Як розважалися буковинці 100 років тому

Мабуть, кожному із нас не раз доводилося чути від дідусів і бабусь історії про те, що колись зими були лютішими, а снігом навіть вікна замітало. В уяві одразу малювалися картини зі сніговими тунелями і з'являлося відчуття, що життя ніби зупинялось. Насправді ж це не так. Життя вирувало і про це свідчать факти. Століття тому чернівчани вже знали, що таке новорічний ярмарок, вчилися кататися на ковзанах і ходили на бали-маскаради. Ясна річ, що не щодня. Кожна із цих подій була святом і вимагала тривалої підготовки.

 На ярмарку продавали картини і взуття

На розі сучасних вулиць І. Франка та А. Міцкевича наприкінці ХІХ століття вирішили збудувати Промисловий музей. Склали план, зібрали кошти, створили спеціальну комісію і робота закипіла. І вже 1895 року в приміщенні майбутнього музею провели перший новорічний ярмарок.

Відкриття ярмарку було досить символічним. Організували його з нагоди завершення будівництва Промислового музею, а отже і товари на ньому мали бути відповідними. “Усіх ремісників і промисловців краю було запрошено взяти у ньому участь, - пише І. Снігур у своїй книзі “Чернівці і чернівчани”. - До того часу в новобудові ще не були завершені всі внутрішні роботи, зокрема не було освітлення. Тому ярмарок працював лише у світлу частину доби”.

Новорічний ярмарок став неабиякою подією для міста. Його відвідали усі високопосадовці міста з дружинами, про цю подію писали у кожній газеті. За тиждень ярмарок відвідали понад тисячу осіб.

- На ярмарку були представлені столярні вироби фірми Каземіра Радецького, взуття фірми Кулицького, слюсарні вироби Франца Шустера, навіть старомодний письмовий стіл і два стільці Тьорпеля. Також були картини, гравюри на міді, ручні вироби, представлені товариством румунських жінок. Багато тканих виробів і килимів запропонувала фірма Вендера, - йдеться у книзі “Буковина і буковинці”.

Зауважимо, що урочисте відкриття музею відбулося аж 1 листопада наступного року.

 На балу був фуршет і роздавали подарунки

Кожен бал був великою подією для міста. До нього заздалегідь ретельно готувалися. Адже це були не просто вечірки. На балу знайомилися, влаштовували побачення, зрештою, танцювали і веселилися до світанку. Про один із найбільших балів написали у газеті «Czernowitzer Allgemeine Zeitung» від 10 січня 1912 року.  Адже на цей захід було публічно запрошено представників усіх національностей, які мешкали в місті. До того бали зазвичай проводили у народних домах, де збиралися представники одних національностей.

Проводили бали, щоправда, не лише у місті. Подібні забави організовували і в селах, де мешкало багато шляхтичів. Про один із таких йдеться у книзі “Буковина і буковинці” Ф. Чев'юка і В. Захарчука.

“Деякі особливості культури та побуту буковинська шляхта зберегла аж до середини ХХ століття. Наприклад, влаштування громадських танців - “шляхетських балів”, - пишуть автори. - За свідченням одного із місцевих старожилів Георгія Гринчука, який свого часу займався організацією “балів” у Костинцях, цей вид громадських розваг влаштовували під час великих державних або релігійних свят.

Для цього заздалегідь збирався такий собі організаційний комітет, кажучи сучасною мовою, з найшанованіших шляхтичів. Вони збирали гроші на музику і, так би мовити, фуршет. Танці обов'язково мали бути у приміщенні. Для цього винаймали велику стодолу у добрих газдів. Прості селяни теж організовували танці, але на відміну від шляхти, не переймалися місцем проведення, а танцювали просто неба на толоці або іншій просторій галявині. На шляхетські бали музикантів запрошували із Глиниці, або Шипинців Кіцманського району. Іноді — музикантів із Чернівців. На “баль” до Костинців приїжджали військові та студенти із Чернівців, а також хлопці сусідніх із Костинцями сіл (Вашківців, Волоки, Карапчева та інших, - авт.).

На вході стояли калфи. Вони збирали гроші за вхід і роздавали всім гостям іграшкові сувеніри, які були парними. Наприклад, пара чобітків. Потім хлопці і дівчата на балу шукали свою пару за допомогою іграшок. Бували і кумедні ситуації. Коли одну частину іграшки давали старшій жінці, а другу — юнакові.

Перший новорічний ярмарок на Буковині організували 120 років тому

“На балю танцювали танго, вальс, фокстрот та інші танці. Розпочинався баль о 8-9 годині вечора. На дверях стояли калфи — парубки, що відповідали за організацію балю. Рівно о 12 ночі музиканти робили перерву і їх запрошували до столу, а “бальові” запрошувалися до буфету, де можна було скуштувати вина, горілки, пива та холодних закусок”, - йдеться у спогадах Г. Гринчука.

Одяг на бал строго регламентувався. Чоловіки повинні були бути у костюмах, а жінки — у сукнях і туфлях. Треба сказати, що цього правила дотримувалися навіть взимку і негоду. Мабуть, не треба пояснювати, що на бал панянки завжди одягали найкращі сукні. Модним тоді був оксамит. Таку сукню могли прикрасити витонченим мереживом чи хутром.

На балу обирали короля і принцесу

Під час балів юнаки та дівчата мали можливість проявити свою симпатію один до одного. Наприклад, юнаки купували букети своїм обраницям, а дівчата — дорогі цигарки своїм кавалерам. З продажу букетів спеціально влаштовували справжній аукціон. Продавець мусив мати неабиякий ораторський хист: він ставав на стілець і починав торг. Продавець під час аукціону намагався підняти ціну якомога вище, а чоловіки торгувалися. Щоправда, не всі. Адже той, хто купив найдорожчий букет, оголошувався «королем» балу. А це було почесно. Та дівчина чи жінка, якій дарували такий букет, ставала “королевою” балу, і пара під оплески всіх присутніх танцювала вальс-соло. А згодом до них приєднувалися інші пари.

Дівчата ж на балу купували цигарки, які називали “регалі”.

Свою симпатію на балу можна було проявити також за допомогою листівки. Хлопці купували листівки, підписували їх і вкидали у спеціальну скриньку. О 2-3 годині ночі пошту сортували і та панянка, яка отримала найбільше листівок, оголошувалася “принцесою” балу. Відтак дівчина підходила до хлопця, який їй подобався, і запрошувала до танцю. Він ставав «принцом» балу, інші пари розходилися, вони танцювали свій вальс.

Ковзанки були на Театральній і в парку Шевченка

Популярною розвагою для буковинців ще сто років тому був похід на ковзанку. Щонайменше про це свідчить листівка 1899 року. Того року ковзанка була на місці сучасної Театральної площі, яку тоді називали Елізабет-пляц. Вочевидь, така атракція так припала до душі чернівчанам, що там ковзанку організовували щороку. Збереглася згадка, що ковзанка тут була 1920-1930 роками, хоча площа вже називалася на румунський манер — площа Александрі.

Була у місті ще одна ковзанка, де могли кататися всі охочі. А саме на території парку ім. Т. Шевченка, неподалік Літнього театру. Взимку там заливали ковзанку і згодом навіть грали у хокей. Там же кілька разів влаштовували бали-маскаради.

Віталія КОЗМЕНКО