Понад 7,5 мільйонів покинули Україну

Минулої весни опитування Центру Разумкова показало, що 79% серед біженців мають намір повернутися в Україну. Однак ці результати були надто оптимістичні. Зараз є усвідомлення того, що війна затягнеться. Тому більшість жінок вже облаштовувалися за кордоном.

«Питання в тому, де відбуватиметься з’єднання родин після війни: в Україні чи в ЄС. Якщо жінки адаптуються до життя за кордоном, влаштують дітей до садочків, працюватимуть та винайматимуть житло, то з великою ймовірністю чоловіки поїдуть до них», – вважає директорка Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ Елла Лібанова.

Незабаром перед державою постануть два вагомі виклики: забезпечити людей житлом та роботою

Хвиля вимушеної міграції застала Україну в період поєднання трьох довгострокових демографічних проблем: відпливу населення, зменшення народжуваності та зростання середнього віку. За 30 років незалежності населення країни скоротилося на 10 млн осіб, а коефіцієнт народжуваності на одну українку 2020 року становив 1,22. Це один з найнижчих показників у світі. Якщо війна затягнеться на кілька років або буде «заморожена», то багато сімей можуть відкласти народження дитини, і це ще більше загальмує відтворення населення.

Унаслідок міграції зміниться вікова структура. За даними польських дослідників, середній вік українських біженців – 36 років. Отже, з України їдуть найпрацездатніше населення та діти. Їх відплив загрожує швидким старінням населення, дефіцитом робочої сили та зростанням навантаження на пенсійну систему.

Українці затребувані в ЄС

У ЄС люди, народжені у 1960-х роках, зараз виходять на пенсію, а їм на зміну нема кому прийти. Народжуваність упала до рівня, коли природне відтворення населення неможливе. Водночас економіка зростає і потребує працівників. Виникає дефіцит робочої сили, який поглибився через пандемію 2020 року.

Наприклад, в Іспанії бракує 500 тис. будівельників, тож девелопери змушені гальмувати реалізацію проєктів. У Франції через нестачу медсестер та санітарів не використовують 20% лікарняних ліжок. І така ситуація характерна для багатьох країн Євросоюзу.

Найпростіше рішення – залучити мігрантів. У ЄС 18,3 млн робітників є мігрантами, що становить 8% ринку праці. У Німеччині деякі галузі залежні від трудових мігрантів на 20-30%. Через це в країні щороку зростає кількість виданих посвідок на тимчасове проживання.

Усе йде до того, що у 21 столітті мігранти будуть так само затребуваним ресурсом, як нафта або газ. Біженці з Близького Сходу або Африки – не найкращий варіант, їх важко асимілювати та навчати. Інша річ – мігранти з України. За даними польських дослідників, 76% українських біженців у Польщі мають вищу освіту.

За словами Лібанової, у цьому разі якість українського диплома не має значення. Вища освіта є маркером того, що людина здатна опанувати мову та освоїти нову професію.

Мета міграційної політики ЄС – не зібрати якомога більше біженців, а відібрати найактивніших та працездатних. Для цього деякі країни роблять усе можливе, щоб знайти таких людей та запропонувати їм роботу. У Німеччині сприяють працевлаштуванню українських медсестер. Їм допомагають скласти іспит з мови та освоїтися. Французькі й польські організації запрошують безкоштовно вивчати їхні мови та знайомлять з місцевою культурою.

Тих, хто не зможе інтегруватися, можуть м’яко «попросити на вихід» після війни, скасувавши всі пільги та встановивши додаткові критерії на продовження дозволу на проживання.

Українські біженці кажуть, що за кордоном мають кращі умови проживання, ніж на батьківщині. Це означає, що Україні доведеться поборотися за повернення власних громадян додому, і лише патріотизм тут не допоможе.

Про повернення додому

Аби люди поверталися в Україну, вони повинні мати сильні економічні та соціальні зв’язки з батьківщиною, вважає Е. Лібанова. За її словами, школи мають створювати умови для того, щоб діти спілкувалися з однолітками, а мамам треба зберігати трудові зв’язки зі своїм місцем роботи. Жінка має розуміти, що після повернення вона зможе влаштувати своє життя.

Є складна проблема – зруйноване житло. Інша проблема – відсутність роботи. Її поглиблює нестача робочих місць на заході країни. Лібанова зазначила, що в цьому регіоні робочих місць не вистачає навіть для місцевого населення, а зараз туди приїхали сотні тисяч переселенців із зон бойових дій, які теж не можуть знайти роботу.

Перед державою постали два виклики: забезпечити людей житлом та роботою. Ці фактори впливатимуть на бажання людей повернутися додому.

Через війну зупинилося чимало підприємств. Уряд планує повернути їх до роботи шляхом створення великого державного замовлення.

Відповідальність за повернення людей покладена не лише на державу. Велику роль в утриманні людей від еміграції відіграватимуть великі компанії, які мають створити працівникам комфортні умови для життя.

Як повернути українців додому

Щоб повернути якомога більше українців після закінчення війни, треба зробити наступне.

Перше – співпраця з державами ЄС для повернення українців. Треба переконати європейських партнерів, що повернення біженців – це ще один вид допомоги країні.

Що більше людей повернеться, то швидше зростатиме економіка. Це також сприятиме безпеці в Європі та означатиме, що ЄС потрібно буде витратити менше коштів на відбудову України.

Друге – швидка післявоєнна відбудова постраждалих регіонів. Людям, що виїхали за кордон із зруйнованих росією міст, нема куди повертатися.

Навіть якщо їхній будинок уцілів, відсутність інфраструктури може зробити місто непридатним для життя. Отже, швидка та прозора відбудова має сприяти поверненню українців додому.

Третє – надання допомоги біженцям з постраждалих регіонів, поки триває відбудова.

Різні опитування свідчать, що українці готові повертатися навіть не в рідний для них регіон, якщо їм буде надана підтримка: грошова чи у вигляді субсидування житла в безпечніших областях.

Четверте – допомога в пошуку роботи в безпечнішому регіоні та курси перекваліфікації. Можливість знайти високооплачувану роботу в Україні є важливим стимулом для повернення.

Для цього державні структури, наприклад, Служба зайнятості, та органи Євросоюзу могли б фінансувати курси перекваліфікації у відносно безпечних регіонах України.

П’яте – відкриття ринку праці ЄС для українців після війни. Це означатиме, що українцям, які виїхали в ЄС через війну, не потрібно буде триматися за посвідку на проживання в Євросоюзі.

Знаючи, що в будь-який момент вони зможуть знову приїхати в ЄС, ці люди будуть більше схильні до повернення в Україну.

Вікторія ТОМЕНЧУК