Скелелазіння – гартує як фізично, так і морально. Та наразі про цей вид спорту у нас практично забули. Чим нині живуть спортсмени-скелелази та які цей вид має перспективи, розповідає тренер із скелелазіння Олексій Соваж.
- Що ж таке скелелазіння?
- Скелелазіння – мистецтво долати гравітацію. До того ж це дуже складний, але і інтелектуальний вид спорту. Адже кожен рух тут потрібно продумати, розрахувати, знайти оптимальний шлях для проходження маршруту.
Воно радикально відрізняється від альпінізму. В скелелазанні проходження маршруту відбувається лише за допомогою рук та ніг, а в альпінізмі при цьому використовуються штучні точки опори.
Скелелазіння в 2020 році буде представлене на Олімпіаді в Токіо у вигляді скелелазного багатоборства. Тобто є три змагальні дисципліни - швидкість, складність і боулдерінг. У швидкості спортсмени долають так звану еталонну стінку 14-метрової висоти, і долають її менш, ніж за 6 секунд. Складність – це проходження високих складних маршрутів не на час, а на проходження. І боулдерінг – коротка, але дуже важка невисока траса – буквально 6-10 перехватів.
- Як взагалі виглядає заняття зі скелелазіння?
- Взагалі, спочатку потрібно напрацювати витривалість. Для того, аби спортсмен міг хоч якось лазити, він повинен хоча б 15-20 хвилин безперервно лазити на площинах. Тоді як для звичайної людини максимум становить хвилини три. Специфіка в тому, що людина, коли спустилася з дерев, втратила чіпкість, яку мають мавпи, і основна ціль скелелазіння – її повернути. Отож, прийшовши на заняття, людина перш за все має освоїти елементарне лазання, навчитися правилам страховки тощо, і коли бачу, що учень готовий, тоді він буде допущений до лазання.
У нас в залі є спеціальний тренажер, який імітує скелі, та лазити треба на натуральному рельєфі. Тобто на реальних скелях. Ми часто виїжджаємо в Кам’янець-Подільський. Там багато підготовлених маршрутів різної складності і для кожного можна підібрати маршрути.
Попри свою складність скелелазіння абсолютно безпечний вид спорту. Якщо виконувати все правильно, то ризиків тут в рази менше, ніж в інших видах. Зрозуміло, що скелелазіння безрпосередньо пов’язане з падіннями, та учні вчаться падати і поступово опановують нові висоти.
- Чому вирішили тренувати?
- З віком я зрозумів, що тренинг почав призупинятися, спортивна кар’єра підходить до завершення, зрозумів, що треба виховувати наступні покоління спортсменів-скелелазів. Так ось і почалася моя тренерська діяльність.
- А з ким працювати легше?
- Звичайно, з дітьми простіше, вони легше адаптуються та засвоюють нові знання, головне – знайти підхід. Та, на жаль у більшості сучасних дітей мотивації ніякої немає. В центрі їх інтересів комп’ютери, гаджети. Діти минулих поколінь були набагато спортивніші. 90% нинішніх дітей взагалі ніяким спортом займатися не хочуть.
- Чи є якісь вікові рамки для занять?
- Офіційна програма скелелазіння розрахована на дітей з 8 років. Що раніше людина починає займатися, то краще. Ну і продовжувати займатися можна доти, доки є така можливість. Скелелазіння чудово допомагає підтримувати форму – 30 хвилин заняття скелелазінням заміняє 3 години в залі. Взагалі, спортсмен-скелелаз набагато сильніший від свого порозрядного колеги.
Аби ж досягти певних результатів, займатися треба не один рік. Наприклад, є у нас Павло Башко, який підійшов до виконання нормативу майстра спорту України зі скелелазіння. Він займається 12 років, після 10 років він виконав норматив КМСа. Хоча все залежить від спортсмена. У нас є вихованець, який після року занять виконав норматив першого дорослого розряду зі скелелазіння.
- Які на сьогодні в області маємо здобутки в цьому виді?
- Маємо трьохкратного чемпіона України, призерів чемпіонатів України. Діти стараються і показують досить непогані для Чернівців результати, кожен четвертий в нас призер. Та поки що цей вид не є масовим, стереотипи людей спонукають безпідставний страх. Це, насправді, досить важкий вид спорту і тому дуже велика текучка, але він не небезпечніший за, скажімо, легку атлетику, легкоатлети теж падають, про мотокрос і гірські лижі взагалі промовчимо.
Якщо влада буде нам допомагати, то й скелелазіння в нас розвиватиметься. Наразі, аби популяризувати цей вид, ми проводимо змагання, та через нестачу коштів зробити це вдається лише раз на рік. Робиться все великою мірою за рахунок ентузіазму батьків та мого особисто. Хоча, іноді вдається знайти спонсорів, наприклад, нам допомагали магазин «Горгани», завод «Артон», туроператор «Т-Тревел», охоронне агентство «Тигр», бренд «Икс-Роуд», останні змагання спонсорувало Управління у справах фізичної культури та спорту Чернівецької міськради. Багато хто відмовляв у допомозі, не будемо перераховувати, може їх сумління прокинеться.
Поїхати на змагання – також дороге задоволення. Тому й мало тих, хто їздить, бере участь у змаганнях. У нас, наприклад, лише Павло Божко наразі їздить на міжнародні старти. Цьогоріч він відбув всі етапи Європейського молодіжного кубку з боулдерінгу, позаминулого року їздив на Чемпіонат світу і з 96 спортсменів він був 20. Це чудовий результат. Через відсутність фінансування спортсмени, які мають результат, серйозно задумуються про те, аби виступати за інші міста, які готові оплачувати поїздки. Нашому місту напевно їх не треба.
Спілкувалася Уляна ДЕЛІКАТНА
Думки спортсменів
Займаюсь 5 років. Пішов з другом подивитись, сподобалося і так почав займатися, а потім і їздити на змагання. Конкуренція нині є, змагання досить масові. Наприклад, у Києві може бути більше двохсот учасників, в Хмельницькому чи Кам’янці-Подільському – 100-150, все залежить від регіону.
Ми тренуємося в залі на тренажері для того, щоб лазити добре на скелях. Аби почуватися більш-менш впевнено на реальних скелях, думаю, потрібно прозайматися не менше року, лазити з верхньою страховкою, вчитись лазити з нижньою страховкою. Спочатку лазити трохи страшно, та потім страх проходить. Важливо вірити в себе, а також мати хорошу фізичну підготовку. Зараз проходжу маршрути 7-ї категорії складності. Маршрути категоруються наступним чином – 5а, 5а+, 5в, 5в+, 5с, 5с+, 6а….9б+, та таку складність лазять кілька людей у світі. Хочеться 8-ку пройти. Наразі я над цим працюю, та для тренувань не завжди вистачає часу.
На жаль, нині скелелазіння не популярний вид, в нас мало хто знає про те, що у місті є скалодром. Думаю, якби знали, то й охочих займатися було б більше. Та оскільки зараз скелелазіння стало олімпійським видом спорту, то, сподіваюся, люди шукатимуть самі.
Батьки казали, що я з дитинства лазила, де тільки могла, тому в 6 років мене віддали на скелелазіння. Спочатку я робила спеціалізовані вправи, потім почала і лазити. З батьками постійно виїжджали на скелі, літом постійно їздили в Крим, де я постійно лазила, а з 9-ти років займаюся скелелазінням більш професійно і почала виступати у змаганнях.
Найважче у скелелазанні те, що спортсмен постійно перебуває не на землі чи підлозі, а на вертикальних і нахилених площинах, або на скелях. Також скелелазіння – інтелектуальний вид спорту, у якому потрібно обдумувати рух або серію рухів, розраховувати сили. Тут все має значення: і те, наскільки ти сильний, наскільки ти досвітчений, і наскільки ти морально підготовлений і готовий подолати страх. Тренер каже, що страх – це те, що люди не вміють контролювати, навчившись контролювати пересування по рельєфах та площинах, навчившись контролювати страховку, висота перетворюється на захоплення.
Мені дуже подобається лазити цікаві маршрути, допомагати набувати досвід молодшим спортсменам, як колись мені допомагали і досі допомагають старші. Прагну якомога краще виступити, залізти складніший маршрут. Я вже залазила маршрут 7а+ категорії складності у Кам’янці-Подільському «Стара фортеця». Наразі вже багато разів перемагала, ставала призеркою і є постійною фіналісткою міжрегіональних, всеукраїнських і рейтингових змагань. У минулому році я стала бронзовою призеркою Кубку України з боулдерінгу, прийнявши участь лише у одному з трьох етапів, на решта 2 не було можливості поїхати – стало дуже дорого далеко їздити. В цьому році я виборола бронзу на молодіжному чемпіонаті України з боулдерінгу.
Конкуренція на змаганнях дуже висока і постійно зростає. Конкурентки мають змогу тренуватись навіть у Європі. Навіть порівняно з іншими скеледромами України, на яких я була, наш достатньо скромний і маленький, але наш тренер і старші роблять все можливе, щоб його вдосконалити, і щоб нам було цікаво.
.g.jpg "Тренер із скелелазіння Олексій Соваж: Мистецтву долати гравітацію треба навчатися")
Обрала Скелелазіння тому, що хочу довести, що дівчата також можуть бути сильними. Займаюся вже два роки і мені дуже подобається. Тут дуже цікаво долати маршрути, особливо, якщо лазимо не в залі а на реальній скелі.
- Обирали донці багато гуртків, спочатку думали, що для дівчинки доречними будуть танці, балет. Проходили два роки, але йшли туди не дуже задоволені і повертались так само. Пробували настільний теніс, плавання. Якось дізналися, що в Чернівцях є секція скелелазіння. Вирішили спробувати, і доньці сподобалося. Вона з радістю йде на заняття. Це комплексне тренування, діти не лише лазять, але й виконують вправи, роблять розтяжку. Хотілося б, аби таких залів було якомога більше.
Надалі будемо підтримувати стремління Юлі. Ми вже їздили на змагання в Кам’янець-Подільський, у Чернівцях перемагали. Юлі навіть дали грамоту, як наймолодшій учасниці.
Думаю, батькам дуже важливо прислухатися до дітей та підтримувати їх захоплення, а не реалізовувати на них якісь власні нездійсненні мрії.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар