Буквально років 5-7 тому сільські школи отримали у своє розпорядження новесенькі автобуси. Звісно ж, ними неабияк тішилися, оскільки на Буковині чимало великих сіл розкидані на багато кілометрів з численними хуторами, звідки дітям, аби потрапити до навчального закладу, доводилося долати по 5-10 кілометрів. Пішки через горби, подекуди і через ліс. Та з початком військових дій на Сході автобуси, так би мовити, мобілізували в АТО. Школам просто повідомили, що автобуси потрібні військовим, адже іншого транспорту вони не мають. Декотрим навчальним закладам доводилося віддавати навіть подарунки. Звичайно, тоді всі сподівалися, що транспорт повернуть. Можливо, у поганому стані, але повернуть. Нині на Сході перебувають 24 буковинські шкільні автобуси, і надія на їхнє повернення з кожним днем згасає.
Найгірше те, що без підвезення залишилися саме розкидані села.
Та ситуацію нагнітає і об`єднання шкіл. Адже стара проблема випливає на поверхню – аби підвозити дітей до шкіл, потрібні автобуси. Попри те, що це потребує чималих коштів, користі для деяких сіл від них фактично не буде. До прикладу, село Нові Бросківці, хоч і невелике, проте розташоване на пагорбах. Досить часто взимку його замітає, і ні до райцентру, ні до обласного не дістанешся нічим. Тому за таких погодних умов шкільний автобус просто не дістанеться у віддалені куточки села. Така ж доля спіткала і левову частку сіл Буковини.
Якщо хтось чекає манни небесної від держави, то мешканці Боянчука Заставнівського району вирішили проблему своїми силами.
- Донедавна існувала проблема з підвезенням дітей до садочка, - розповідає сільський голова Іван Найдиш. – Школа у нас одна на два села – Боянчук і Горошівці – на межі населених пунктів. Нині діти ходять пішки. Раніше щоранку автобус їхав із Горошівців, завозив дітей з того села до школи, і їхав за нашими. Ми потрапили «під роздачу» автобусів, то був десь 2012 рік. Просили і раніше, але ніхто не відгукувався. 2014 року районний відділ освіти віддав три автобуси з району в АТО. І наш, один з найновіших, теж забрали. Придбати шкільний автобус у Горошовецький НВК немає можливості. Тепер я звертався, аби нам дали автобус, сказали, що можна його придбати за спільні кошти – 50/50%. Та наше село маленьке, до тисячі людей. А 50% - це близько 600 тисяч гривень, у нас таких грошей немає.
Тому сільський голова вирішив звертатися із запитами до депутатів, до Верховної Ради, одне слово – в усі інстанції, аби можна було дітей возити до дитячої установи підводою, її ще каретою у селі називають. Не дочекавшись відповіді, у селі так і зробили, оскілки діткам до садочка майже чотири кілометри пройти не під силу. Стару підводу дещо осучаснили: перекрили, обшили вагонкою, всередині – лавиці, оббиті поролоном, є 5 вікон, зовні – всі відбивальні знаки. До того ж підвода залізна, аби трималася міцніше. Одне слово, тут є все для комфортного пересування. Та і батьки неабияк задоволені. Навіть відвідуваність дітей збільшилася.
- До школи дітки вимушені ходити пішки, а ось каретою ми возимо діток до садочка. Розраховували на 20, нині вже 23 є, - каже І. Найдиш. – Найменшим – 1,5, найстаршим – 5 років. Дітям до дитсадка майже 4 кілометри. Наша карета рано привозить їх, а ввечері забирає. Є розклад, завжди їдуть батьки, вихователь. Возимо так дітей від 1 березня. Тільки ніяк не можемо все офіційно оформити.
Чоловік каже, за старих часів таким транспортом дітей завжди возили. А нині, за відсутності автобусів, треба шукати вихід із становища.
- Якщо мама взимку веде двох малих дітей з Горошівців спочатку до НВК, а потім до садочка, то пішки цю відстань нереально подолати, - бідкається чоловік. – Поки немає автобуса, будемо возити дітей каретою. Потрібно шукати вихід з положення. Тим паче, що і діти, і батьки задоволені.
Яна МАРІЯНЧУК
Если вы заметили ошибку на этой странице, выделите ее и нажмите Ctrl + Enter
Оставить комментарий