Одинадцять чернівчан створюють вистави самотужки

Їхні вистави збирають повні зали та шквали оплесків. У роботі використовують багато реквізиту, дій й майже немає слів. Членів "Незалежної театральної лабораторії" у Чернівцях по праву можна назвати акторами, хоча добра частина із них не має відповідної освіти, але, вочевидь, має талант і бажання грати. Фактично кожен із членів мистецького об'єднання має свою роботу, яка приносить гроші, а театр - це хобі, яке приносить задоволення.

Десятого вересня "Незалежна театральна лабораторія" презентувала прем'єру за книгою Ігоря Померанцева "Чернівці. Czernowitz. Черновцы" у залі Філармонії. Перед початком вистави вільних місць у залі не було, а після - публіка аплодувала акторам стоячи.

Про те, що таке "Театральна незалежна лабораторія", які здобутки мають та чим вони відрізняються від стаціонарних обласних театрів, "Погляду" розповів режисер Олег Мельничук.

Народилася "НТЛ" у Львові два роки тому 

- Ідея виникла, коли ми сиділи в привокзальному кафе у Львові, - розповідає режисер «Незалежної театральної лабораторії» Олег Мельничук. – Задумали зробити спільну виставу з акторами, з якими я вже працював в обласному музично-драматичному театрі ім. Ольги Кобилянської.  Обрали творчість Пауля Целана, готували прем'єру до ювілею поета.

Першу виставу ми зіграли у колишньому кінотеатрі «Україна».

"Після вистави в актора відбувається катарсис. Коли під час гри всі емоції віддаєш глядачеві, а він вкінці вистави віддає тобі"

І. Данілін

Тоді у "НТЛ", окрім режисера, було ще п'ятеро акторів, тепер їх одинадцять.

Торік з цим же спектаклем актори поїхали на театральний фестиваль до Санкт-Петербурга й перемогли.

- То був Міжнародний фестиваль, на якому зібралися одинадцять театрів з шести країн світу, було подано близько ста заяв, - пригадує О. Мельничук. - До нас навіть підійшов президент фестивалю Алієв й сказав, що нас чекає велике майбутнє.

За два роки актори "Незалежної театральної лабораторії" поставили п'ять вистав.

Сценарій пишуть та декорації майструють власноруч

У "НТЛ" актори та режисер нарівні. Вони разом пишуть сценарій, працюють над створенням образів, підбирають костюми й майструють декорації.

- У нас такий же девіз, як у Чернівців "Viribus Unitis" (спільними зусиллями, - авт.), - каже режисер. - Хоча останнє рішення за мною, ми все-таки намагаємося робити все разом. Слово «демократія» розуміють по-різному. Мовляв, демократія дорівнює анархії. У нас якраз цього немає. Кожен має право висловитися, іноді бувають суперечки, такі собі перевірки на смак. Не існує двох людей з однаковими вподобаннями, але в нас вони подібні стосовно музики й літератури. Якщо б нас хтось запитав,  хто придумав ту чи іншу річ, ніхто не дасть відповіді. Ніхто не знає, бо це придумали ми.

До акторів режисер ставиться з розумінням, бо сам колись перевтілювався на сцені й знає, що це таке, коли ставлять в певні рамки. І додає, що режисер повинен добре знати, чого він хоче від актора.

В Олега Мельничука дві театральні освіти. Перша - акторська, а друга - режисерська. Обидві він здобував у Київському університеті ім. І. Карпенка-Карого. Наразі, окрім того, що ставить вистави у Чернівцях, працює режисером угорського театру на Закарпатті. Каже, мову вивчив завдяки дружині та дітям, а з тамтешнім театром об'їздив майже всю Європу.

У театрі є своя мова

Найлегше, на думку режисера, підібрати реквізит, відповідний до епохи, в якій розвиваються події. Найважче -  зрозуміти, про що матеріал й що хочуть розповісти людям. Знайти точний еквівалент тому, що збуджує в літературі - у театральній мові.

- На превеликий жаль, багато режисерів й акторів не усвідомлюють, що у храмі Мельпомени зовсім інша мова, - каже О. Мельничук. - Вони думають, що театр – це вийти на сцену, ходити, сидіти й говорити. Але це радіо. Таке можна не дивитися. Заплющив очі й розумієш все, що відбувається на сцені. Але якщо не помиляюся, 12 чи 15 відсотків інформації ми сприймаємо через слух, все інше через зір. А наші театри трохи страждають на вербалізм. Багато говорять, а дій не відбувається. У театрі є своя мова, мова дії, мізансцен. У наших виставах, які тривають півтори години, тексту назбирається на 6-8 сторінок, тоді як в стаціонарних закладах для такої ж вистави - 50.

У театрах, які перебувають на постійному фінансуванні, працює великий штат людей, понад сотня фахівців. Хтось займається створенням костюмів, хтось виготовляє декорації, а ще хтось – підбирає музику. У «Незалежнй театральній лабораторії» її учасники роблять все власноруч.

- Любов до своєї справи спонукає кожного актора працювати, - каже режисер. – Актори самі вишукують реквізити, деталі одягу. Їздимо за ними на «Зелений ринок". А для створення декорацій сідаємо всі разом, робимо креслення. Визначаємо, що те візьмемо там, а це самі будемо пиляти, свердлити й рубати. І то нормально.

Зберігають реквізити своїх вистав та репетирують актори "НТЛ" у міському центрі дітей та юнацтва, адже фактично всі вони є вихідцями тамтешнього драматичного гуртка "Театр юних чернівчан".

Віталія КОЗМЕНКО

Актори про своє театральне хобі

Після вистави в актора відбувається катарсис

Творчо розвиваюся і вдосконалююся в «Лабораторії». У нас кожна вистава починається з білого аркуша паперу.

Просто, якщо ти актор, ти мусиш це доводити на сцені, а не атестаційній комісії. Ось як можна виміряти талановитість актора? Немає ж ніякого барометра, щоб приклав його, а пристрій «пікнув», якщо в людини є талант. Насправді, все вирішується в роботі на сцені. Коли після вистави чуєш оплески, значить щось вдалося.

Після вистави в актора відбувається катарсис. Коли під час гри всі емоції віддаєш глядачеві, а він вже в кінці вистави віддає тобі.

Робота з чоловіком в одному театрі має свої плюси

Трішечки працювала у нашому обласному драмтеатрі, а відтак перейшла в «Незалежну театральну лабораторію».

У будь-якій роботі намагаюся шукати себе, але комедійні ролі мені даються таки важче. Буває, важко працювати з чоловіком. Але мені здається, що це на користь. По-перше, режим роботи. Не знаю, який чоловік би зрозумів, коли дружина каже: «У мене нічна репетиція, буду вранці». А по-друге, коли є робота, ми вдома все обговорюємо, репетируємо.

Суперечки трапляються, але в них народжується істина

Дев’ять років працював у драмтеатрі, але звільнився. У "Незалежній театральній лабораторії" маю можливість професійно займатися театром, як наукою. Досліджувати, шукати сенсові зв’язки з публікою не на злободенні теми, а на речі, які є актуальними віками.

Виставу ми складаємо як вірш. Наприклад, з книжки Ігоря Померанцева «Чернівці. Czernowitz. Черновцы» дуже ретельно добирали кожну репліку. Тому що ця вистава, на відміну від попередніх, – текстова.

Суперечки трапляються, але такі, в яких згодом народжується істина.

Ціль – представити плід дво - тримісячних зусиль, перевірити виставу. Бо прем’єра – це народження, але потім ця вистава повинна рости, як кажуть, «обростати».

Приємно, що вже п’ята вдала вистава за два роки, так не кожен стаціонарний театр може.

Дебютував на сцені Санкт-Петербурзького театру

Театром серйозно зацікавився три роки тому: ходив на всі вистави драмтеатру, планував з друзями власну постановку, писав сценарії… Зрештою, гостро відчувши, що мені бракує практичного театрального досвіду, зважився на авантюру – влаштувався працювати у драмтеатрі монтувальником сцени (тобто монтувати декорації до вистав). Попрацював майже рік.
 До «Незалежної театральної лабораторії» потрапив за фарс-мажорних обставин. "НТЛ" готувалася вирушити до Санкт-Петербурга на театральний фестиваль, проте за тиждень до від’їзду в трупі виникла необхідність терміново замінити одного з артистів. За три дні мене ввели у виставу і я дебютував на санкт-петербурзькій сцені. Для мене - це неоціненний життєвий досвід, яскрава можливість для самовираження. Ми намагаємося бути якомога ближчими до сучасного європейського театру, не боїмося ризикувати, експериментувати, шукати свою публіку.