Залізні художні витвори мистецтва у закладах харчування, дозвілля, житлового будинку часто складають основу дизайнерського інтер’єру. Витвори майстрів різних стилів, а це - ліхтарі, підставки, елементи стола, ковані сходи з елементами музичних інструментів, - далеко не увесь перелік того, можна побачити у чернівецьких закладах. Чудернацькі залізні маски в одному із популярних нічних розважальних закладів міста, кований велосипед у піцерії, залізні ліхтарі у ресторані та багато інших виробів, - це роботи майстра та його команди із Чернівців Олега Семенюка.
Свої художні витвори майстри не складають у комору, а діляться ними із охочими прикрасити свою оселю, двір чи будь-яке приміщення. Митці вважать, якщо зароджується у голові ідея, її потрібно реалізувати.
Працює наш співрозмовник у художній майстерні у Чернівцях разом із львівським художником Євгеном Дулею та чернівчанами Владиславом Соколовим і Володимиром Струтинським. Шматки заліза в їхніх вмілих руках перетворюються на прекрасні витвори мистецтва.
– Почав працювати із залізом досить давно, потім разом із ще трьома майстрами cтворив художню майстерню, – розповідає О. Семенюк. –Виконуємо роботи у стилі вінтаж-індастріал. А ще подобається стиль стім-парк. Мені давно задають питання, хто я, коваль, художник, але мені складно відповісти. За Союзу моя професія називалася слюсар-інструментальник.
Першу машинку витесав у п’ять років
Олег Семенюк інженер у третьому поколінні. Адже його дідусь – художник та інженер-конструктор (працював на «Машзаводі»), батьки теж здобули професію інженера.
Художнє бачення митцю передалося від дідуся. Бо Олег ріс у цій атмосфері. Він змалку захопився живописом. Дідусь Олега писав картини у класичному стилі, а внука цікавив імпресіонізм.
Чоловік пригадує, що цікавість творити щось своїми руками у нього з’явилася змалку. У п’ятирічному віці він «поцупив» у дідуся гостру стамеску та витесав собі з дерева машинку. Каже, хотів створити таке, чого не було у магазині. Втілив у виробі своє бачення.
Мав стати системним адміністратором
Як складеться життя та ким стане у майбутньому, Олег не знав. Після закінчення школи вступив в училище №15 та вивчився на слюсаря-інструментальника. Відтак навчався у технікумі на технолога оброблення металу. Та після цього вступив на фізфак ЧНУ, кафедру комп’ютерних наук. Мав стати системним адміністратором, але вже на третьому курсі навчання зрозумів, що програмістом не буде.
– Святкували з одногрупниками здачу екзаменів, і коли хлопці почали говорити про материнські плати, процесори, я зрозумів, що мені з ними не по дорозі, – розповідає Олег. – Міг стати хорошим програмістом, але то не моє.
Попри це, роки навчання в університеті Олег не вважає змарнованими, каже, якби не це навчання, навряд би робив нині таке. Чоловік вважає, вища освіта унікальна тим, що дає можливість отримувати інформацію, її переосмислити та нею користуватися. У виші навчать працювати з інформацією, цього не дадуть ані в училищі, ані у технікумі.
Гігантську шерстерню зробили із листового заліза
Свої роботи Олег Семенюк виконує з металу. Майстер каже, що це, мабуть, найбільш піддатливий матеріал, з якого можна зробити все, що намалюєш. «Навіть, якщо з першого разу не вийшло, його можна відрубати, переробити, зібрати знову, зачистити і ніхто не побачить». Працює наш співрозмовник з такими матеріалами, як сталь, нержавіюча сталь, алюміній.
Усіх матеріалів, з якими працює майстер, немає в Україні. Коли О. Семенюк хотів зробити стіл із великою залізною шестернею, не міг знайти потрібної деталі. Таких агрегатів ніде не було, бо їх давно розпиляли і здали на брухт. Майстер із командою взявся самотужки їх виготовляти із листового заліза. Коли Олег показав фото готового виробу друзям-архітекторам із Києва, вони лише посміхнулися і сказали, що майстер божевільний (усміхається, - авт.)
Роботи з майстерні, в якій працює О. Семенюк, можна побачити у публічних закладах міста. Але всі вони різні. Майстер каже, щойно завершив роботу над якимось проектом, він стає не цікавим.
– Коли реалізував витвір, отримуєш дуже сильне емоційне піднесення, та вже наступного дня розумієш, що треба зробити щось нове, - ділиться емоціями митець. – Бо це певний рівень, і не цікаво звертати увагу на те, що було зроблено раніше. Коли переглядаю свої роботи, думаю, ну що тут показувати, це вже зроблено і не цікаво. А ось коли дивлюся на роботи своїх друзів, думаю, у них є що показати.
Чернівецькі майстри не дуже люблять виставки. Їхні роботи рідко можна побачити на таких заходах. Якось друзі запропонували показати витвори мистецтва широкому загалу. Влаштували виставку на день міста. Та ця затія не дуже сподобалась митцям. Олег вважає, що такі виставки було би непогано проводити разом із фестивалем вуличної музики. Адже скульптура – це теж музика, тільки матеріалізована. А Чернівці таке місто, де постійно має звучати музика, усе прикрашене картинами та скульптурами, у квітах.
У Києві забирають будь-яку ідею
Разом із Олегом уже 10 років над проектами працює його друг, художник зі Львова Євген Дуля. Майстри мають дуже близькі погляди на речі. Олег каже, що вони навіть народилися одного року, різниця у днях народження півтора тижня.
– Мені подобається творчий підхід Жені, – розповідає Олег. – У нас у Чернівцях інтер’єр створюють, переважно, без прикладного бачення. А Женя – художник і скульптор. З ним легко працювати, ми доповнюємо один одного
Зрозуміло, що творчість є творчістю, але хтось має за це платити. І якщо у людей є багато грошей, вони легко з ними прощаються. До прикладу, у Чернівцях власники різноманітних закладів добре обдумують, чи готові вони вкладати великі гроші в оформлення, каже майстер. У Києві з цим простіше, там на будь-яку ідею митця можна легко знайти покупця.
У Чернівцях складно просунути проект
При всій своїй красі та наявності пам’ятки ЮНЕСКО Чернівці стають безликими, вважає О. Семенюк.
– В інших містах архітектори, скульптори, художники створюють якісь арт-проекти, – каже О. Семенюк. – А в Чернівцях, хоча місто і туристичне, окрім тих пам’яток архітектури, які залишили нам предки, нічим похвалитися. Ми пропонували почати прикрашати наше місто, запропонувати цікавий проект, але не мали підтримки.
Олег розповідає, що в інших містах художників відпускають у «вільне плавання». А у Чернівцях замкнене коло. Через це молоді, талановиті люди виїжджають із Чернівців.
– Через рік-два у Чернівцях ніде буде реалізуватись, – припускає Олег. – І це не тому, що місто таке, просто майстри такого плану тут не затребувані. Це проблема нинішніх талановитих людей. У Чернівцях є давня гвардія художників, майстрів, вони вже нікуди не виїздять. Але молодь не затребувана. Через це місто помалу буде втрачати свої позиції. Але що ми за таких умов залишимо своїм нащадкам? Будь-яка епоха формується предметами мистецтва. Тому треба подумати, аби дати художникам вільні зони для самореалізації.
Один із проектів, які запропонували для втілення у життя О. Семенюк та його колеги – виготовити і встановити по всьому місту кілька різновидів скульптур австрійського імператора Кайзера у парадній формі. Форму створити різних епох. Скульптури виготовити хотіли без обличчя. Задум полягав у тому, аби біля них міг кожен охочий сфотографуватися. А переглядаючи фото, задуматися над тим, якого стилю архітектура поруч.
"При всій своїй красі та наявності пам’ятки ЮНЕСКО Чернівці стають безликими, бо не створюють нічого нового" (О. Семенюк)
За словами майстра, усім замовникам сподобалася ідея, але жоден не погодився втілити задум у життя. Бо мають побоювання, що для цього доведеться пройти всі кола бюрократичної тяганини. Адже у центрі міста дуже важко вибрати дозвіл на встановлення якихось арт-проектів чи малих архітектурних форм. І це забирає багато часу та нервів. Тому люди стараються не створювати собі дискомфорту, бо і так нині вистачає проблем, всі борються за своє існування.
Чернівецькі майстри не наполягають, що місту потрібен саме їхній проект, але є молоді митці, які можуть запропонувати щось цікаве. Бо наразі ситуація така, що старе ми не зберегли, а нове не зробили.
«Можливо, це правильно, що потрібно контролювати міський простір, та все ж потрібно створювати якісь можливості і для реалізації митців. І розуміти, що можна зробити, а що ні. Адже визначати, що гарно, а що ні, не може одна людина».
«Замовники довіряють моїм ідеям»
Виготовити скульптуру чи будь-який витвір, то лише половина роботи. Адже чимале місце займає сама ідея. Ідеї чудернацьких витворів О. Семенюка з’являються спонтанно. Митець каже, що любить багато ходити пішки, і так щось приходить в голову. У рюкзаку майстра постійно є олівець та блокнот. Усе, що виникає у думці, він замальовує, а відтак розробляє проект. Коли майстра питають, звідки виникають такі ідеї, він жартує, мовляв, курять із колегами по цеху борщ (усміхається, - авт.)
У митців із художньої майстерні неодноразово хотіли замовити скульптуру відомої Ейфелевої вежі, бо Чернівці асоціюють із Парижем. Та доводиться відмовляти замовникам, адже щоб виконати скульптуру пропорційною, потрібно зробити висотою 14 метрів. А для Чернівців це недоречно.
Сини люблять вирізати та складати конструктор
Нині так склалося, що О. Семенюк живе фактично на два міста, Чернівці та Київ. Сім’я переїхала до Києва, бо туди вступила на навчання донька митця (вона піаністка). Працює майстер там, де є замовлення. Каже, так навіть краще.
– Коли не прив’язуєшся до місця, немає територіального спротиву, – розповідає Олег. – У Києві інша атмосфера, я нею наповнююсь і приїжджаю у Чернівці, це можна порівняти із провітрюванням приміщення. На все дивлюся по-іншому. Водночас Чернівці - унікальне місто, якого нема ніде. Дуже люблю Чернівці, бо це місто має свою особливість.
Сини О. Семенюка, одному 13 років, другому – 4, щось малюють, вирізають, захоплюються складанням конструкторів, але чим це закінчиться, батько ще не знає. Можливо, у родині Семенюків буде ще один інженер у четвертому поколінні.
Ольга МАКСИМЮК
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар