Коли у цивілізованому світі політик потрапляє у центр скандалу (навіть якщо згодом буде з’ясовано, що він не причетний), то одразу подає у відставку. Таких прикладів світ знає безліч. Так вчиняли президенти, прем’єри, міністри та інші публічні особи.
В Україні все навпаки. У що більшу кількість скандалів потрапляють політики – то вище злітає їхній рейтинг. В очах суспільства вони стають мало не героями.
Думка експерта
Олексій Кандюк, політолог, кандидат політичних наук
У нас у країні патріархально-провінційна політична культура. І цілковита відсутність усвідомлення того, що став публічною особою, політичним діячем – його життя як приватної особи завершується. І він потрапляє під пильну увагу суспільства. І відповідальність, відповідно, набагато більша, аніж звичайної пересічної людини.
Що характерно, таку позицію негласно підтримує більшість населення України.
Мають змінитися люди, вимоги до політиків як до класу і, звичайно, самі політики. Якщо партії та політики розуміють, що скандал для них нічим не загрожує, то навіщо їм йти у відставку?
Насамперед, має відбутися масована євроінтеграція із застосуванням певних стандартів. А то власним ходом ми до євроеволюції будемо сто років йти.
По-друге, потрібні нові правила гри для людей і суспільства. Новий соціальний договір.
Але тут набагато складніше. Тому що швидко це зробити можна лише згори. З низів це буде дуже складно і довго. І, боюся, ціною крові. Але влада змінюватися не хоче.
Пам’ять у наших людей надзвичайно коротка. І виборці з мазохістською впертістю продовжують ставати на старі граблі. Ми обираємо тих, за якими тягнеться шлейф зрад, корупційних скандалів, партійного перефарбування, вірного служіння колишній владі тощо. Для маси вони стають мало не героями-рятівниками та неабиякими патріотами.
Ми вперто спостерігаємо за бійками у Верховній Раді і потім із захватом смакуємо найпікантнішими моментами – коли перемагають «наші» - ми аплодуємо, коли «їхні» - обурливо висловлюємо своє невдоволення. Місце сидіння та вподобання визначають наше ставлення до події.
Коли нардеп Тетерук нібито вдарив свою колегу Кужель скляною пляшкою по голові, то суспільство миттєво розділилося на два ворожі табори. Хоча насправді реакція мала бути одна – вигнати з парламенту обидвох.
Коли президент найпотужнішої країни світу США Клінтон мав амурні походеньки з практиканткою у Білому домі, то це коштувало його партії перемоги на наступних виборах.
Обурила не так президентська зрада, як те, що це відбулося у стінах самого Білого дому.
Стіни нашого парламенту, без перебільшення, бачили ще не таке – від бійок, політичної проституції до інтимних пригод. А деяких нардепів ніхто по іншому, ніж «депутат за викликом», не називає.
Доки в Україні не розвинеться та сформується політична культура (і не лише у депутатів чи політиків, але і пересічних людей), доти ми будемо спостерігати за цим гостросюжетним серіалом.
Олесь ЗАДНІСТРОВСЬКИЙ
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар