Чернівці – місце перехрестя культур, історії, релігії та мови. Дослідники історії міста зазначають, що Буковина була краєм унікальної, як для тієї епохи, толерантності навіть у питаннях віросповідання. Сюди з’їхалися громади іудеїв, російських старообрядців, вірмен-григоріан та інші.
І свідченням толерантного співіснування різних вір і культур є збережений до наших днів архітектурний ансамбль старих Чернівців. Його створила гармонія православних церков, католицьких костьолів, лютеранської кірхи (яку частково зруйнували згодом), іудейських синагог, вірмено-католицького храму.
Яку релігію сповідували понад сто років тому чернівчани та де молилися, читайте.
За Австрії у Чернівцях переважали римо-католики
Дослідники історії Чернівців нарахували у місті понад десяток національностей та релігій. За їхніми дослідженнями, Чернівці відзначалися не тільки багатонаціональністю, але і багатоконфесійністю. Адже кожен привіз у це місто свою віру і передав її спадкоємцям.
Зокрема історик Василь Ботушанський, у своїй праці подає таку статистику. 1857 року римо-католики становили у місті 7,3 тис. чоловік (28%), православні – 5,9 тис. (22%), іудеї – 4,7 тис. чол. (18%), греко-католики – 2,5 тис. чол. (9%), незначне число – 140 чоловік – вірмено-католики і православні вірмени – 31 чоловік.
Однак згодом співвідношення міняється. І вже 1910 року у Чернівцях проживало найбільше іудеїв. Та попри таке різношерсте віросповідання, стосунки між мешканцями були толерантними.
Три церкви у доавстрійський період
Дослідники історії Чернівців Олександр Масан та Ігор Чеховський у своїй праці подають такі відомості. У Чернівцях у доавстрійський період були три церкви: Успіння Пресвятої Богородиці (біля Турецької криниці), Св. Миколая та Св. Параскеви. Вони були дерев’яні. А священиками тут були: піп Семен, піп Вакуменко та піп Степан. Також діяла дерев’яна синагога, збудована ще на початку XVIII ст.
Церква Св. Параскеви навпроти митниці
Ігор Чеховський у своїй праці «Чернівці – місто зустріч культур і релігій» поділяє культові споруди Чернівців за віросповіданням. Зокрема виділяє православні храми, Резиденцію митрополитів, греко-католицьку церкву, монастирі, костели тощо.
Серед православних храмів Чернівців окрасою міста від середини XIX ст. є такі святині, як церква Св. Параскеви, кафедральний собор, Митрополича резиденція та інші. Щоправда, краєзнавці та старожили пам’ятають дерев’яні церкви Чернівців, які збереглися ще від молдавсько-турецького періоду.
Зрозуміло, що багато доавстрійських храмів у Чернівцях були православними церкви. Бо у цьому краї впродовж віків переважали православні. І найдавніші писемні свідчення про чернівецькі церкви сягають кінця XV ст., зокрема про дерев’яні церкви, святині пізнішого періоду – безкупольні дерев’яні храми молдавсько-буковинського типу XVI-XVIII ст.
Монастирська церква на Горечі
Муровану церкву Різдва Богородиці православного чоловічого монастиря на Горечі звели ще наприкінці XVIII ст. За часів спорудження храму Гореча вважалася міським селом. Нині це частина міста. Тому цю церкву вважають найстарішим православним мурованих храмом Чернівців. Зараз це монастирська церква Різдва Богородичі на Горечі розташована в районі кемпінгу.
Храм звели на місці старої дерев’яної церкви. Збудували його під духовним керівництвом ігумена Артемона Кініцького. За переказами монастирську церкву збудували нібито за кошти російської імператриці Катерини ІІ. Щоправда дослідники історії Чернівців не знайшли у джерелах підтвердження цього. Натомість є імена місцевих священиків, завдяки яким тут спершу з’явився дерев’яний, а пізніше мурований храм.
Будівля має міцні, товсті стіни з галереєю вздовж другого ярусу і вузькими вікнами. Як і більшість буковинських церков XVI-XVIII ст., горечанська церква має план у формі видовженого прямокутника, до якого примикають три екседри – велика вівтарна (апсида) і дві менші бокові, утворюючи подібність трилисника. На відміну від інших буковинських храмів, безкупольних або з одним верхом, церква на Горечі має сім різновисотних куполів. Стіни, куполи і склепіння інтер'єру покриті фресками XVIII ст..
Одна з найстаріших міських церков – церква Св. Параскеви, стояла на пагорбі, трохи вище від площ Старий Ринок, чи Альтенмаркт (теперішні вулиці П. Сагайдачного та Шолом-Алейхема). Церкву спорудили за кошти боярина Леки і освятили 1724 року на честь Параскеви П’ятниці. Ця церква була ще відома із назвою неофіційною, - «Митна», бо у молдавсько-турецькі часи поблизу була митниця. Відомо, що дерев’яна церква простояла до початку 40-х років XIX ст. Є свідчення, що довкола неї був цвинтар.
1844 року на місці цієї церкви (на розі вулиць М. Заньковецької та Головної), спорудили мурований храм. Завершили роботи 1862 року. Церква отримала у спадок ім’я великомучениці Параскеви.
Успенська церква на площі Турецької криниці
Ще одна церква на пагорбі у доавстрійський період була зведена біля площі Турецької криниці. Дерев’яну церкву назвали Успенська (Успення Богородиці). Звели її за розпорядженням молдавського воєводи-господаря Миколая Олександра Маврокордата 1735 року. Ця церква отримала від правителів князівства чимало привілеїв, тому її називали «Господарською», чи «Княжою». Поблизу церкви були дзвіниця і цвинтар.
Господарська грамота зобов’язувала від 1743 року чернівецьку митницю передавати церкві щомісяця дві мірки олії та певну кількість ладану.
Та за австрійських часів ця церква втратила своє привілейоване становище і 1876 року її перенесли від Турецької криниці на міську околицю Калічанку. (вулиця Новоуспенська). А коли впорядковували майдан на площі Турецької криниці, пагорб, на якому стояла церква, знесли. А розкопані на старому цвинтарі залишки поховань перенесли на цвинтар, на вул. Зеленій.
Миколаївська церква
Понині збереглася на своєму первісному місці із старовинних храмів Чернівців молдавсько-турецької доби лише дерев’яна церква Св. Миколая. Її звели 1748 року на тоді ще міській околиці Селище, на «дорозі на Горечу», згодом це вулиця Кушнірська, а тепер П. Сагайдачного.
Згідно із легендами та розповідями краєзнавців, церкву датують 1607 роком і називають її «козацькою», пише дослідник історії Чернівців Ігор Чеховський. Також пишуть, буцімто тут у різні часи молилися великі гетьмани Петро Сагайдачний під час Хотинської війни 1621 року та Іван Мазепа після Полтавської катастрофи 1709 року. Також є чутки ніби у ній відспівували старшого сина Б. Хмельницького і зятя молдавського господаря Василя Лупула, – козака Тимоша, який загинув 1653 року під стінами Сучавської фортеці.
«Найдавнішою будівлею міста» Миколаївську церкву назвав також історик Р. Ф. Кайндль, але дати заснування не вказав.
Наприкінці XVIII ст. церкву Святого Миколая перебудували. Храм поклали на кам’яний фундамент. І після спорудження та освячення 1864 року кафедрального собору Сходження Святого Духа Миколаївська церква стала його філіалом. 1885 року храм перекрили, бо протікав дах. А на початку XX ст. дерев’яні стіни церкви зовні потинькували і розграфили фарбою на клітинки. Здалеку було видно нібито храм мурований. Ремонти у церкві проводили наприкінці 1930 років, а 1954 року частково відреставрували.
За часів радянської влади у церкві влаштували склад та зал для тренування важкоатлетів. Відродили її як церкву лише у добу національного і духовного відродження. Та вже 14 листопада 1992 року в церкві трапилася пожежа. Вона добряче попсувала пам’ятку. Храм відбудували та відреставрували. Знову освятили його 4 грудня 1995 року.
Із свідчення джерел відомо, що біля церкви була дерев’ яна дзвіниця на три дзвони. Але уже 1868 року замість неї спорудили муровану, яка мала теж три дзвони. Дзвіниця збереглася понині і стоїть ліворуч від головного входу від вулиці П. Сагайдачного. Колись у місті для сповіщення використовували дерев’яне клепало.
Ольга МАКСИМЮК
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар