Із початку війни на Сході, чимало тамтешніх мешканців встигли виїхати – хто до Росії, хто до мирних регіонів України (найбільше, до речі, виїхало до Києва, через що там нині не знайти вільного житла ні за які гроші). Та є й такі, котрі залишилися вдома. Сон під звуки пострілів, походи по воду за десяток кілометрів від дому із ризиком натрапити як не на ополченця, так на нерозірваний боєприпас, порожні полиці магазинів, відсутність грошей та зв’язку – вже стали звичними реаліями їхнього не життя, радше, існування. Залишенцями вони стали не так із власної волі, як через безвихідь.
Галина Петращук живе у місті Свердловськ на Луганщині. Із самого початку бойових дій на Сході місто увесь час було в епіцентрі подій. Гаряче там і зараз – минулого тижня з’явилися повідомлення про те, що саме до Свердловська сепаратисти стягують свої сили та техніку, де і збираються зупинити наступ на них сил АТО.
Жінка розповідає, нині місто практично безлюдне. Майже всі, хто зміг, звідси втік. Решті просто ніде подітися.
– Сумно дивитися на місто, яке колись було сповнене життям, а нині фактично зруйноване і покинуте. Ті нечисленні мешканці, які нікуди не поїхали, ходять понурі й мовчазні. Жити тут і справді зараз непросто складно, а навіть неможливо. Продуктів у магазинах немає, купити продовольство можна тільки на ринку, проте ціни там просто космічні. За пачку солі хочуть 10 гривень, пляшку оцту – 15 гривень, банка томатної пасти коштує 25 гривень, ковбасу, яка раніше коштувала 30 гривень, нині продають за 100. А грошей немає взагалі. Хто отримує пенсію чи зарплату на картки, їздять до Гукового (Росія), бо тільки там можна зняти готівку. Хто ж отримує платню через Укрпошту, вже два місяці сидять без засобів для існування. Їздити по гроші дуже небезпечно, багато людей вже зникли безвісти. Місцеві кажуть, їх просто могли вбити. Днями мій син Сашко намагався допомогти дівчині втекти з міста, його впіймали сепаратисти, відібрали машину, мовляв, бери до рук автомата і йди вбивати «бандерівців». Йому дивом вдалося втекти і повернутися додому.
Терористи використовують важку техніку у Луганську та Донецьку
Світло у місті поки що є, але це лише завдяки тому, що працюють дві шахти, які забезпечують вугіллям місцеву ТЕС. Є поки що і вода. Та чи надовго це все – не знаємо. Адже у місті з’явилося 40 «градів», а позавчора вночі прийшла колона з Росії на підтримку сепаратистів. Прикметно, що українців, у тому числі й місцевих мешканців, серед них немає. Усе це чеченські найманці. Через них страшно ходити на ринок, бо чіпляються, можуть відібрати гроші, продукти.
Сутужно і зі зв’язком. МТС не працює вже місяць, «Київстар» трохи ловить, але додзвонитися можна тільки з 5 разу. Кажуть, у Гуковому стоїть пристрій, який блокує зв’язок.
Як вже казала, у місті залишилося небагато місцевих. Головним чином, ті, хто живе у приватному секторі і має господарства, які не змогли покинути. Особисто ми залишилися саме тому. Займаємося розведенням курей дорогих і унікальних порід, а також кавказьких вівчарок. Свердловськ взагалі славиться тим, що тут розводять цю породу. Так ось саме 1 серпня одна із сучок народила шістьох щенят. Годувати їх фактично немає чим, доводиться самим недоїдати, аби лише вберегти потомство. Продати їх зараз не можу, бо не маю можливості вивезти. Та й сюди навряд чи хтось ризикне приїхати. Ось в такій ситуації і живемо. Що буде завтра – не знаємо. Зважаючи на те, що у місті повно найманців та бойової техніки, вже незабаром тут буде непереливки. А виїхати з міста навіть небезпечно, бо розстрілюють всіх, хто намагається це зробити.
Нагадаємо, позавчора терористи неподалік селища Хрящувате на Луганщині розстріляли колону з переселенцями, які їхали під білими прапорами. Як з'ясувалося, колона прямувала з Луганська в Лутугіне, контрольоване українськими військовими. Вчора стало відомо, що терористи намагаються знищити докази своєї причетності до обстрілу автобусів з біженцями та блокують район знищення колони.
Юлія ХОРОШУН
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар