Шеф-кухарі Леоніда Лібермана його гості

Ольга ШУПЕНЯ [email protected] На одній із чернівецьких вулиць знаходиться багатоповерхівка із апартаментами доктора біологічних наук, колекціонера та організатора мистецьких проектів Леоніда Лібермана. Звичайні старі двері квартири не обіцяли журналістам «Погляду» побачити за ними щось незвичайне та особливе. Однак такі передчасні прогнози видалися хибними... Ні, суперєвроремонтів із сучасними металопластиковими вікнами там не було, проте з порога перед очима постала найголовніша окраса оселі – стіни, які прямо-таки устелені надзвичайними картинами різних художників України із дивовижною енергетикою божественності. Господар квартири пан Леонід, зодягнений в джинси та чорний светр, радо зустрів журналістів «Погляду», провівши гостей до вітальні, де основним атрибутом домашнього затишку є шедевр чернівецьких митців – ексклюзивний камін. Камін розписано сусальним золотом і оздоблено барельєфом із зображенням героїв міфології – Сатира та Німфи. Окрім надзвичайної привабливості, він цілком придатний для використання: у похмуру та прохолодну погоду камін не лише допомагає приготувати чудовий шашлик, але й нагріє оселю. Усі запахи та випаровування від смаження витягує димохід. Правда, процедура розпалювання дров займає півгодини. «У кімнатах моєї квартири – старі печі, які з плином часу від тривалого використання стали непридатними. І замість того, щоби викинути одну з них, я порадився із художником. Він запропонував зі старої печі змайструвати камін, на якому можна було б смажити шашлики. Так почала кипіти робота, над якою працювали кілька місцевих умільців. Коли побачив завершений варіант каміна, в мене від здивування не було слів. Тож із того, що було, ми зліпили те, що є. Звісно, зараз можна зробити і краще, ніж десять років тому, бо сьогодні є будь-які матеріали. Проте саме такий камін, із барельєфом, ще ніхто не зробив», – розповідає Л. Ліберман. Під час бесіди колекціонер був говірким і таємничим водночас. На численні запитання про сучасний живопис, який прикрашає стіни помешкання, Леонід Ліберман намагався оминати конкретику, навіть після кількох перехилених чарок настоянки. Так, слово за словом, ми довідалися про коронну страву естета. До пива – поросячі вушка 1969 року Леонід Ліберман опинився у Вільнюсі. Приїздив він туди до керівника своєї дисертації, який на той час був віце-президентом Академії наук Литви. До речі, захищав нинішній доктор біологічних наук дисертацію з космічної біології, але зараз мова не про це. Так-ось, у барі «Руднікай», що в самому центрі Вільнюса, неподалік від площі Музейної, Леонід Ліберман і скуштував страву, яка запам’яталась йому на все життя. «По-перше, спочатку мені сподобалася сама споруда бару XVII століття, яка мала три поверхи під землею і стіни товщиною по півтора метра. І для нас, людей, які приїхали з України, це було щось неймовірне. У нас близько такого не було, як в Литві, незважаючи на те, що це був один Радянський Союз», – пригадує Л. Ліберман. За його словами, кожен пивний заклад Литви виготовляє власне пиво. Тобто в одному барі пиво і в іншому – різні речі, звісно, якщо це не стосувалося стандартного заводського напою. До речі, подавали литовці пиво у керамічних кухлях, які також для наших краян були диковинкою. «По-друге, мені сподобалася кухня бару «Руднікай». На стіл нам поклали 5-6 різних сортів солоного сиру. Також подали унікальну до пива страву – висушений в печі та просочений часниковим соусом чорний хліб. Чув, що тепер і у нас таке готують, але в Чернівцях такого не куштував. Та найдивовижнішою стравою були поросячі вушка, які до того часу я ніколи не їв. Хоч скільки намагався дізнатися рецепт отих вух, все було марним, доки через багато років мої друзі із Вільнюса не дізналися про спосіб приготування цієї страви. Але там хитрість невелика, у підливі. Значить, вуха відварюють і окремо відварюють крупну квасолю. Кладуть на таріль приготовлені вуха, згодом – квасолю. Та найголовніше – приготувати підливу, якою заливається уся страва. Тож інгредієнти підливи – це сметана, смажена цибуля і гриби, краще білі або шампіньйони. Готують з цього юшку, яка згодом надає специфічний та цікавий смак страві. Я кілька разів вдома готував поросячі вуха. Тож перша порція страви мало не щезала із тарілки, але вже друга не вміщувалась через її ситність. І чудово смакує до молодого пива», – переконаний Л. Ліберман. На кухні – зі смаком Також незвичний інтер’єр кухні. Погляд приваблює поличка із старовинними розписаними тарелями, які свого часу були традиційними для Буковини і висіли на стінах мало не кожної оселі. «Сьогодні подібні тарелі можна знайти на Андріївському узвозі у Києві або у Косові, однак мої – значно старші», – показує рукою невеличкий набір тарілок Л. Ліберман. Він переконаний, мода на старі речі – невмируща. А щодо невеликої кількості розписаних тарілок, колекціонер відповів, що зібрав їх стільки, скільки було потрібно йому для інтер’єру. Свого часу, ще за Радянського Союзу, колекціонер зібрав кухонне приладдя російських художніх промислів. «Це все я придбав у художніх салонах у різних російських містах, де мені довелося побувати у відрядженні. Сьогодні, напевно, можна таке ж зібрати, я не знаю, можливо, в Нижньому Новгороді таке зараз є», – розповідає Л. Ліберман. Коли вперше почав готувати, колекціонер не згадав, проте пам’ятає, що першими власноруч приготовленими стравами були картопля-пюре та шашлики. Також доктор наук любив готувати кавказьку страву хаші, яка нагадує холодець, але в гарячому вигляді. «Це оригінальна страва, але мені сказали, що у ній багато холестерину, тож довелося відмовитися від неї. До речі, як мені розповідали, на Кавказі була така традиція: люди перед тим, як йти на роботу випивали склянку горілки і з’їдали тарілку хаші. Цього їм вистачало на роботі на весь день. В Азербайджані мені показали, як це готується, і у мене вдома ми з друзями часто смакували хаші, доки не дізналися, що це шкідливо. Але, гадаю, що нікому цей харч не пошкодив, оскільки горілки було випито достатньо, і вона розчинила усі канцерогени, присутні в страві», – зізнається колекціонер. Улюблена страва пана Леоніда – усе, що смачно. Він не вибагливий у їжі. Щодо спиртних напоїв, йому більше імпонує горілка, яка, на його думку, є толерантнішою до людського організму. «В принципі, горілка є досить толерантною, від неї менше негативних впливів, принаймні на печінку. Але це мені так здається, можливо, я десь не правий, бо кожен організм прагне індивідуального підходу. Утім, кажуть, що взагалі пити спиртні напої не можна», – роздумує Л. Ліберман. Готувати пан Леонід не любить, та й часу на таке немає. «Я люблю смачно попоїсти, а готувати – ні, це не моє. Ось годинами цікавитись мистецтвом – це я люблю більше. А кухня – це другорядне, адже завжди мене можуть підтримати друзі, які прийдуть в гості й самі щось приготують. У крайньому разі можуть виручити закупи в будь-якому продуктовому гіпермаркеті, де є все зготовлене. Після дружніх застіль, коли є бажання, граю на фортепіано, але це тоді, коли в мене гарний настрій», – зізнається пан Леонід. Хобі Леоніда Лібермана – створення мистецьких проектів «Я б сказав, що моє заняття має назву не колекціонування, а, радше, хобі. Хтось збирає марки, хтось – машини, монети, книги, платівки, етикетки від сірникових коробок… У людей є різні уподобання. Мені, наприклад, подобається те, що у мене висить на стінах квартири», – розповідає Л. Ліберман. Окрім того, пан Леонід разом із однодумцями впродовж багатьох років готував мистецьку акцію, намагаючись відродити в Україні давню техніку малярства по левкасу на дошках. Вони запропонували художникам сучасності у такій же техніці створити живопис світського характеру. Таким чином їм вдалося зібрати малярів із України, США, Литви та Придністров’я в один проект – «Світ Левкасу». До речі, сьогодні, о 16.00, в Художньому музеї відбудеться презентація першого альбому майбутнього тритомника із ілюстраціями робіт багатьох митців. «Радий, що хоч трохи ми в цьому напрямку зробили. Нинішній альбом – це справді дуже хороший та цікавий проект, і я втішений, що нам вдалося довести його до пуття. Тому що він цікавий не лише як матеріал, на якому працюють художники, але й цікавий історично, адже ми намагалися відтворити той пласт культури, який 450 років тому почав відходити», – зазначив пан Леонід. P.S. Детальніше про сьогоднішню імпрезу в Художньому музеї, читайте в наступному випуску газети «Погляд».