Прифронтове містечко Лисичанськ на Луганщині нині потроху вливається у русло звичного життя. Попри те, що місто патрулюють військові, а інколи чути звуки вибухів, люди вже звикли до такого уcтрою життя.
Мешканець Лисичанська Валерій Глебін розповідає, що від виборів терактів у місті не було, свята пройшли мирно. Люди відвідують концерти, на яких він, до речі, співає, беруть участь в автопробігах. Останній відбувся 5 березня у Сєвєродонецьку.
- Хлопці (військові, – авт.) на своїх місцях охороняють місто, - каже чоловік. – Найближчий блокпост досить далеко від Лисичанська, аж за Золотим. Якщо по прямій, то буде кілометрів тридцять. Тому все наразі спокійно. У нас є багато тих, хто повернувся з Росії. В мене половина сусідів таких. Їх перевиховувати треба, але, як на мене, поїздка до Росії таким людям повинна бути в один кінець. Назад їх вже не варто приймати. Та добре хоч те, що у «священну і вільну Росію» вже ніхто не хоче. Чогось їхні бажання враз змінилися. Багато тих, хто повернувся з Росії, допомагає нині АТОвцям, є, звісно, і ті, хто і далі нарікає на Україну. Тим не менше, їхати звідси не хочуть.
«Коли «Скидали» Леніна, знайшлися бабці, котрі ридьма ридали і бігли йому ноги цілувати»
Пан Валерій каже, Росію завжди сприймали, та і нині сприймають, як годувальницю. Мовляв, там нас приймають, дають заробити. У таких людей, за словами чоловіка, ніби у крові переконання, що у Росії добре. Але зараз багато що змінилося. Може тому, що стали жити набагато бідніше.
- Не розумію, що там з людьми роблять, - роздумує пан Валерій. – Вони, як зомбі. Тим паче, у них зараз вимушений піст. Мало що можна поїсти. Сало не можна, апельсини не можна. Хіба святим духом харчуються.
Із молоддю у Лисичанську також є проблема. Вони якісь несвідомі. Коли знесли один із найбільших пам`ятників Леніну, який тут ще взимку стояв, зібралася на це дійство подивитися ледь не вся молодь міста. Та, за словами чоловіка, фактично ніхто не розумів, чого його «скидають». Це сприймали за шоу. Не більше.
- Від Леніна одні капці залишилися, - каже В. Глебін. – Куди його повезуть – не знаю. Хоч воно і не так важливо. Прикметно те, що були бабці, котрі плакали, коли Леніна «скидали», бігли ноги йому цілувати. Це нонсенс! А ось молоді все одно. Вони прийшли на видовище. Ми їх запитували – а хто такий Ленін? На що відповіді не отримали.
Може через свою відсталість молоді хлопці та дівчата співчувають терористам.
- Син однієї сусідки у Стаханові в «ополченні». А через дорогу жила дівчина, яка пішла теж «за ДНР воювати» снайпером, - продовжує чоловік. – Та і бойовиків тут часто ловили. Вони ж тікають через Ростов у Росію, а у нас фотографуються. Ось завдяки фотокарткам їх і ловлять. Я думаю, всі, хто воював проти свого народу, мають бути покарані.
Нещодавно у лисичанському суді засудили бойовика. Він, крім того, що «служив» ЛНР, ще й охороняв будівлю прокуратури Лисичанська, аби туди не потрапили сторонні. Також затримали двох диверсантів, котрі підірвали міст через Сіверський Донець, який з`єднував Сєвєродонецьк і Лисичанськ, ще 2014 року. З’ясувалося, вони обоє мешканці Лисичанська. А в лютому повернулися додому, аби спланувати нові теракти.
Життя потроху налагоджується, а ось мости відновлювати не поспішають. У Лисичанську чотири мости в аварійному стані, один взагалі напівзруйнований – посеред мосту діра на 30 метрів.
- Обіцяють вже другий рік його відремонтувати, - каже чоловік. – Виділили на ремонт півтора мільйона, але де ці гроші ділися – ніхто не знає. Усіх потрібно контролювати. Часто кошти волонтерів використовують не за призначенням. Це, думаю – гріх, тим паче у таких умовах.
Яна МАРІЯНЧУК
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар