Минулими вихідними у Чернівцях прозвучали сотні поезій, відбулися кілька концертів та презентували не одну книжку. Все у рамках поетичного фестивалю "Meridian Czernowitz".
На фест до столиці Буковини приїхали митці з Австрії, Данії, Швейцарії, Німеччини та різних куточків України. Гостював у Чернівцях і патріарх української сучасної літератури Юрій Андрухович. Він модерував поетичні вечори, брав участь у публічних дискусіях і в презентації збірки "Черновицкие рассказы" у якій йдеться про те, якими були Чернівці півстоліття тому. Власне, у книзі лише один його текст, решту написали чернівчани, що пам'ятають місто в 1960-70-х роках.
Юрій Андрухович розповідає, що писати, коли немає рівноваги, не може
Попри власний насичений графік, Ю. Андрухович знайшов час, щоб піти на концерт Сергія Жадана, що відбувся сьомого вересня у Літньому театрі. А перед початком концерту поспілкувався з кореспондентом "Погляду".
Шість місяців у Садгорі були тяжким випробуванням
- Юрію, у книзі "Черновицкие рассказы" є ваші спогади про те, яким було місто на початку 1980-х. У цей час Ви служили в армії, які спогади залишилися про військову муштру?
- Спогади цікаві, але досить складні для мене. Це був час, коли я дуже і дуже серйозно страждав. Тепер це все мені здається легким випробуванням. Але тоді це було досить сильним тиском на мене. Власне кажучи, і сьогодні можу сказати, що ті шість місяців у Садгорі, може і найтяжчі, що були у моєму житті. Принаймні у фізичному плані. Це не пов’язано із військовими труднощами, апередовсім з психологічним аспектом. Над нами знущалися, коротше кажучи.
- Відчували на собі, що таке "дідівщина"?
- Ні. Це була "учебка", там просто була така тупа система приниження людської гідності, але все це було практично згідно зі статутом.
- Зараз популярними стали різноманітні патріотичні флешмоби, чи брали участь у таких акціях, щоб підтримати наших воїнів?
- Я відгукуюся на всілякі такі акції, але вважаю, що на цьому етапі найбільше, що можу зробити, це переказувати якісь конкретні фінанси і перевіряти, на що їх витратили. Чи передавати гроші в надійні руки на потреби військових. В іншому вимірі – говорити про те, що відбувається, давати оцінку і, що особливо важливо, розповідати правду про події в Україні за кордоном. Оскільки останні півроку багато часу провів у Берліні, цю можливість використав сповна: багато розповідав німцям про Україну, давав інтерв’ю і таке інше.
- Під час публічних дискусій, говорили, що самі собі зізнатися у тому, що в країні триває війна, не можете. Як це?
- Я вимагаю від друзів із-за кордону, щоб вони події в Україні називали війною, а не якоюсь там кризою. Але у той же час сам із цим погодитися не можу. Я бачу в собі це протиріччя і маю сподівання, що ця війна не розгорнеться, не пошириться. Що не стане війною повномасштабною.
Рекомендації письменника
Три нові книги, які варто прочитати?
1. Т. Боровського "А у нас, в Аушвіці" у перекладі О. Бойченка.
2. "Черновицкие рассказы", хоча там є і мій текст, але його поставили начебто післямовою.
3. І. Померанцева "Вільний простір", де вміщено його радіоспадок.
- Як вважаєте, як можна вирішити ситуацію на Сході?
- Гадаю, що потрібно жорстко зупинити агресію і відторгнути від України ті регіони, які її зрадили. Створити там якусь мілітаризовану територію, підтягнути багато армії, облаштувати там сучасні військові полігони, створити таку собі буферну зону між Україною та Росією.
У творчості – пауза
- Над чим наразі працюєте?
- Я все відклав. Не можу зараз писати. Може це навіть і добре склалося, що був зайнятий у Берліні, готувався до занять. Не можу писати, коли навколо мене і в мені немає рівноваги, панує у душі неспокій і сум’яття.
- У Німеччині Ви викладали?
- Не викладав у нашому класичному розумінні, бо я не професор і не науковець. Працював у певному проекті, до якого раз на рік запрошують письменника зі Східної Європи. Той вигадує свої теми і займається зі студентами. Ось на "Meridian Czernowitz" я привіз сімох своїх студентів з Німеччини і ми разом працювали над проектом "Вигадані поети".
- А пов’язані з Чернівцями проекти готуєте?
- Зараз трохи працюю над темою покинутих синагог. Дивився на синагоги у Садгорі, у центрі Чернівців. Мені йдеться не лише про занедбані приміщення, а й про синагоги, а яких функціонують якісь інші речі. Наприклад, кінотеатр "Чернівці". Тобто синагоги, які перестали бути синагогами.
Підтримав доньку позитивним відгуком
- Зовсім нещодавно світ побачила нова книга вашої доньки Софії Андрухович "Фелікс Австрії", у ній і подяка є Вам за підтримку. Ви допомагали писати?
- Є подяка (перепитує здивовано, - авт.), я цього навіть не знав. Це дуже мило з її боку, я цей твір у формі книжки тільки в руках встиг потримати. Але я не допомагав. Як це можна допомагати? Софія доросла письменниця, яка сама визначила, що вивчати, в яких архівах працювати і єдине, що я можу сказати – я був одним із найперших читачів цього твору. Кілька місяців тому, оскільки у мене в комп’ютері був цей текст, висловив їй свій позитивний відгук. Це єдина форма підтримки.
- Як батькові Вам, мабуть, вельми приємно чути похвалу доньчиної творчості?
- Мені дуже приємно і взагалі радий. Адже Софія нічого не видавала останні п’ять років, крім якихось дрібних текстів, і мене тішить, що за цей час у ній визріло щось видатне.
Віталія КОЗМЕНКО
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар