Про роботу цих людей знає кожен з дитинства, мало хто із хлопчиків не мріяв бути пожежником та їздити на гарній червоній автівці. Проте лише одиниці обрали це своїм покликанням та життям. Колись робота пожежника асоціювалася лише з гасінням вогню, проте після реформи служби нинішні рятувальники виїжджають чи не на усі екстрені виклики, де потрібна допомога. Про будні рятувальників (хоча чимало з них просять називати їх пожежниками, мовляв, звикли до цього) ми поспілкувалися із командиром відділення пожежно-рятувального підрозділу Олегом Поляковим.
- Скільки років вже працюєш у рятувальній службі?
- Понад п’ять.
- А чому вирішив стати саме рятувальником, а не обрав якусь іншу спеціальність?
- У частині, де я зараз служу, колись тривалий час працював мій батько. Можна сказати, що я виріс там.
- Сімейні традиції…
- Так. Очевидно, що це моє покликання.
- Який випадок з твоєї служби запам’ятався найбільше? Можливо назавжди вкарбувався у пам’ять. Адже доводиться часто виїжджати на пожежі чи інші екстрені виклики, де потрібна допомога рятувальників.
- Це трапилося напередодні першого квітня – 29 березня. Ми виїхали на виклик – мешканці будинку повідомили, що у ванній кімнаті вже котру годину чують жіночі крики про допомогу. Зайшли туди з начальником караулу, але нічого так і не почули. Ми відкриваємо двері і кажемо господарям, що до першого квітня ще кілька днів і так жартувати не варто. Але ті кажуть, що справді чують жіночий крик.
До ванної на наших очах заходить хлопець і починає кричати у вентиляційну шахту – жіночко, тут приїхали рятувальники, чи потрібна допомога. І лише тоді ми почули ледь чутні звуки. Як з’ясувалося, вона мешкала у сусідній квартирі і застрягла у ванній і понад п’ять годин кричала, щоб їй допомогли врятуватися.
- А було, коли існувала реальна загроза життю рятувальників?
- Дуже складною та важкою була пожежа на вулиці Чехова. Це так званий старий фонд, у будинку дуже багато пустот, дерев’яні перекриття тощо. Вогонь «бігав» по пустотах і його було надзвичайно важко зупинити.
Найважче для пожежника – це вогонь у підвалах та на горищах. А також на великих площах – на кшталт супермаркетів, де немає несучих стін.
Зазвичай підвал надзвичайно захаращений, вузенькі проходи, реальна картина не збігається з планом, оскільки його могли перепланувати та змінити. Може бути вогонь на двох квадратних метрах, а диму – як від величезної пожежі.
- Де навчався на рятувальника і здобував знання та навики? І що потрібно, аби стати пожежником.
- Тут у Чернівцях у загоні. Напевно, елементарно – це фізична підготовка. Пожежники виїжджають на виклик у бойовому одязі – каска, куртка, штани і чоботи, плюс пояс, сокирка – загалом вісім кілограмів. Окрім того, є апарат на стиснутому повітрі для дихання. Він важить ще п’ятнадцять кілограмів. Тобто потрібно ходити з вагою щонайменше 23 кілограми. Окрім того, найголовніше – бажання працювати. Треба вивчити техніку, на якій виїжджаєш, озброєння, засоби захисту тощо. Потрібно здавати нормативи – одягання одягу, бойове розгортання автомобіля тощо. Решту навчають у частині. Адже не буває двох однакових пожеж. Кожна пожежа ніколи не повториться. Потрібно вивчати ситуацію і відходити від неї. Є базові схеми, але однакових пожеж ніколи не буває. Також потрібно постійно підтримувати навики. Але найбільший досвід здобуваєш на пожежах.
- Чи траплялося, що рятував життя людей?
- Наприклад, витягли з диму діда. Він любив, коли вип’є, покурити у ліжку. Є такі «клієнти», до яких ми часто приїжджаємо. Наприклад, на Південно-Кільцевій є наші так звані «друзі»-безхатченки. Бувало, коли наші чотири зміни щодня виїжджали до них. Вони гріються у підвалах, розкладають багаття і це призводить до пожежі.
Інший випадок. Приїжджаєш на виклик, квартира у диму, гасиш пожежу, виносиш людину, яка це зробила, а коли повертаєшся назад (бо один з команди щось забув у хаті), той лягає у ліжко і знову запалює цигарку.
- А чи є у пожежників якісь забобони, прикмети, перестороги?
- Пожежний караул – це як маленька родина. У кожного є свої традиції. У кожній частині по-різному. Скажімо, коли хлопці йдуть додому, то прощаючись кажуть – сухих рукавів. Тобто, щоб не довелося гасити пожежу. Бувало, хлопці курили і кидали недопалки у смітник. Якщо попадали, то пожежі не буде точно. Звісно, можуть пожартувати над курсантом, який щойно прийшов на стажування.
- А це правду кажуть, що спить як пожежник?
- Так, звісно, є навіть такий норматив, потрібно на одному боці проспати вісім годин (сміється, - авт.). Це, звичайно, жарт. Ми маємо право спати з одинадцятої години вечора до шостої ранку. Але не більше, аніж чотири години. Одна зміна відпочиває, інша – працює. І навпаки. Але за сигналом «тривога» ми маємо за хвилину виїхати.
Спілкувався Олесь ЗАДНІСТРОВСЬКИЙ
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар