Наші місцеві (і не лише вони) політики живуть за принципом – «мавр зробив свою справу, мавр може йти геть». Вони досягли бажаного результату – крісло у радах, і тепер немає особливої потреби муляти очі електорату (до наступних виборів, звісно).
Зникли щедрі обіцянки, кандидати, а нині депутати (з тими, хто програв – усе і так зрозуміло), не з’являються на екранах телевізорів, не беруть участі у відкритті чергового дитячого майданчика, громадської вбиральні чи святі вулиці. Вони у політичному анабіозі.
Думка експерта
Після завершення виборчої кампанії значно знизилася активність місцевих політиків. Тут є об’єктивні і суб’єктивні причини.
Об’єктивні – значна виснаженість після кампанії. Це і фінансова виснаженість, і фізична. Інша об’єктивна причина - відсутність у депутатів відпрацьованих механізмів вирішення питань. Об’єктивні деталі вирішать з часом. Виснаження пройде, а механізми відпрацюють.
Суб’єктивними факторами зниження активності місцевих політиків є низький рівень фахової підготовки більшості депутатів цього скликання. Чимало з них ще не розуміють, куди потрапили. Популізм виборчої кампанії вивітрився і за ним можна побачити пустоту і низьку кваліфікацію у місцевому самоврядуванні.
Є ще більш глибинна проблема. Це відсутність взаємодії між активними громадянами та їхніми чинними представниками. Єдиний, хто намагається вирішувати цю проблему – чернівецький міський голова. Він робить ставку на громадських лідерів, підтягує їх до прийняття рішень щодо майбутнього міста. Очевидно це правильна стратегічна лінія, яка дозволяє меру не залежати від київського порядку денного та бути постійно у медіа-просторі Буковини.
Жоден з інших місцевих політиків такого не робить, оскільки у них немає розуміння важливості постійної присутності у ЗМІ та команди, яка може таку інформаційну політику вибудувати. Подібних спеціалістів не більше п’яти у Чернівецькій області, їхня роль у процесі прогресу міста і регіону завжди недооцінюється, оскільки самі вони не є публічними особами.
Інші політичні сили переживають кризу публічності, яка виникла через відсутність людей, які вміють створювати і управляти репутацією в інформаційну епоху.
Соцмережі це безкоштовне особисте медіа. Його капіталізація - не через фінанси, а через рівень довіри. Як кажуть - справжня новина це те, що новиною не мало б стати, а все інше – піар.
Їх навіть не помітно у соціальних мережах, хоча ще донедавна будь-який їхній крок активно постили на власних сторінках. Кандидат випив філіжанку кави – будь ласка, ось фото і текст, сфотографувався з родиною – знову повідомлення. Прокинувся не з тієї ноги – також усе детально висвітлено.
Складається враження, що вони або зникли безвісти, або подій в області не відбувається жодних, або у них раптово прокинулася непритаманна сором’язливість від публічності.
Але це абсолютно не про наших місцевих політичних шоуменів (та їхніх політичних побратимок). Відповідь надзвичайна проста – електорат використали за призначенням, мета досягнута, гроші та час витрачати не потрібно, до наступних виборів є вдосталь часу.
У багатьох не вистачає навіть інтуїції самостійно вести сторінку у соціальних мережах (розміщати фото котиків, «добрих справ» чи депутатської діяльності). Фінансового чи іншого ресурсу для цього не потрібно.
Це лише на «гнилому» Заході міністр чи президент можуть вести власну сторінку. У нас для цього є кілька тижнів перед виборами.
- Наші політики повільно вчаться нового. Адже більшість нових політиків, це забуті старі, - вважає політолог, кандидат політичних наук Олексій Кандюк. – Виборець має погану пам’ять і практично не стежить за роботою чи діяльністю політика. Вони поставили галочку у бюлетені і на цьому їхня громадянська позиція вичерпується. Ця активність, взагалі-то, спрямована навіть не на виборця, а на ЗМІ. Щоб формувати образ, але не створювати собі негативного іміджу. Окрім того, часто люди, які вели, наприклад, їхні сторінку у соціальних мережах, звільнилися, чи їх звільнили після закриття штабу.
Звісно, ніхто не може змусити того чи іншого політика звітувати про свою роботу. Досвід наших депутатів це доводить.
З іншого боку, люди самі не цікавляться, а що ж зробив їхній кандидат? Легше і простіше обговорювати їх на кухнях, а потім продавати голос за 300 гривень.
Окрім того, у нашій державі політики як клас відсутні. Є певні політичні проекти, які виникають під вибори, і після них спочивають «у бозі».
- В Україні партій як таких немає. Тому немає сталої партійної роботи. Партійні проекти реанімують до виборів і так само кануть у Лету із завершенням виборів, - вважає координатор ГМ «ОПОРА» у Чернівецькій області Надія Бабинська. - Відсутність сталих політичних процесів - все відбувається ривками і незрозуміло. Громадськість дізнається про те, що у місті є партії, коли починаються вибори. Хоча партії за своєю суттю - є представниками інтересів своїх членів. Але у нас, переважно, і членство фіктивне, або не має жодного значення.
Щоправда, у нас є деякі політики, які постійно чимось займаються - влаштовують якісь акції тощо. Але в основному, все - під вибори. Бо решту часу люди – то електорат. І останні вибори показали, що політики праві, що так ставляться до нього.
Один зі співробітників штабу місцевого політика розповів (кандидат став депутатом однієї з рад), що після виборів його кандидат одразу заявив, що зараз робота зупиняється, він потрапив до місцевого парламенту і особливих причин звітувати перед людьми немає. Можливо згодом, якщо вирішить балотуватися на другий термін.
Олесь ЗАДНІСТРОВСЬКИЙ
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар