До 1775 року у Чернівцях не було ні лікарів, ні лікарень

Понад 200 років тому у Чернівцях не було ані професійних лікарів, ані лікувальних закладів. 1775 року в Чернівцях не чули про хірурга чи лікаря чи бодай аптеку, пише дослідник історії Чернівців Р. Кайндль. Вагітні жінки під час пологів ризикували життям. Проти чуми не вживали навіть найменших заходів, адже хворих лікували жінки замовляннями. Як розвивалася медицина у Чернівцях, читайте.

Перший шпиталь був військовий

До приходу Австро-Угорщини на Буковину у Чернівцях не було жодних лікувальних закладів. У XVIII-XIX ст. місто і край зазнавали таких пошестей, як чума, холера, віспа, тиф та інші хвороби, пише у книжці «Чернівці. Історія і сучасність» Василь Ботушанський. Тодішня медицина була безсила перед ними. Але влада у першу чергу дбала про військових. Перший шпиталь, який з’явився у місті, був військовим. 1778 року у Чернівцях засновано перший військовий госпіталь. З 1781 року – військову аптеку, при якій мешкали двоє «фельдшерів»  і лише з 1785 року – першу цивільну аптеку. Це був перший медичний персонал на Буковині.

Першим дипломованим лікарем у Чернівцях вважається Йозеф Глабах,  який прибув до міста 1782 року. Він був першим санітарним радником крайової адміністрації. І лише 1782 року засновано міську лікарню. Але стан її був жалюгідний. Вона перебувала в поганому приміщенні, видатки на неї становили 1795 року 427 флорентів. Лише після того як побудували нову тюрму на Дров'яній площі (нині Соборна) і перевели туди ув’язнених,  у вільному приміщенні старої тюрми на площі Рудольфа  (нині площа Філармонії) розмістили 1824 року міську лікарню. У 1833 року її перевели у новозбудоване приміщення на 90-100 ліжок.  1843 року в ній лікувалися 660 хворих. Там вона перебувала до 1886 року.

У шпиталі протікав дах

Військовий шпиталь був у будинку на вул. Івана Попеску. Відтак шпиталь перевели у державний будинок. У ньому була каплиця і квартири священика та офіцерів. Цей шпиталь був на вулиці Сенковича і використовувався як склад для постачання. 1849 року під шпиталь звели нову будівлю, яка існує нині.

Для міщанського шпиталю громада 1786 року придбала дім у пивовара Вайнекка. Є інформація про кошти на утримання шпиталю у міських книгах рахунків за 1794, 1796 роки.

Сюди заносили витрати на харчування, білизну, медикаменти, інструменти, ремонти, похорони тощо. Наприклад, витрати на ліки, які постачав аптекар Матіас Ванклер з 1 листопада 1792 року до кінця жовтня 1793 року, становили 320 флорентів 14 карбованців.

Понад 200 років у Чернівцях були лікувальні заклади барачного типу, а замість ліжок - мішки з соломою

Доглядав за хворими в шпиталі санітар, який був підвладний хірургу. Виглядав шпиталь жалюгідно. Перший будинок для розміщення хворих був в єврейському кварталі. Згодом для цього винаймали «молдавський дім» за єпископською резиденцією. Покрівля тут протікала, тому ліжка переносили з місця на місце.

Згідно із реєстром від 1820 року, шпиталь мав лише 13 чоловічих сорочок, 10 придатних і 1 непридатну жіночу сорочку. 51 придатне і 23 старі або непридатні простирадла, 4 рушники. А з 14 дерев’яних ліжок лише 4 були придатними. Шпиталь мав  латунні свічники і до них щипці для знімання нагару, одну миску для вмивання і одну губку для миття. Ванна була непридатною для використання. Все інше спорядження шпиталю було не кращим.

Уже 1824 року шпиталь розмістили у приміщенні старої в’язниці, яку вивільнили після спорудження нового кримінального суду. Але і це приміщення не було відповідним для лікування.

Лише у жовтні 1832 року було закладено перший камінь у будівлю нового шпиталю «вище від толоки». Будували  його за добровільні внески під керівництвом інженера Маріна. Завершили об’єкт 1833 року і використовували його до 1886 року. 1860 року шпиталь став публічною установою і відповідно приймали сюди хворих незалежно від приналежності. І лише тоді призначили власного шпитального лікаря. І з 1879 року лікарня перебуває під наглядом крайового виконавчого комітету.

У Чернівцях ніхто не хотів бути акушеркою

Старший хірург Й. Глабах намагався здійснити вказівку Енценберга стосовно підготовки акушерок 1783 року. Та він не зміг знайти жодної жінки, яка б погодилася стати акушеркою. Та згодом хірург таки знайшов жінок на цю посаду, підготував досвідчених акушерок, і вони почали працювати. 27 травня 1788 року окружне управління повідомляло міському магістрату, що Марія Теодорин визнана «окружною акушеркою». Місто мало надати їй вільну квартиру. Та оскільки вона мала власний будинок, громада платила їй 12 флорентів готівкою.

Акушерська школа у Чернівцях була заснована ще 1809 року як державна установа. Відкриття крайового пологового будинку відбулося 1866 року за постановою Буковинського крайового сейму. З ним була об’єднана акушерська школа, яка стала крайовим інститутом.

Лікувальний заклад на Головній

1 жовтня 1886 року на вул. Семигородській (нині Головна) за проектом Й. Ляйцнера напроти Народного саду (нині парк Т. Шевченка) збудували нове типове приміщення міської лікарні на 250 ліжок (нині обласна лікарня). Місто пожертвувало на нього земельну ділянку вартістю 2500 флорентів та 50 000 флорентів. Тут були три відділення і працювали 52 медики.

Головним лікарем було призначено відомого лікаря Василя Воляна. Який був на цій посаді до своєї смерті (1899 року).  

Перші корпуси обласної клінічної лікарні на вул. Головній. Фото з архівів

Розпочали будівництво лікарні 1883 року, і мала назву вона – Центральна або Буковинська Крайова Загальна публічна лікарня. Є дані, що фінансували будівництво з прибутків державної лотереї, на випуск якої було виділено 80 тисяч крон. Будівництвом керував директор Державної ремісничої школи Йосиф Лайнер. І вже восени лікарня прийняла перших пацієнтів.

Лікарня мала такі відділення: внутрішніх та інфекційних хвороб, хірургії та дермато-венерологічні хвороби.

1895 року на базі лікарні добудували приміщення для інфекційних хворих, а попереднє приміщення передали для лікування очних хвороб.

Напередодні Першої світової війни лікарня мала 550 ліжок. А під час війни частину лікарні перепрофілювали під відділення для військових.

Через кілька років відділень в лікарні збільшилось. Тут були: терапевтичне на 90 ліжок, 2 хірургічних – на 90 і 60 ліжок, відділення вуха, горла, носа на 20 ліжок, дерматологічне на 16 ліжок, інфекційне на 100 ліжок.

Цікавим є те, що при Центральній лікарні було допоміжне господарство. Це ферма на 80 свиней і 4 га землі. Вирощували тут овочі. Обробляли землю переважно хворі, які тут лікувалися.  Також лікарня мала вози з кіньми та волами для перевезення хворих та поховання мертвих. Також при лікарні працював тесля, який виготовляв труни для померлих. Згодом при лікарні запрацювала аптека.

Лікування було платним залежно від соціального стану хворого. Наприклад, І категорія – 75 леїв, 2 категорія – 50 леїв, і 3- 25 леїв за 1 ліжко в день.

1908-1910 роками на кошти меценатів у Чернівцях збудували дитячу лікарню.

Окрім того, з 1896 року в Чернівцях існувала модерна приватна лікарня на вул. Квятковського на 24 ліжка. Добова плата за перебування тут становила: 4 флоренти у палаті I класу, 2 фл. – II класу, 1 фл. – ІІІ клас.

Лікарні схожі на бараки

Головний лікар Центральної лікарні В. Волян залишив опис того, як налагоджувалася справа охорони здоров’я у Чернівцях. Він писав, що до приєднання Буковини до Австрії тут лікарів не було. Після приєднання з’явилася невеличка лікарня барачного типу, неподалік від резиденції. Через 20 років побудували лікарню теж барачного типу на площі Філармонії. І лише 1830 року, коли епідемія холери косила людей тисячами, виникла справжня лікарня на 120 ліжок, але її не добудували.

1853 року лікарня прийняла за рік 853 хворих. 1866 року - прийняла 2724 хворих. Оскільки місць для хворих не вистачало, поруч побудували бараки. У 1867-1878 роках в середньому тут щороку лікувалися 1020-1070 хворих. 1879 року у лікарні, яка складалася з 8 великих палат і 4 малих кімнат, можна було встановити 60 ліжок.

На лікування до Чернівців прибувало багато людей із віддалених сіл. Та оскільки тут і так не вистачало місць, їх відправляли назад. Інколи поліція підбирала мертвих, яких не прийняли в лікарню.

У шпиталі утримували щороку 25-30 душевнохворих, яких привозили з різних повітів. Іноді це були зв’язані, а то й заковані у кайдани пацієнти. Але і тут приймали не всіх через нестачу місця.

В. Волян пише, що за чотири роки край втратив 20 тисяч дітей через хвороби, нестачу лікарень, майже повну відсутність лікарів у селах. Щодо побуту у лікувальних закладах, ліжка в лікарні були такого плану: мішки з соломою, грубі рядна, такий ж одяг.

У 1820-1832 роках у шпиталі лікувалися 2186 чоловік, у 1833-1878 роках – 37404 особи. А вже з 1860 року лікарня стала публічною і мусила приймати будь-якого хворого. Щодо хвороб пацієнтів, то за 12 років служби лікаря, більше третини – венеричні хвороби, у 2828 осіб «хірургічні. За останні 10 років смертність складала 3,7-4,8% проміле (на 1000).

Лікувалися в Чернівцях хворі із Буковини (50%),  з Чернівців (15%), з Галичини (30%), ще 5% з інших провінцій Австрії, а також з Російської імперії та Румунії. Щоденна плата за перебування в лікарні з однієї людини становила 1843 року – 20 крейцерів, 1856 року – 27 кр., 1858 – 47 кр., 1871 р.- 57 кр.

Душевнохворих тримали за дубовими дверима

Догляд за душевнохворими у Чернівцях сягає 1833 року. Чернівецький бюргерський шпиталь збудували на добровільні пожертви. У шпиталі їх утримували на першому поверсі у двох палатах за міцними дубовими дверима та загратованими вікнами.

Також утримували душевнохворих у  загальній крайовій лікарні. Тут було відділення на 50 ліжок. Кількість душевнохворих у краї постійно зростала і 1887 року їх було зафіксовано 541 пацієнт, а 1901-го – вже 1570.

На початку ХХ століття на території, що перебувала тоді  на околиці міста, з’явився комплекс споруд для душевнохворих. На честь 50-річчя правління Франца Йосипа крайова влада вирішила збудувати для душевнохворих окрему лікарню на 250 місць. На це виділили 450 тис. флорентів. Збудували її 1900-1902 роками. Щороку тут лікувалися понад 600 чоловік.

Будували споруду під керівництвом архітектора Юліуса Бохнера за планами професора промислової школи Еріха Кольбенгайєра. Площа лікувального закладу становила 10,6 га. Планування було таке: павільйон для лікування, для утримання хворих, між ними сад та установи комплексу. Ще передбачили навіть місце для поля, де мали працювати пацієнти закладу.

Ольга МАКСИМЮК