Днями у Чернівцях побувала жіноча збірна команда України з вільної боротьби. Атлетки їхали на чемпіонат Європи у Болгарії та принагідно потренувалися на базі ЧОДЮСШ.
Про спортивні будні команди та проблеми, з якими стикаються атлети, розповів тренер жіночої збірної команди до двадцяти трьох років Орест Скобельський.
- Наразі ми їдемо на міжнародний турнір у Болгарію. В нас непоганий склад підібрався. Багато дівчат проявили себе не тільки у молодіжній команді, а вже і серед дорослих. Це лідери, для яких це не перший старт такого рівня. Якщо говорити про регіональне представлення команди, то чотири спортсменки зі Львова, одна з Івано-Франківщини, дві – з Херсонщини та одна із Харкова.
Коли у фіналі тобі піднімають руку, то забуваються усі випробування, через які довелося пройти
Займаюся вже майже одинадцять років. Вільну боротьбу обрала, тому що в мене був старший брат, з якого я завжди брала приклад, і за ним пішла на боротьбу. До цього займалася гімнастикою, малюванням. Та коли довелося обирати між малюванням та боротьбою, то без вагань обрала спорт.
Звичайно ж, тренуватися важко, адже будь-який вид спорту важкий, але якщо поставив перед собою ціль, то йдеш до неї. Коли у фіналі тобі піднімають руку і ти стаєш чемпіоном змагань, то забуваються усі ті випробування, через які довелося пройти і, навпаки, хочеться ще більших здобутків.
Природно, трохи лякало те, що боротьба – досить травматичний вид спорту, але ж навіть по вулиці можна йти, впасти і щось собі зламати. Від цього ніхто не застрахований. Та сподіваюсь, що мій спортивний шлях обійдеться без серйозних травм.
Якщо говорити про улюблені технічні елементи у боротьбі, то у мене це прохід у ноги. Тут кожен спортсмен обирає те, що до вподоби саме йому, що у нього найкраще виходить.
Щодо досягнень, то наразі у мене є срібна медаль чемпіонату Європи, надіюся, що зараз із Болгарії так само привезу медаль чемпіонату Європи, хотілося б золоту. А потім, звісно, як і кожен спортсмен, хочу здобути медаль на Олімпійських іграх. А вже після завершення спортивної кар’єри хочу присвятити себе тренерській діяльності, та як вийде, побачимо.
Що ж до таємниці успіху, то думаю, тут все просто – потрібне бажання працювати та слухатися тренера.
Аби досягнути такого високого результату, зрозуміло, що потрібен час. Багато наших спортсменок вже займаються від восьми до десяти років. Як тренер скажу, що з дівчатами працювати цікавіше. У них своя специфіка. Часто у боротьбі бувають драматичні сутички і тут емоційність, притаманна дівчатам, діє на їхню користь.
Я вважаю, що в боротьбі головне – характер. Якщо є бійцівський характер, а він мусить бути для вищого рівня, то все інше також з’явиться. І звичайно ж, як і у всіх сферах, потрібна працелюбність. Бо хоч би який ти був здібний, але якщо не працюєш над собою, то нічого не вийде. У нас було багато випадків, коли до якогось дитячого рівня вони ще здібні хороші дівчатка, але потім ті, які були наполегливіші в своїй роботі, досягають вищих результатів і стають зрілими борчинями. Звичайно, хотілося б, аби у спортсмена поєднувалися всі компоненти – і техніка, і характер, і працелюбність, і фізична витривалість. Якщо усе це є, то такі спортсмени досягають найвищих результатів, стають легендами.
Боротьба – демократичний вид спорту. Тут немає якихось антропометричних обмежень. Для кожного спортсмена є своя тактика боротьби, без неї нікуди. Відповідно до переваг, котрі має борець, і формується стиль боротьби. Важливо потрапити в хороші руки, щоб хтось міг прочитати тебе, підвести до того всього і дати дорогу в життя.
Говорячи про роль наставника у підготовці спортсмена, скажу, що тренер – це другий батько. Іноді з тренером діляться тим, про що не говорять навіть з батьками. Якщо є довіра до тренера, тоді є результат. Тому що у спортсменів теж виникають якісь сумніви, якісь життєві перипетії, і кому вони відкриються, звичайно, що тренеру.
Якщо порівнювати, легше тренуватися самому чи тренувати, то думаю, що тренуватися самому легше. Тому що ти собі знаєш свою ціль, ти набагато менше турбуєшся, плюс є якийсь егоцентризм, коли ти концентруєш на собі увагу. А ось коли тренуєш, тут вже потрібно працювати з колективом. Кожен успіх – це не успіх конкретно однієї людини, це успіх тренера і навіть того оточення, яке навколо нього, яке створило ці умови. Адже якщо всі разом приходять у зал і тренуються заповзято, то навіть ті, хто не дуже хотів працювати, цим загораються. Попри те, що спортсмени на килимі – конкуренти, після сутичок вони спілкуються, переписуються у соцмережах.
Що ж до проблем із фінансуванням, то вони були завжди. Зараз ситуація загострилася, тому що поїздки за кордон прив’язані до валюти, натомість рівень життя у нас не поліпшився, а ціни такі ж високі. Разом з тим кошти для збірної виділяють, просто може недостатньо. Так виходить, що зараз олімпійський цикл і більшість коштів спрямовано саме на олімпіаду в Ріо і на підготовку до неї. Я не кажу, що ми недофінансовані, але на спортсменах молодшого віку це вже буде позначатися, на них може і не вистачатиме коштів. Та є небайдужі люди, є колишні борці, які вкладають свої гроші у спорт. Це меценатство. Правда, таких людей небагато, але ті, хто є, вони щирі у своїх діях, - каже тренер.
Уляна ДЕЛІКАТНА
Аби перемагати у тих, хто наполегливо трудиться, треба трудитися ще більше, ніж вони
Займаюся боротьбою вже десять років. До школи прийшов тренер, який набирав учнів у секцію вільної боротьби. Я пішла на тренування, мені сподобалося, вирішила залишитися і ось займаюся досі.
У кожного тут своя тактика, стратегія, свої «коронки», себто кожен обирає те, що йому вдається і відточує ці навички. Як на мене, найважчим у підготовці до змагань є психологічна готовність. Бо ти можеш дуже довго працювати, йти до цього, але в останній момент психологічно перегоріти і вся твоя праця буде зведена нанівець. Звичайно, що більше виступаю, то маю більше впевненості. Але все одно ще є трохи переживання, та вони мають бути, головне – правильно налаштуватися, аби вони не нашкодили, а навпаки, допомогли перемогти.
Якщо порівнювати юнацький спорт і дорослий, то скажу, що між ними дуже велика різниця. Там все по-іншому. В дорослому спорті люди виходять на килим із зовсім іншим настроєм, там інша боротьба, там ціна помилки дуже висока. Аби досягнути своєї мети, потрібно наполегливо працювати і долати усі перешкоди. Бо ж хочуть перемагати всі, і всі працюють. Тому єдиний вихід, аби перемагати у тих, хто так само трудиться, це трудитися ще більше, ніж вони. Так само різниться чоловіча та жіноча боротьба. Ми, жінки, більш непередбачувані.
Конкуренція щороку зростає. Багато країн, які боролися трохи гірше, зараз почали підходити серйозніше до підготовки і вийшли на вищий рівень.
Щодо досягнень, то я була третьою на юнацьких Олімпійських іграх, двічі здобувала медалі на чемпіонаті світу. Звичайно ж, як і у всіх, моя мета – олімпійське «золото». Адже всі професійні спортсмени заради того займаються. А що буде далі – життя покаже.
Плани на майбутнє найвищі – олімпійське «золото», для того і тренуємося
Я навчаюся у Львівському університеті ім.. Івана Франка на економічному факультеті. Сама з міста Соснівка Львівської області. У нас особливого вибору секцій не було, а з боротьби там був хороший тренер. Я прийшла на тренування, мені сподобалося, так і тренуюся до сьогодні. Та зараз живу і тренуюсь у Львові. Займаюся уже сім років. Звичайно, поєднувати навчання та тренування трохи важко, та поки що виходить. За тренуваннями майже не залишається часу на дозвілля. Та іноді знаходимо час.
У кожного з нас є якісь улюблені елементи боротьби, у кожного є своя «коронка». У мене це прохід у ноги під дві ноги. Аби ж досягнути успіху, потрібна працелюбність. Наразі серед здобутків у мене «золото» чемпіонату України та третє місце на Київському міжнародному турнірі. Плани на майбутнє найвищі – олімпійське «золото», для того і тренуємося. Наразі ж їдемо на чемпіонат Європи, де хотілося б зайняти найвищу сходинку п’єдесталу. А ось у ролі тренера себе не бачу категорично, така робота не для мене.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар