Часто на вулиці чи в магазині ми бачимо, як маленька дитина влаштовує мамі істерику, через те, що їй не придбали того, що вона хотіла, або не виконали ту чи іншу забаганку. Реакція батьків на таку поведінку зазвичай найрізноманітніша: деякі ігнорують ці примхи, інші привселюдно карають малюків. Здебільшого батьки самі вирішують, як виховувати дітей, хоча зараз і телебачення, і література дає безліч підказок.
Тож як правильно реагувати на дитячі істерики і що зробити, аби вередування не стали звичною поведінкою, навіть у дорослішому віці.
Істерити починають із пелюшок
Багато батьків не розуміють, що спричинило примхливу поведінку дітей. Помічають її вже з дворічного віку і схиляються, що це характер, закладений матінкою природою, або ж просто вікові примхи, які минуть з часом.
Насправді ж причину істерик треба шукати батькам у собі, у тому, як вони поводилися з дитиною з перших днів її життя.
Найчастіше дитячі істерики бувають у віці 2-3 років та у підлітковий період, та шляхи їх подолання мають бути різними
- Мало хто розуміє, що навіть новонароджена дитина вже думає і все розуміє. Вона знає, що має маму, яка весь час є її власністю. Мати на перший крик виконує забаганки, бере на руки, вона завжди поруч і вдень і вночі, - пояснює професійна няня Олена Прокопенко. – Тож малюк вже в пелюшках розуміє, що може викликати маму, а то й маніпулювати нею. Тому із самого початку, все залежить від реакції батьків на дитячий плач.
Олена Вікторівна пояснює, що у 50% випадків, коли немовля вередує, воно просто хоче уваги. Часто матері це розуміють, але шкодують малюків, беруть їх на руки без великої потреби. Діти звикають до цього і, врешті, батьки зовсім не можуть займатися власними справами, адже постійно вимушені носитися зі своїм чадом.
Кожна мати вже через декілька місяців після народження дитини розуміє, коли малюк плаче, бо хоче їсти чи в нього щось болить, а коли це звичайні примхи. Олена Прокопенко радить, якщо малюк потопає в сльоза, бо хоче постійно бути на руках, не піддаватися.
Думка фахівця
Дитяча істерика – це брак уваги
Істерика дитини у будь-якому віці - це сигнал для батьків. Сигнал про потребу у допомозі, про відсутність уваги з їхнього боку, про протест щодо певних обмежень. Для подолання цього явища батькам потрібно навчитись вести з дитиною діалог - чути її, чути себе, старатись зрозуміти, перепитувати, вміти поставити себе на місце дитини. Мати сміливість звернутись за професійною допомогою до психолога. І головне - пам’ятати, що подолати негатив у дитячій поведінці - тривалий і нелегкий процес, але вода камінь точить.
- Сьогодні усі світові психологи твердять, що дітей змалку треба вчити бути самостійними. Тож якщо немовля кричить, бо хоче вашої постійної уваги – нехай кричить, зрештою, зрозуміє, що це не діє і заспокоїться, - каже пані Олена. – Дайте йому іграшку, увімкніть музику. Часом допомагає, якщо вмити малюка теплою водою, або ж навіть просто включити душ чи фен. Сьогодні популярні нічні проектори – наприклад, зіркового неба.
Якщо вистачає часу, дитину, яка істерить, добре вивести на вулицю, зробити з нею гімнастику. Головне – відволікти немовля.
«Мамо, купи те, купи се…»
Якщо ви змалку потурали усім дитячим забаганкам, то будьте готові – наступний етап буде значно складнішим. Вже з двох років малюкові істерики можуть стати нестерпними. Часто діти не хочуть чути батьківського слова «ні», вони починають кричати, битися об стіни, підлогу, просто лютувати. Багатьох батьків це лякає, деякі вирішують, що саме час взяти до рук ремінь. Та насправді ці дідівські методи не діють на дітей, а викликають ще більшу образу та протест.
Вихователь дитячого садка Людмила Докар стверджує, що істерики найчастіше викликає відмова щось купити, дати або робити бажане. Часом дитина просто нервова, бо не виспалася, або не поїла, такої миті сльози може спричинити навіть дрібниця. Тож чудова профілактика істерикам – міцний сон та поживне харчування.
- Якщо дитина просить якусь іграшку, а гратися не час, або ж вона просто не хоче робити те, що треба (чистити зуби, вмиватися, вдягатися), треба пояснити їй, що якщо вона це зробить, то матиме додатковий час на ігри або ж отримає якийсь інший бонус, - каже пані Людмила. – Та найкраще вигадати невеличку казочку, казкотерапія – зазвичай безвідмовний спосіб, про героя, який, наприклад, швидко вдягався.
Протест проти дитсадка: що робити
Часто малюк вередує через те, що не хоче ходити в дошкільну установу
Один з найбільш стресових періодів у житті дитини – перший похід у дитячий садок. Звичайно, багато дітей хочуть йти у дошкільну установу, але є й такі, чий темперамент не такий відкритий, їм змінити звичне життя, проявляти себе в новому дитячому оточенні дуже важко. Тож їхнім батькам доводиться терпіти мало не щоденні істерики, через небажання йти у дитячий садок. А вже у дошкільній установі малюки важко знаходять спільну мову з вихователем та іншими дітлахами.
- Не хочуть йти до дитячого садка зазвичай ті діти, які були занадто прив’язані до матері. Та часом істерики стаються, бо малюка неправильно відвели в установу, - каже Людимила Докар. – Є спеціальні правила, яких треба дотримуватися, коли дитина починає ходити в ДНЗ. Наприклад, перший тиждень, а якщо потрібно, то і більше, мати має ходити разом з дитиною в дошкільну установу. Вона має бути поруч, аби малюк не лякався і не боявся чужого оточення. Далі ще місяць малюка водять в садок на декілька годин, або на півдня, як дитина хоче. І тільки потім можна спробувати залишати нового вихованця до вечора. Скоріш за все, незабаром дитина сама проситиметься до нових друзів. І пам’ятайте, найкращий вік для походу у дитсадок все ж з 3-х років.
Найчастіше істерики починаються в магазинах, коли мама не може купити те, що хоче дитина. Тут мати не має права відступати, виконає забаганку раз – істерики повторюватимуться завжди, як звичайна маніпуляція. Найкраще, відразу відволікти увагу дитини на щось інше. Те, що ви можете придбати, або ж просто якусь дію. Дитина швидко зацікавиться і, скоріш за все, забуде про причину своїх сліз.
Якщо істерика вже розпочалася, запам’ятайте, заспокоювати малюка, піднімати його з підлоги насильно немає сенсу, краще перечекати, коли він самий заспокоїться. Так дитина зрозуміє, що її поведінка не викликає належної уваги і не допоможе їй керувати батьками.
Також не можна карати малюка за істерику, бити його, тим паче при всіх. Це може принизити дитину. Краще, знову ж таки перечекати і спокійно поговорити з малюком. Пояснити чому так не добре поводитися.
Коли світ проти підлітка
Мабуть, найскладніший період дитинства для усіх батьків – це підлітковий вік. Час максималізму, протестів. Бунтують майже всі підлітки, просто хтось помітно, а деякі зовсім трохи, і проявляють це не в істериках батькам.
- У підлітковому віці найбільше протестують діти, яким не вистачає уваги батьків. Ці істерики колосально відрізняються від дитячих у віці 2-3 роки, - пояснює психолог-практик Діана Хромюк. – тепер батьки не можуть просто ігнорувати і чекати, коли вередування мине, адже це може призвести навіть до фатальних трагедій. Підліткам здається, що їх покинули, що вони нікому не потрібні, а їхні проблеми чи не найсерйозніші у світі. Батьки мають з розумінням ставитися до цього, не кепкувати, мовляв, чого через такі дрібниці влаштовувати концерти. А навпаки, дуже серйозно вислухати і порадити методи вирішення. Підлітки дуже вразливі, тому батьки повинні слухати і чути їх. Інакше, вони можуть назавжди втратити зв'язок зі своїми дітьми.
Та часом підліткові протести не проявляються у формі істерик чи сварок з батьками. Діти просто починають поводитися інакше, одягатися не так, як усі, стають неформалами. Та тут треба знову розуміти, що це просто спосіб знайти себе, виразити свою індивідуальність, привернути увагу однолітків та батьків.
- Не треба забороняти дитині носити неформальний одяг, фарбуватися, вона просто почне робити це за спиною батьків. Краще проявляти більше цікавості до життя підлітка, перечекати і це мине само собою, - стверджує Діана Олексіївна.
Загалом, будь-яку дитячу істерику можна подолати, головне - бути уважним до поведінки дитини вже з пелюшок. Золоту середину виховання знайти важко, утім найважливіше не повертатися спиною до проблеми.
Ірина БЄЛОВА
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар