У Чернівцях здавна співіснували різні конфесії. Частина ІІ

Архітектурний ансамбль Чернівців до середини XIX ст. уже прикрашала низка мурованих храмів. Серед них: римо-католицький костел, уніатська «руська» церква, юдейська «Велика синагога». У Чернівцях, де переважали православні, дві третини землі належали Православному релігійному фонду, але тут не було жодної мурованої церкви східного греко-ортодоксального обряду.

Церква Параскеви

Тож першим православним мурованим храмом у Чернівцях була міська парафіяльна церква Св. Параскеви (збереглася і понині), писав дослідник історії Чернівців Ігор Чеховський. Зводити її почали 1844 року на місці старої дерев’яної церкви, яка стояла на вул. Головній Львівській (нині це ріг вул. Головної та Заньковецької). Проект будівництва виконав місцевий архітектор А. Павловський.

На будівництво храму значну суму власних коштів пожертвував настоятель храму Андрій Василович.  Але грошей вистачило тільки на те, щоб звести будівлю до даху. Через це будівництво затягнулося на два десятиліття. Завершити будівництво допоміг Буковинський православний релігійний фонд.

Уже 5 (17) лютого 1862 року церкву освятив єпископ Євген Гакман на честь великомучениці Параскеви Сербської. У нарисах того часу про церкву писали, що вона стала окрасою міста. Зокрема у москвофільському «письмі літературно-науковому» «Родимый листокь» за 1881 рік, яке видавалося у Чернівцях, (автор Г. Кр.) писав: «Мені вона подобається навіть більше, ніж собор кафедральний; щоправда, вона не така величава й імпозантна, як останній, але полонить кожного своєю ніжною будівлею, однією лише, але високою круглою банею посередині, двома симетричними вежицями і гарним ганком від входу…».

В австрійський період у Чернівцях звели більшість мурованих культових споруд, які збереглися і понині

Історики вважають знаковою подією у церкві Св. Параскеви для пробудження найчисленнішої національної громади Буковини: місцеві русини вперше усвідомили себе українцями. 29 лютого (за ст. ст.) 1864 року у новозбудованому міському храмі урочисто вшанували 4-ті роковини смерті Великого Кобзаря.

Уже у радянський період храм закрили. І приміщення церкви використовували як склад, а згодом тут влаштували шаховий клуб. Фрески на стінах знищили і замалювали. Від церковного інвентарю вціліли лише центральне панікадило (світильник) і великий дзвін. Повернули храм віруючим під час перебудови.

Кафедральний собор

Православний кафедральний собор (зберігся і понині) зводили одночасно із церквою Св. Параскеви. Мурований і просторий храм розпочали будувати для найбільшої релігійної громади краю.

Є дані, що ідея спорудження храму з’явилася ще наприкінці XVIII ст. Однак були проблеми із визначенням місця споруди. Адже пропонували звести собор на околицях, а це не влаштовувало громаду. Прискорив питання будівництва собору Євген Гакман, який 1835 року очолив Буковинську єпархію. Він розпоряджався питанням спорудження собору в Чернівцях.

Обрали ділянку, що була південніше від майдану Ринок, між вулицями Панською і Семигородською (нині О. Кобилянської та Головною). Тоді цю територію у місті лише освоювали.

Уже 3 (15) липня 1844 року заклали наріжний камінь будівництва собору із благословення єпископа Буковинського Євгена Гакмана. Фінансування відбувалося за кошти Православного релігійного фонду.

За переказами, в основу будівництва чернівецького собору покладено один із проектів знаменитої Ісакіївської кафедри у Санкт-Петербурзі. Буцімто його презентували владиці Гакману під час його паломництва до Троїце-Сергієвої лаври.

Споруджували Свято-Духівський собор під наглядом спеціально-створеної дирекції. Сюди входили окружний інженер Адольф Марін, консисторський радник (секретар) Костянтин Чеховський та архітектор Франц Радор.

А вже з весни 1844 року керував будівництвом та здійснював нагляд рисувальник будівельної дирекції з Відня Антон Рьолль. Згодом він вніс корективи до плану споруди. Видатки на спорудження собору склали 200 тисяч флоринтів.

Дзвони важать понад 50 центнерів

Дзвони у соборі встановили наприкінці 1862 року. Їх відлили у Калуші вагою понад 50 центнерів. Дзвони оздобили зображенням Святої Трійці, декоративними віночками з листя, також там були пояснюючі написи. Згодом їх виявила дослідниця історії Чернівців Марія Никирса.

5 (17 липня) 1864 року кафедральний собор освятив владика Євген Гакман на честь сходження Святого Духа. (Від початку будівництва минуло 20 років).

Новозбудований храм вражав всіх православних не тільки своєю величчю та красою. Довжина собору – 56 м, ширина фасаду – понад 11 м, найбільша ширина – 30 м, а висота з великою центральною банею – 46 м. Приміщення вміщало чотири тисячі осіб.

Собор збудували із трьома здоровенними банями з ліхтарями на верхівках, а на флангах фасаду – встановили дві вежі-дзвіниці. На них були отвори для годинників. Цікаво, що колись у Чернівцях городяни звіряли свої годинники за кафедральними.

Уже після проведення ремонту, всередині собор розписали фресками група майстрів під керівництвом відомого віденського фахівця з церковного малярства, професора Карла Йобста.

Але більшість розписів та інтер’єр уже у радянський період були знищені. Фрески збереглися частково лише у верхній частині храму під куполами.

У соборі, як і в інших святинях за Радянщини було казна-що. Приміщення слугувало складом. І 1970 року знищили та осквернили саркофаг із прахом владики Євгена Гакмана. Лише 1989 року будівлю повернули православній громаді і повторно освятили.

Миколаївська церква

Ще одна мурований храм старих Чернівців – Св. Миколая стоїть на лівому боці вул. Руської. Православний храм називали «новою Николаївською церквою», аби відрізнити від старої Николаївської, яка була через дорогу.

Це відносно нова споруда, адже наріжний камінь під майбутній храм заклали уже у XX ст. (1927 року) із благословення тодішнього митрополита Буковинського і Хотинського Нектарія Котлярчука. Тривало будівництво церкви понад двадцять років і завершили його 1939 року.

Керували будівництвом різні архітектори. Серед них: Пауль Хитзигратх, Віджіл Іонеску та Андрій Іванов.

Відрізняється нова Миколаївська церква від інших у Чернівцях оригінальними «крученими» підніжками чотирьох менших бань, які з  усіх чотирьох боків оточують центральний дванадцятигранний купол. Історики вказують такий метод в архітектурі на зв'язок із румунською культовою архітектурою. Кажуть, що зразком для церкви у Чернівцях послугував один із шедеврів румунського середньовічного зодчества – храм середини XIV ст. в Куртя-де-Арджеш. Його зображення поміщено на банкноті Румунії. Дах церкви вкрили кольоровою черепицею, з якої викладені орнаменти характерні для культового зодчества Південно-Східної Європи.

Це чи не єдина церква у Чернівцях, яку з приходом на Буковину радянська влада не закрила. Тут не переривали служіння Богу. Власне, тому тут зберігся самобутній інтер’єр буковинської церкви міжвоєнного періоду.

У храмі збереглася реліквія. Зокрема у північній частині храму є рака з частинками чудотворних мощей Святого великомученика Івана Нового Сучавського. Їх передали Миколаївській церкві з монастирської церкви Св. Георгія у Сучаві.

Поруч із церковною будівлею стоять ще два.  Які відкрили і освятили 1968 року. Це храм Різдва Івана Хрестителя та інший освячений на честь Феодосія Чернігівського.

Ольга МАКСИМЮК