Війна загартувала наших захисників

Дії українських армійців за шість місяців протистояння збройним силам рф загалом отримали високу оцінку серед політиків і військових керівників країн Заходу. В першу чергу вони відзначають неспівмірні військові й економічні потенціали обох держав.

Справді, оборонні бюджети країн відрізняються в десятки разів, а майже нескінченні запаси боєприпасів і артилерії, що дісталися рф ще з радянських часів, робили саме російську армію фаворитом в більшості прогнозів західних аналітиків до 24 лютого. Але реальна картина поля бою показала іншу ситуацію. Мобільність і висока мотивація, винахідливість і децентралізація в ухваленні рішень стали одними з ключових факторів, які дозволили говорити про успішність дій ЗСУ.

Безумовно, війна ще далеко не завершена. Та вже зараз можна аналізувати суттєві зміни, які дозволяють говорити про стрімкий прогрес українського війська.

Українські Збройні сили – одна з найбільш навчених і майстерних армій у світі, лише ЗСУ мають досвід успішного протистояння більш потужному у військовому плані ворогові

Більше - значить краще?

Перше, що впадає в око при аналізі сучасного стану ЗС України, це різке збільшення їх чисельності, каже колишній міністр оборони Андрій Загороднюк. Від початку вторгнення кількість бійців в українській армії зросла в 5 разів.

Чинний очільник Міноборони Олексій Резніков інколи називає це «мільйонним військом». Щоправда, він одразу ж пояснює: мільйон - це сукупна чисельність усіх співробітників сил безпеки і оборони, а значить, не тільки ЗСУ, а й поліція, прикордонники, Служба безпеки України, Нацгвардія та Держслужба з надзвичайних ситуацій. Що стосується безпосередньо армійців, то зараз їх є приблизно 700 тисяч на противагу 150 тисячам, що були ще рік тому.

Так різко наростити чисельність вдалося за рахунок мобілізації, що була запроваджена указом президента ще в кінці лютого, триває досі й нещодавно була пролонгована до завершення осені. До армії першою чергою повернули резервістів з бойовим досвідом АТО/ООС та військовозобов’язаних з офіцерськими званнями чи необхідними спеціалізаціями. Це дозволяє командуванню Генштабу формувати нові бригади, навчати новобранців і активніше проводити ротацію бійців на фронті. «Українська армія стала значно більшою, але головне, що в ній є ядро з реальним бойовим досвідом», - акцентує Загороднюк.

Але стрімке зростання війська має і зворотній бік, каже він. «Різке збільшення призвело до того, що частину підрозділів довелось формувати, навчати і забезпечувати в екстрених умовах. Відповідно, інколи їх направляли на фронт недостатньо підготовленими. Але я не впевнений, що в умовах початку війни можна було діяти інакше», - міркує Загороднюк.

За станом на зараз за чисельністю своїх збройних сил Україна потрапляє в топ-10 армій світу. Випереджаючи, до прикладу, Іран і Туреччину, що мають збройні сили на рівні 650-550 тисяч військових. Варто зауважити, що свіжих рейтингів від міжнародних аналітичних центрів чи профільних сайтів, що порівняли б ЗС росії і України за підсумками воєнних дій, ще немає.

До прикладу, рейтинг військових потужностей країн світу від компанії «Global Firepower» був складений ще в січні, тобто до початку російського вторгнення. В ньому українська армія посідала 22 місце серед 142 країн, а рф - друге. «Всі ці рейтинги є доволі умовні. Але, враховуючи масштаб і інтенсивність бойових дій, то ЗСУ зараз можна ставити на друге місце серед армій в Європі, бо реальна практика – це не якісь теоретичні підрахунки чисельності й кількості озброєнь», - вважає керівник програм зовнішньої політики і міжнародної безпеки Центру Разумкова Олексій Мельник.

Однією з причин високої якості українського війська він вважає «частково успішні» реформи, що проводились у ЗСУ від 2016 по 2020 рік. Тоді почався перехід на натівські стандарти в логістиці й управлінській структурі Генштабу.

Зброя в дефіциті

Стрімке зростання кількості військових ставить перед керівництвом держави нове завдання - забезпечити їх зброєю і засобами захисту. Щодо останнього, то Міністерство оборони звітує, що за станом на зараз майже вирішило проблему. На початку російського нападу дефіцит бронежилетів і шоломів для зростаючого війська був критичний. Тут на допомогу прийшли волонтерські організації і західні партнери, які закрили ці поставки на 50%. Інша ситуація з основним «робочим інструментом» будь-якого військового - зброєю.

Після розвалу СРСР Україна мала одні з найбільших у світі запасів військової бронетехніки, боєприпасів і артилерійських установок. Але роки недбалого ставлення, масовий «збройний розпродаж» в країни Азії й Африки, а також суттєві втрати в бойових діях на Донбасі змінили ситуацію. Ще більше її ускладнила серія вибухів на арсеналах боєприпасів у 2015-19 роках. ЗСУ відчули гостру потребу в постачанні західного озброєння.

Після 24 лютого процес його передачі до української армії набув системного характеру. Чи не щотижня Пентагон рапортує про нові партії озброєння. Також смертоносні пристрої зі своїх складів передають й інші 50 країн-партнерів, що об'єднались під умовною назвою «Рамштайн».

Серед головних проблем цього – невисокі темпи й обсяги постачання. А також «різноманітність» систем, зокрема артилерії, яку західні країни надають ЗСУ. Наразі за 6 місяців вони отримали 7 різних типів артилерійських систем з різних країн, що використовують «натівський» снаряд калібром 155-мм.

У ЗСУ склалась парадоксальна ситуація, армія має значні запаси міцних і витривалих радянських артустановок та гармат, але не має до них снарядів. Одночасно західні партнери надали Києву значні обсяги боєприпасів калібру 155-мм, але малу кількість гаубиць для них - приблизно три сотні штук. До того ж від занадто інтенсивного використання в боях ті швидко виходять з ладу.

Поповнити запаси радянського озброєння для ЗСУ зараз також проблематично. Ринки зброї в Азії і Африці контролює переважно російське міноборони. Водночас повний перехід на «натівську зброю» поставить перед ЗСУ низку нових проблем, за відсутності власного виробництва відповідних боєприпасів Київ потрапить в повну залежність від західних поставок.

Українські Збройні сили - наразі одна з найбільш навчених і майстерних армій у світі, заявляє А. Загороднюк. Свою думку він пояснює тим, що лише ЗСУ мають досвід успішного протистояння більш потужному у військовому плані ворогу. «Такого досвіду немає більше ні в кого в світі. З ким воювали інші країни? З нечисельними, погано організованими групами терористів ІДІЛу чи Талібану, що не мали серйозного озброєння й авіації. В Україні зовсім інша ситуація», - каже ексміністр.

Полковник запасу, колишній учасник місії в Іраку Сергій Грабський визнає, що в деяких аспектах українська армія є передовою в світовому масштабі. Але, на його думку, це стосується лише проведення оборонних операцій. «Ми просто унікальні в нашій обороні, ми просто віртуози оборони, бо ми цьому вчились протягом останніх 8 років. Але з наступом - це не так. Треба відверто говорити, що нам треба ще досвід і відповідні ресурси».

Він каже, що ЗСУ від початку 1990-х років ніколи не приділяли уваги плануванню і проведенню наступальних дій. Відповідно, військо не має ні практики, ні достатніх теоретичних знань для цього. «Відмінність оборонної від наступальної операції - це як день і ніч, це абсолютно різні філософії. Будь-який офіцер української армії, який був з 1992 року на оперативних посадах, вам скаже, що ми ніколи не планували і не відпрацьовували на навчаннях широкомасштабні наступальні операції», - наголошує Грабський.

Окрім того, саме для успішних атакувальних дій Україні треба більше техніки і навченого особового складу. Оскільки в наступі військо зазнає більше втрат ніж в обороні, змушене залучати маршові підрозділи для постійного тиску на ворога, а також необхідно мати динамічну систему управління вогнем і якісну міжвидову взаємодію між авіацією і сухопутними підрозділами.

У Збройних силах з усім цим наразі є проблеми, впевнений експерт. Компенсувати їх лише високою мотивацією і навченістю особового складу не вийде. Цей компонент забезпечує успіх у війні лише на 65%, каже Грабський. «Це війна високоманеврена і технологічна. По мотивованості особового складу наша армія щонайменше друга у світі, але по озброєнню і військовій техніці це далеко не так».

В українській владі кажуть, що ЗСУ відходять від радянських догм ведення атакувальних операцій і переходять до «креативної війни». «Креативна війна - це завдати максимальних збитків тиловому забезпеченню, обезкровити армію. Бити по базах палива, боєкомплекту, оперативно-тактичних штабах. Це ми і робимо. І це просто фантастична тактика наших Збройних сил», - пояснює радник голови ОП Михайло Подоляк.

Підготовлено за матеріалами BBC