Про Чернівці ходить багато легенд і міфів, що додають місту романтичності. Мабуть, вам не один раз доводилося чути, що Чернівці називають маленьким Парижем чи Віднем, що у Чернівцях вулиці підмітали трояндами, і що книгарень у Чернівцях було більше, аніж кав’ярень. Гарні історії запам’ятовуються, прикрашаються і передаються далі, але історики кажуть та й самі цифри свідчать протилежне.
Виявляється, що з книгарнями у Чернівцях не лише тепер сутужно. Майже 120 років тому у місті були тільки чотири книжкові магазини.
"Газета "Czernowitzer Zeitung" обурювалася у номері за 13 вересня 1896 року, що у Чернівцях недостатньо книжкових магазинів: на 54,2 тисячі мешканців лише 4 книгарні, а в Інсбруку (23,3 тисячі чоловік) – 6 книгарень. В Лінці (47,7 тисячі) – 9, в Єгері (18,7 тисячі населення) – 5… Тому учні шкіл, гімназій, студенти університету не завжди могли придбати потрібну кількість підручників. А ще у Чернівцях розкуповували книги приїжджі з Російської імперії, Румунії", - йдеться у статті В. Ботушанського "Місто у період австрійського правління".
Щоб зрозуміти, яку роль понад сто років тому у місті відігравали книгарні, варто хоча б на кілька хвилин уявити життя без радіо, телебачення, Інтернету та різноманітних концертів, виставок і таких інших заходів. У книгах люди шукали відповіді, відволікалися та удосконалювали свої лінгвістичні знання. Адже у той час мешканці Чернівців переважно знали кілька мов. На вулицях міста вільно звучала німецька, польська, українська, румунська та ідиш. У місцевих книгарнях можна було придбати книги різними мовами. Адже, окрім продукції місцевих друкарень і видавництв, чимало книг на полиці чернівецьких книгарень потрапляло з Відня, Берліна, Берна.
- Як водиться, книгарні у Чернівцях були невеличкими і затишними, - розповідає історик Ігор Буркут. – Книжкові новинки, що друкувалися в Австрії, Німеччині, Швейцарії, майже одразу з’являлися у Чернівцях. Книги пересилали поштою, яка тоді працювала вельми швидко, та привозили потягом по кілька штук. Максимум до десятка примірників одного видання.
Етнічні меншини мали свої видавництва
Чернівці за австрійського періоду, розвиваючись економічно, розвивалися і в культурному плані. У другій половині ХІХ століття у місті почали з’являтися об’єднання поляків та євреїв, які згодом організовували власне видавництво і починали друкувати книги. 1869 року свою діяльність почала "Руська бесіда»", а згодом взялася видавати книги для українців. Члени товариства мали на меті популяризувати українську культуру та розвивати її. Саме в одному із видавництв "Руської бесіди" було випущено перші підручники для дітей з українських сімей. «Руська бесіда» мала свої друкарні не лише у Чернівцях, а й Рогізні, Чагрі та селі Біла.
Другі товариства видавали книги, календарі та інше своїми мовами.
У Чернівцях можна було придбати книжкові новинки з Відня, Берліна і Берна
"Поступово у місті налагоджувала друкарська справа, особливо з другої половини XIХ століття. Якщо 1878 року на Буковині були тільки 3 друкарні, то 1893-го року – 6, 4 з них у Чернівцях; 1903 року з усіх 23 буковинських друкарень 10 діяли у Чернівцях, на яких було зайнято 75 робітників, тобто вони були невеликими. Тоді ж у Кракові діяли 9 друкарень, де працювали 253 осіб. У менших за населенням містах Австрії, зокрема у Лінці і Граці, діяло по 8 друкарень у кожному", - йдеться у книзі "Чернівці. Історія та сучасність".
Незабаром внаслідок економічної кризи 1903 року число книгарень скоротилося.
До 500-ліття міста видали першу книгу з історії міста
Готуючись до ювілею Чернівців від першої писемної згадки про місто, 1908 року у тодішніх чиновників з’явилася ідея видати книгу про історію заснування та розвиток міста. Написати таку погодився відомий на той час науковець Кайндль.
"До 500-літнього ювілею Чернівців від першої писемної згадки у видавництві Пардіні вийшла друком книга "Історія Чернівців з найдавніших часів до сьогодення, присвячена 60-літньому ювілею Його Величності цісаря Франца Йосифа, та в пам'ять про першу документальну згадку про місто". Автор книги Раймунд Фрідріх Кайндль. На її видання з міського бюджету було виділено 1800 крон", - йдеться у книзі історика Марії Никирси.
Для порівняння можна зазначити, що відзначення ювілею обійшлося місту в 22695 крон.
Книгу Кайндля, яка вперше вийшла друком німецькою мовою, наразі можна придбати в українському перекладі у місцевих книгарнях.
На Центральній площі була книгарня Пардіні
Одним із найвідоміших і найбільших книжкових магазинів у місті був магазин видавця Генріха Пардіні. Містився він на Ринковій площі, яка тепер має назву "Центральна", неподалік від приміщення Національного банку. Там ще кілька років тому був магазин "Мистецтво". Книгарня займала весь перший поверх.
У той час східний кут площі містяни називали "узвишшям Пардіні", хоча поряд у тому ж будинку №5 був магазин Штефана Райна, де торгували екзотичними фруктами з Півдня і консервованими вироби, продавали кращі сорти чаю і вишукані вина, привезені із-за кордону. Тут завжди збиралося багато людей, про що свідчать фотографії, які збереглися донині. У книгарні можна було придбати книги різними мовами з різних куточків світу, а також замовити, чи виписати ту, яка потрібна, із Відня чи Будапешту.
Окрім того, також на площі у різні періоди були невеличкі крамниці з канцелярським і друкарським приладдям та книжками.
Так, наприклад, на площі Центральній на місці пам’ятника Т. Шевченку колись стояли три одноповерхові дерев’яні будиночки з номерами 6, 7 та 8. У будинку №7 1889 року працювала крамниця з продажу канцелярського приладдя та наочностей. У будинку під номером 6, що належав родині Сержистих, діяв магазин Кеніга, в якому торгували друкарським приладдям. 1912 року пан Леон Кенінг будинок викупив і почав там торгувати також канцелярським приладдям. 1931 року там облаштували годинникову крамницю і продавали ювелірні вироби.
Ще одна книжкова крамниця була на вулиці Ратушній (так називали частину вулиці Головної від Центральної площі до Соборної, - авт.)
"На Ратушній, 13 книгарня Ландау пропонувала широкий вибір книг і канцелярських товарів; у будинку №15 продавали найкращої якості польські лікери і ром", - йдеться у книзі М. Никирси.
Поряд також торгували богемським склом і порцеляною, була ювелірна майстерня.
На вулиці Панській, тобто О. Кобилянської, можна було придбати все що завгодно. Книжкові новинки у тому числі. Так, 1926 року на Панській у будинку №9 була книгарня ім. М. Емінеску. А перед тим працювала друкарня пана Розенштока.
Кобилянська водила Лесю Українку до книгарні Пардіні
Про те, що письменниця Ольга Кобилянська любила заглядати до книжкових магазинів, можна переконатися із її листів до Осипа Маковея. Принаймні в одному із них від 17 вересня 1895 року вона написала таке: "Іду, звичайно, Кафедральною, звідти Панською улицею, відтак на Ринок, де задержуюсь настільки, щоб побачити, чи нема яких нових книжок у книгарнях і вертаю Панською улицею додому".
Під час гостин Лесі Українки в Ольги Кобилянської навесні 1901 року подруги також часто відвідували місцеві книгарні. В одному із листів до друзів з Чернівців Леся Українка писала про те, що одним із улюблених місць у Чернівцях – це "узвишшя Пардіні".
Під час гостювання у Чернівцях Василь Сімович від імені студентського товариства "Молода Україна", яке мало своє видавництво, запропонував Лесі Українці підготувати збірку поезій до видання. Леся Українка охоче погодилася. А вже на осінь було укладено збірку із заголовком "Відгуки", з розділами "З невільничих пісень", "Ритми", "Хвилини", "Легенди". Разом із поемою "Одержима" третя збірка оригінальних поезій Лесі Українки побачила світ 1902 року.
Віталія КОЗМЕНКО
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар