Сьогодні, за тиждень до Великодня, українці відзначають Вербну неділю

Традиції Вербної неділі

Вербний тиждень припадає на передостанній тиждень Великого посту.

В Україні її ще називали Шуткова, Бечкова (так в різних регіонах називали вербу). Зрозуміло, що неможливо слідувати релігійним канонам, коли в нас немає пальми, тому на нашій території здавна використовується дуже поширена рослина — верба. На слов’янських територіях саме з її гілочками (люди могли нарізати їх самі або брати ті, що заготовляли священники) йшли до храму.

В день свята є гріхом не піти до церкви (виняток робиться для хворих). Тому віряни зранку відвідують службу, під час якої освячують вербу.

Часто люди після цього одразу ж ковтають декілька бруньок («котики»), щоб «горло ніколи не боліло».

Вербу дуже шанують в народі, насамперед за те, що вона першою «відчуває прихід весни». Гілочки встромляють в землю, і вони швидко приймаються, перетворюючись у дерева. Люди вірили: як піде гілочка в ріст, то городина вродить, в обійсті все буде до ладу. Тож і з’являлись верби обабіч доріг, на ставках, біля води, «щоб росли Богові на славу, а нам на вжиток».

Одразу ж після церковного ритуалу люди підходять один до одного і «б’ють» освяченими гілками по руках, спині, примовляючи: «Не я б’ю, верба б’є. Вже недалечко червоне яєчко — за тиждень Великдень. Не вмирай, не вмирай, а Великодня дожидай». Або «Шутка б’є, не я б’ю — віднині за тиждень буде Великдень, червоне яєчко», «Будь великий, як верба, а здоровий, як вода, а багатий, як земля».