Із Людмилою Патріною познайомилися під час ярмарку «Чернівецький осінній Фортель». На лавиці під кленом жінка виклала свої вироби – плетений одяг та аксесури, іграшки, пошиті чохли для мобільних телефонів. Розговорилися.
– Я нещодавно живу у Чернівцях, сама з Росії, місто Волзьке Волгоградської області. Улітку 2013 року переїхала сюди з дітьми. Нині 16-річний Федір і 9-річна Марія так само, як і я, одразу закохалися у Чернівці. Щоправда, батьки та чимало знайомих не зрозуміли мене, мовляв, як це, коли усе почало налагоджуватися у фінансовому сенсі, зібратися і переїхати в іншу країну. І хоч тепер з дітьми ми не можемо дозволити собі жити на широку ногу, і навіть гадки не маємо, як переживемо зиму із дорогущими компослугами, але є щасливими, – розповідає майстриня.
Роботи Людмили Патріної
Авторські іграшки
Вигадливі тапочки
Патріотичні шарфи
Незвичні шапки
Сукні та костюми
Діти навчаються у загальноосвітній школі, що на Роші. Їх добре прийняли і однолітки, і вчителі. Коли по всій Україні розпочалися майдани, а згодом – анексія Криму та війна на сході, рідні та знайомі Людмили наполягали на тому, щоби вона із дітьми виїхала з Чернівців. Її мама навіть радила: «Їдьте в Росію, а коли усе втихомириться – повернетеся назад». Однак син Федір сказав, як відрізав: «Як це, коли добре, ми тут, а коли погано – втікаємо. Хіба це справедливо? Ні, ми залишимося!».
– Наступного року діти прийшли до школи, там їм мало не аплодували, казали, а ми думали, що ви поїхали, а ви з нами, молодці. Відтак у них ще ліпше почали складатися стосунки. Донька Марія навіть відмовилася переходити в іншу школу, хоча паралельно ходить до музичної (клас фортепіано) і їй було би зручніше продовжувати навчання поближче до центру міста. До речі, син також захопився музикою, він самотужки опановує гру на гітарі. Тішуся з того, що діти мають спільні захоплення і їм не заважає семирічна різниця у віці, – розповідає Л. Патріна.
Зараз сім’я чекає весни, тоді вони уже зможуть подати документи на оформлення постійного місця проживання.
Вперше приїхала до нашого міста п’ять років тому
Останніми роками в Росії жінка займалася тим, що шила авторські нарядні сукні для салонів. Одного дня вона почула, як власниця вмовляє доньку поїхати у Чернівці, адже там багато виготовляють весільних суконь, є величезний Калинівський ринок, де продають не лише готові вироби, але і необхідні для роботи витратні матеріали.
– Я встрягла в цю розмову, сказала, що мені і самій дуже цікаво побувати там, де народжуються весільні сукні, – пригадує Людмила. – Слово за слово і через декілька днів ми зібралися та поїхали. У Чернівцях була захоплена весільною тематикою і місто мені дуже сподобалося. Тільки-но зійшла з потяга, склалося враження, що колись уже тут жила, у минулому житті. Чернівці огорнули дивовижним спокоєм та особливим відчуттям рідного міста. Цікаво, що моя супутниця – донька власниці салону, навпаки, була розчарованою поїздкою. Казала, що затрачені зусилля (три доби в один кінець, цілий день на Калинівському і назад) не варті того у сенсі бізнесу. Відтак я почала їздити сама. Спершу раз на рік, потім – два. Просто шукала привід опинитися у Чернівцях, хоча гострої необхідності не було. Аби такий вояж був корисним, купувала на ринку мереживо, фурнітуру, витратні матеріали для роботи. Окрім того, просто ходила містом і надихалася. Приїжджала на 2-3 дні, потім – на тиждень. Дедалі більше закохувалася у Чернівці, дуже сподобався район Роша та центр міста. І одного дня спіймала себе на думці, що не хочу повертатися додому, бо живу від поїздки до поїздки. Єдине, що мене змушує це зробити – діти. Після приїзду в Росію, поставила батьків перед факторм, що літні канікули 2013-го проведу з дітьми у Чернівцях. Фактично уже тоді планувала залишитися назавжди в цьому місті, але рідних готувала до цього поступово. Син та донька охоче мене підтримали, тим паче, що уже були ознайомилися з цим містом із моїх фотографій та мережі Інтернет. Остаточною крапкою у моєму рішенні стало те, що сину не підходив клімат у Волгоградській області.
Навчилася виготовляти плетені вироби у п’ять років
Людмила Патріна розповідає, що зростала у сім’ї, де кожен умів щось виготовляти своїми руками. Мама шиє-вишиває, батько є столярем, хоча у 1980-ті роки непогано строчив дитячі сукні при кооперативі. Молодший брат Олександр – майстер побутової техніки. Та неабиякий вплив на Людмилу мала її бабуся по маминій лінії Олександра Максимівна.
– Бабуся плела хустки із козячого пуху, вони дуже популярні у Волгоградській області, там навіть існує пам’ятник козі, – розповідає жінка. – Власне, бабуся і навчила мене плести. Мені було п’ять років, коли виготовила свій перший виріб. Пам’ятаю, бабуся дуже ним пишалася, ходила, усім показувала. На той момент я не усвідомлювала свого «геройства», для мене головним був сам процес. Цікаво, що ніхто спеціально мене не вчив плести. Я просто приходила і просила: «Бабусю, напутляй мені». Вона набирала мені петлі, а я з ними усе ніяк не могла розібратися, туди-сюди перезнімала. Бабуся ж не надавала цьому особливого значення, вона і гадки не мала, що у 5-річному віці дитина може навчитися щось плести. Я стежила за плетенням бабусі не один вечір і якось таки зрозуміла принцип. Пам’ятаю, з’явився внутрішній азарт, стало цікаво, що із нитки можу самотужки щось виготовити.
За словами Людмили, плетінням вона займалася від випадку до випадку. У школі на уроці праці їй нудно було виплітати зразки 10 на 10 сантиметрів, тож вона взялася за виготвлення светра, який побачила у старезному журнаі «Бурда». Виріб вийшов дуже схожим із тим, що на обкладинці, тому його охоче забрали на виставку, а потім ... не повернули.
– Серйозніше вникати у плетіння стала тоді, коли у мене народилися діти, – каже майстриня. – Донька Маша змусила від спиць перейти до гачка. Тому що мені дуже кортіло їй зробити щось мереживне та ніжне. Так було колись. А тепер я будь-що можу пошити і виплітаю не лише одяг, але й іграшки. Хобі плести стало моєю роботою.
Ольга ШУПЕНЯ
Федір та Марія не лише родичі, але й друзі, які не відчувають семирічної різниці у віці. Фото надано Л. Патріною
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар