хитрощі не мають сенсу, оскільки у ході еволюції ми практично позбулися волосяного покриву.
В іншому разі бій боксерів на рингу скидався би на поєдинок двох волохатих дикобразів.
Оксана ПИНЯК
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар