С. Іванов: Аби тренувати, потрібно мати відповідну освіту

Нині попри величезне різноманіття гуртків та секцій, досить непросто знайти хорошого наставника, який міг би чогось навчити, і навчити правильно, при цьому мав відповідні знання, без яких не обійтися ні при побудові тренувань, ні у разі травми чи інших екстрених випадків. Зрозуміло, що просто потренувавшись певний час, людина не може знати усіх цих нюансів, тому такою важливою є спортивна освіта.  

Та нині нею здебільшого нехтують, адже багато хто за ціль ставить не вміння та здоров’я учнів,  а гроші та фінансове збагачення. А це нерідко «вилазить боком», тим, хто їм довірився. І йдеться не лише про пусту трату грошей та відсутність результату, але і  про травми, яких могло не бути. Саме тому кваліфіковані тренери наголошують на важливості здобуття освіти та постійного самовдосконалення вчителя.

Про те, яким має бути наставник та про різноманітні деталі у роботі, розповідає тренер з боксу, суддя міжнародної категорії Сергій Іванов.

- Перш за все, чи має значення кого тренувати – хлопців чи дівчат,  чи тут однаковий підхід до всіх?

- Я працював дванадцять років тренером, потім так життя розпорядилося, що у дев'яностих роках залишив тренерську роботу і  пішов працювати в іншу сферу, а потім знову повернувся, знову життя мене затягнула у бокс, хоча з боксом не розлучався, я суддя міжнародної категорії, голова обласної федерації суддівської колегії і ось зараз тренер у «Локомотиві». 

Скажу, що все-таки є принципова різниця між тим, як тренувати дівчат, жінок і хлопців, чоловіків. За великим рахунком бокс - це спорт для чоловіків, але тим не менш, ось наприклад, у мене тренуються дві дівчини.

Все-таки педагогіка є педагогіка. Тренер повинен завоювати авторитет в учнів, бо якщо не буде авторитету, чи не буде поваги до тренера, знаєте, вийде як лебідь, рак і щука, у різні боки тягнутимуть воза. А повинні бути оптимальні стосунки, я ніколи нікого не караю вихованців, ніколи нікого не виганяю, намагаюся, щоб спортивний зал став для  них другою домівкою. Буває, що учні, які довго ходять, навіть своїми якимись сокровенними таємницями швидше діляться зі мною, ніж з батьками. Та щоб було таке взаєморозуміння, тренеру потрібно дуже багато трудитися.

- Себто потрібно створити згуртований колектив, таку собі спортивну родину?

- Колектив обов’язково  повинен бути. Я дітей вчу, що  і на змагання ми поїдемо, і кожен повинен один одному допомагати, один за одного вболівати, переживати, тобто це повинна бути дружна спортивна родина, незалежно від тієї групи, в якій ти тренуєшся. 

І це дає свої плоди. Я звернув увагу, що старші учні дбайливо ставляться до малюків, підказують, дивляться за ними у школі, щоб їх ніхто не образив. І мені здається, що це правильно.

- Що ж відіграє роль у становленні тренера та що для цього потрібно?

- Я бачив багато людей, які домагалися дуже серйозних результатів на міжнародному рівні, деякі були навіть чемпіонами світу та призерами олімпійських ігор, але не ставали хорошими тренерами. Адже тут потрібно не просто вміти щось робити, але і пояснити, як це робиться та навчити цього. Потрібно відчути спортсмена, передбачити його дії, допомогти йому розкрити той потенціал, що йому дала природа для цього виду спорту.

Так само тренеру потрібна освіта. Всі чомусь думають, якщо він тренувався, то він може виховувати і когось іншого. Насправді ж  може вийти абсолютно навпаки, що цей спорт може покалічити людей. Адже потрібно знати дозування у тренуванні, знати, що можна дати, а що ні, інакше можна перевантажити учнів і привести до того, що у них не буде активного росту, а навпаки,  може обернутися проблемами зі здоров'ям. Тому тренерської роботи  потрібно вчитися. Без освіти нічого з цього не вийде.

І звичайно, потрібно самому рости. Зараз це простіше. Через інтернет можна знайти будь-яку статтю, що стосується і розвитку швидкості, і витривалості, і на інші теми, які цікавлять, але не кожен цим користується.

- Нині все заполонила комерція, якою є Ваша позиція у цій ситуації?

- Зараз багато тренерів працюють за гроші У мене діти займаються безкоштовно. Якось до цього спокійно ставлюся. Я ніколи не любив, щоб діти платили гроші. Тому що, на моє таке глибоке переконання, основні спортсмени все-таки народжуються у сім'ях малоімущих.

- Чи складно нині працювати та чи вистачає мотивації?

- Є складнощі у роботі з дітьми, є складнощі і з дорослими. Але мені більше доводилося працювати з дітьми молодшого, середнього та старшого віку. З дорослими не працював, зважаючи на те, що все життя пропрацював у дитячих спортивних школах. Скажу, що і до дітей, і до дорослих потрібні різні підходи. 

Діти зараз такі вередливі. Раніше мало було різних розважальних заходів для дітей і всі знаходили себе у спорті, а тепер розваг вистачає. Все-таки зацікавити дитину, щоб вона ходила і тренувалася, розвивала себе у фізичному та розумовому плані на тих же тренуваннях, звичайно, складно. 

А якщо говорити про дорослих, то у них основна мотивація, де заробити грошей, хто заплатить, щоб брати участь у змаганнях. Тому що зараз спортсмени виїжджають на змагання, в основному, за свої кошти. Раніше було простіше - ти став чемпіоном України, значить, підпадаєш під державну програму, яка за тебе платить, їдеш на збори, отримуєш талони на харчування. Зараз же всього цього немає. У нас навіть був випадок, коли наш хлопець представляв Україну на чемпіонатах світу та за два чемпіонати світу він отримав від країни тільки одну футболку. Ні форми, нічого. Не знаю, куди ми котимося. Мотивація нульова. Якщо ще й ентузіазм зникне, тоді буде взагалі погано.

- У чому ж виникає найбільше складнощів у роботі з учнями?

- Діти приходять дуже слабкі, їх просто не порівняти з дітьми десятирічної давності. Вони не колективні, кожен сам за себе і дуже багато часу потрібно витратити, щоб їх якось один до одного привчити, згуртувати. Раніше діти були більш наполегливі. Та й займатися боксом тоді це було престижно, то на сьогодні це вже не так престижно, як було раніше. Та скажу, що і нині  є діти цілеспрямовані і працьовиті.

- Звичайно ж, у спорті повинен все-таки бути характер, дитина повинна ставити перед собою мету і йти до неї.  Та всі характерними не народжуються, але характер можна все-таки зліпити, зробити, зміцнити - головне, щоб було бажання. Наприклад, свого часу наш знаменитий боксер Савченко у двадцять п'ять років почав займатися боксом у Донецьку і ніхто його не приймав, а закінчилося все  тим, що він став чемпіоном олімпійських ігор. 

Нині багато батьків намагаються делегувати свої обов’язки з виховання дітей вчителям, тренерам, та чи мають вони цим займатися?

- Я вважаю, що батьки повинні обов'язково займатися вихованням дитини. А обов'язки тренера - також брати участь у ньому, але він тут є лише помічником. Я завжди акцентую увагу на тому, що батьки – вище за всіх.

Уляна ДЕЛІКАТНА