Межі Чернівців змінювалися століттями

Нині Чернівці складаються із трьох районів міста, і до його складу входять такі мікрорайони, як Садгора, Роша, Калічанка тощо, які ще століття тому були самостійними селами, а їхні мешканці відробляли повинності на користь міста.

Зважаючи на те, що навіть у так званій новій частині Чернівців будівлі вже мають 40-60 років, здавалося б, ці місця освоєні городянами споконвіків. Та мало хто знає, що ще півсотні років тому, наприклад, поблизу проспекту та вул. Комарова була заболочена місцевість і сюди ходили на полювання на дику качку. А біля ринку «Центральний» та вулиці Братів Руснаків, взагалі була низовина.

Старі Чернівці були селом

У своїх працях про становлення Чернівців та його територій історики беруть за початок відліку загальновідому дату 1408 рік (перша писемна згадка про Чернівці).

– У той час Чернівці було молдавським селом, митним пунктом Олександра Доброго, – розповідає доктор історичних наук, професор ЧНУ ім. Юрія Федьковича Михайло Чучко. – Власне, концентрувалося тоді це село довкола митниці. Це район церкви Св. Параскеви. Згодом село почало розростатися, стало адміністративним центром (центром цинуду). Чернівці стали містечком і центром волості лише в середині XV століття.

Далі місто розросталося в напрямку вулиці Кушнірської (зараз вул. Сагайдачного), тоді цей район називався Селище. 1848 року тут було збудовано Миколаївську церкву. Відтак Чернівці розростались до вул. Заньковецької (до педколеджу), ця частина міста тоді називалася Магала. По вулиці Головній середньовічні Чернівці (ранньомодерні) простягнулися до площі Святого Хреста, де нині костел. Там австрійці звели адміністрацію для генерала Ейнцерберга, тут в нього був офіс та квартира (другий військовий правитель Буковини) (1870 рік).   

Поступово місто розростається в напрямку вулиці Головної і сягає Центральної площі. Муровані будівлі тут з’являються з середини XIX ст. У 40 роки XIX століття розпочали будівництво ратуші, йдеться в книжці «Історико-містобудівні дослідження Чернівців» за редакцією В. Вечерського.

Згодом місто розбудовують до Австрія-плац (нині Соборна площа), де збудовано окружну, а відтак крайову адміністрацію.

Важливою в історії розвитку міста стала доба з кінця XVIII–поч. XIXст. Австрійська влада не використовувала тісний і незручно розпланований центр, а почала розвивати необхідні для адміністративного центру функції на території колишніх передмість.

Роша, Садгора, Гореча та Калічанка – села

Чернівці мали прилеглі території – села та передмістя. У своїй книжці «Чернівці. Документальні нариси з історії вулиць і площ» Марія Никирса цитує Р. Ф. Кайндля, що передмістя Чернівців згадувалися ще за молдавських часів. Згідно із міським статутом 1876 року, «три села, що знаходяться на землях приналежних містові Чернівцям, а саме, Роша, Гореча та Клокучка, як і інші піддані на Буковині, мають сплачувати свої повинності до міської каси».

За словами М. Чучка, ще до скасування панщини (1847 рік), села Роша, Гореча та Клокучка були залежними від Чернівців. А вже 1847 року вони набувають статусу передмість (форштадт). Відповідно селяни, які там проживали, набули статусу міщан. Раніше вони перебували у власності міста і мали відробляти повинності на користь Чернівців. Після набуття статусу передмість, ці села можна побачити на картах Чернівців австрійської та румунської доби.

1890 року із села Роша виокремився ще один мікрорайон, який згодом став на рівні із Рошею, – Монастирська. У своїй книжці «Чернівці…» М. Никирса пише, що передмістя Монастирська розкинулося поблизу нинішньої вулиці Сторожинецької. Назва передмістя походила від слова «монастир», оскільки ці землі належали монастиреві Гореча. Тут відкрили школу, а 1922 року заклали каплицю (перемістили стару дерев’яну церкву із Роші). Оскільки 1939 року тут була вже і церква, і школа, наявність окремої парафії засвідчила, що район оформився самостійно.

Площа території міста у 1940 роках становила 20 кв. км, а разом із передмістями – 64 кв. км.

Передмістя Клокучка – існувало вже в часи входження Чернівців до складу Австрії.

У районі вулиць Руської, Фастівської та Московської Олімпіади було передмістя Гореча та село Гореча-Монастир, або Люди-Гореча, пише М. Никирса. Гореча-Монастир – це село на правому березі Пруту із церквою. Також М. Никирса цитує Кайндля, де він пише, що у давні часи Чернівці сягали на схід аж поза територією сьогоднішньої Горечі.

Щодо передмістя Калічанка, то воно розпочиналося одразу за так званим єврейським кварталом, куди вела вулиця Калічанська (нині вона потрапила під зсув і є тільки на картах).

Площа території міста у 1940 роках становила 20 кв. км, а разом із передмістями – 64 кв. км.

Проспект і Комарова розбудували у 1960-1970 роках

Оскільки Чернівці майже не зазнали руйнувань під час Другої світової війни, і чудово зберегли свої архітектурно-містобудівні особливості, нове будівництво за радянської доби здійснювали за межами історичного середмістя.  

Значний розвиток та розширення меж міста історики спостерігають у повоєнні часи. Зокрема 1964 року до Чернівців приєднано увесь масив (за прутський район - на лівому березі річки Прут), Садгору, яка простяглася від Ленківців до Долішніх Шерівців.

Власне, Садгора бере свій початок із 1770 року (з села Рогізна). 1801 року Садгора набуває статусу містечка, до неї належали довколишні села: Стара та Нова Жучка, Ленківці, Денисівка, Моші, а також Долішні Шерівці.

Оскільки 1964 року в Чернівцях були тільки два мікрорайони: Сталінський (перейменували у Шевченківський) та Ленінський (нині Першотравневий), Садгору долучили до міста через нестачу населення для набуття статусу міста. Крім того, аби визнати його обласним центром, потрібно, щоб місто складалося бодай із трьох районів.

Офіційно населені пункти – райцентр Садгора, Ленківці, Стара Жучка, Рогізна увійшли до складу Чернівців 1965 року, йдеться в книжці «Історико-містобудівні дослідження Чернівців». Так було створено третій район міста – Садгірський. Саме тоді місто оформилося в тих територіальних рамках, яких воно існувало до кінця XX–поч. XXI ст.

На території передмість, які приєднали до Чернівців в XIX ст., йдеться про передмістя Монастирська, які були погано забудовані, виростають нові райони. Це проспект Незалежності, вул. Комарова.

Уже після 1991 року Чернівці розростаються на лівому березі Пруту в напрямку с. Мамаївці. До Чернівців, власне мікрорайону Ленківці, приєднали частину незабудованої раніше території між Ленківцями та Мамаївцями, нині це с. Новий Киселів. Забудову тут  розпочали аби переселити мешканців села Киселів Кіцманського району через аварію на ЧАЕС 1986 року. Раніше межа Чернівців вважалася до покажчика «Чернівці» у Ленківцях.

На рубежі XX–XXI ст. Чернівці розростаються і в південному напрямку. Межа міста сягає с. Годилів.

Східна межа Чернівців далі, аніж до мосту через Прут, не просунулась. Мікрорайон Гореча природно відділяє річка Прут від Новоселицького району.

У напрямку села Остриця межі Чернівців теж залишилися без змін. Село Остриця збереглося адміністративно, хоча перші квартали цього населеного пункту межують із Чернівцями.

На місці в’язниці – гора, а на Братів Руснаків - низовина

Цікаві факти про те, як розширювали межі Чернівців, історики наводять на прикладі австрійської доби панування у місті.

М. Чучко розповідає, ще в 20-30-х роках XIX ст. на Соборній площі, де нині собор, було болото. Там, де нині в’язниця, була гора, вона мала назву «Чернівецька». Коли австрійці впорядковували місто, гору стесали. Грунт із Соборної площі вивезли та засипали низовину, яка була поблизу «Центрального» ринку в районі вул. Братів Руснаків. На місці болота, «туди ходили полювати на качку», – пише в своїй книжці священик-поет О. Коморошан, – збудували собор.

Межі Чернівців колись визначались «рогатками» (так називали митниці). На «рогатці» сплачували податок за в’їзд у місто.

Ольга МАКСИМЮК