У Чернівцях охочих тягати штангу меншає щороку

Пауерліфтинг - спорт не простий і до снаги не кожному. Та ті, хто таки любить цей вид спорту, певні, що тут завжди можна відкривати для себе щось нове, а дух суперництва не дає розслаблятися і мотивує рухатися до нових висот. Про будні пауерліфтингу і загалом спорту розповідає пауерліфтер Олексій Ревак (КМС), котрий вже встиг стати чемпіоном світу серед юніорів та рекордсменом України, а також здобути низку нагород різного гатунку.

- Як Ви прийшли у спорт, це було власною ініціативою чи все-таки хтось підказав?

- Мене привів мій дядько. Він займався пауерліфтингом і мене заохотив. А ось особливу роль у спорті зіграв мій тренер Юрій Іванович Чуріков. 

Серйозно займатися почав, коли мені було десять років. Потім через два роки переміг на чемпіонаті України серед учнів ДЮСШ, і після першого чемпіонату України через п’ять років 2013 року я виграв чемпіонат світу. Змагання відбувалися в Суздалі в Росії, там став першим у жимі лежачи.

- Чи маєте якісь уподобання у пауерліфтингу, якусь улюблену вправу?

- Знаєте, я поки що і сам ще не визначився. Я роблю все. Тренер сказав – я зробив, це не обговорюється.

- Після років занять чи не видається пауерліфтинг якимось монотонним, адже в ньому немає значного різноманіття вправ та технік?

- Ні, не здається. Адже тут завжди є суперництво, аби перемогти, тут треба використовувати весь свій потенціал не на сто, а на всі двісті відсотків, аби досягнути задуманого результату, а то і більше.  

Спортсмени живуть за планом. Тобто вони планують, вони хочуть і вони діють. Що запланував, те мусиш зробити, хоч трісни. І це мотивує не лише у спорті, але й в усіх інших сферах життя.

- Ні для кого не секрет, що поїздки на змагання – дороге задоволення. Хтось нині фінансує цю сферу, чи спортсмен має сам шукати гроші?

- Навіть на чемпіонат світу ми їхали за свій рахунок. Я взяв кредит, поїхав і десь через півроку мені дали, так би мовити, преміальні півтори тисячі гривень і сказали, що ще п'ятнадцять відсотків від суми має піти у федерацію. Тому можна сказати, що пауерліфтингом у нас не заробиш. Та поїхати на змагання – це було моє бажання, моя мрія, це я зробив для себе. І не сподівався, що гроші повернуть.

Говорячи про складнощі, можна відзначити, що навіть на тому ж чемпіонаті світу конкуренція була не стільки зі спортсменами із інших країн, скільки зі своїми. Приїхали на змагання хто в чому, ні єдиної спортивної форми, нічого. Я спостерігав за спортсменами, котрі приїхали з тієї ж Африки, всі в однаковій спортивній формі, всі у національній олімпійській формі, так само і спортсмени з Європи, Росії, США, Японії тощо. А в нас єдиних все було по-іншому.

- А чи не важко поєднувати спорт, навчання, роботу, дозвілля?

- Не складно. Тим паче, що все так розплановано за часом, що все встигаю, і до занять підготуватись, і потренуватися, і попрацювати. Щодо вільного часу. То зараз ще не той вік, аби мати вільний час, стану трохи старшим, от тоді все буде.

- За Вашими спостереженнями, чи більшає охочих займатися тим же пауерліфтингом?

- Я спостерігаю з кожним роком чимраз менше, і менше охочих тренуватися. Нібито всі кричать про здорову націю, а ось у залі рік у рік менше народу. Не знаю  чому ситуація складається саме так. Мені здається, вся річ у популяризації спорту. Зараз все вибивається з місця. Штанга взагалі, як мені здається, ще трохи і буде відходити в минуле. Зараз популярність мають панкратіон, футбол, та навіть їх зараз посувають модні нині бої без правил.

- З чим пов’язана така тенденція?

- Зараз спорт сприймають як заробіток. Тобто як бокс, або футбол. А оскільки пауерліфтинг ніякого заробітку не дає, то думаю, людям і не цікаво. Так, можуть прийти подивитися, може їм і сподобається, та оскільки він не фінансується нормально, то і інтересу відповідно немає. Та й самі люди не хочуть.

- А коли варто починати відкривати для себе пауерліфтинг та чи має значення тут стать?

- З власного досвіду скажу, що у пауерліфтинг прийшов у десять років і ні про що не шкодую. А загалом слід сказати, що починати займатися не пізно у будь-якому віці.

Займаються пауерліфтингом нині більше хлопці, хоча і дівчат у цьому спорті так само немало.

- Знаю, що попри спортивну діяльність, займаєтесь і громадською, зокрема навідуєте онкохворих діток, допомагаєте впорядковувати  спортивні майданчики, що служить мотивацією до дій?

- Справді беру участь у подібних акціях, а роблю це тому, що хочеться зробити світ навколо кращим, щось змінити. Просто подарувати комусь радість – це вже неабияка мотивація.

- Повертаючись до теми змагань, як взагалі вони проходять?

- Спортсмену дається три підходи на присідання. Перший підхід – це заявочна вага. Як правило, його замовляють так, аби стовідсотково отримати залік. А далі вже можна збільшувати показник наскільки завгодно. Той же принцип використовується і в усіх інших вправах. У кожній вправі має бути залік, якщо ж його немає, то змагання для спортсмена завершуються з нульовою оцінкою.

Щодо розподілу спортсменів, то в період, коли я починав виступати, не було вікових категорій і мені було 11-12 років, а виступав із хлопцями, яким вже було по вісімнадцять. Іноді мені навіть образливо було. Зараз вже є вікові категорії, вагові. Я, наприклад, виступаю у категорії до 105 кілограмів у віковій групі від 18 до 23 років.

- Варто відразу визначатися із ціллю тренувань: буде це спорт вищих досягнень чи просто заняття для себе?

- Все це визначається вже у процесі тренувань. Наприклад, спортсмен робить жим лежачи, поставили, скажімо, сто кілограмів, йому легко, додали ще десять – стало важче, ще двадцять – вже важко, але вправу виконав. І от він дивиться протокол змагань і бачить, наприклад, у його категорії 66 кілограмів, ніхто не піднімає вагу 130 кг. І тут він або захоче випробувати свої сили, або ж ні.

- А чи дорого у нас займатися професійно спортом?

- Говорячи про це, слід сказати, що тут не стільки справа у грошах, скільки все залежить від людини. Захотів щось купити – він купив. Якщо є бажання, то можна знайти і способи, і час, і гроші.

Приємно також і те, що є люди, які готові допомагати молодим спортсменам. Скажімо, президент Федерації пауерліфтингу у Чернівецькій області Сергій Качмарський погодився спонсорувати мене, зокрема, він забезпечує спортивним харчуванням. Скажу, що дуже важливо, готуючись до змагань, відчувати і бачити чиюсь підтримку.

- Які ж плани нині маєте на спортивну кар’єру?

- Зараз буде проходити чемпіонат України, який є відбірковим етапом на універсіаду, себто на чемпіонат світу серед університетів,  який відбудеться в Мінську в Білорусії. Отож наразі готуюсь до всеукраїнської першості і сподіваюся, все вийде. Хочу також  виконати уже норматив майстра спорту.

- У чому ж секрет успіху спортсмена?

- Як-то кажуть, було би бажання, а спосіб завжди знайдеться. В основному, це бажання. І звичайно ж, важливу роль відіграє тренер. Думаю, 25-50 відсотків успіху спортсмена залежить від тренера і рідних.

- А самому не хотілося б у майбутньому приміряти амплуа тренера?

- Я до цього йду. Навчаюся на факультеті фізичної культури у ЧНУ і поки що налаштовуюся на тренерську діяльність. Це складна і водночас цікава робота, адже до кожного учня потрібно знайти підхід, аби співпраця давала результат.

Уляна ДЕЛІКАТНА