Ще раз про роль і місце науки в сучасному класичному університеті

За сучасних умов бурхливого розвитку інформаційних та інноваційних технологій у всіх, без винятку, сферах життя суспільства, включаючи і вищу освіту, особливо зростає роль науки в університеті. Розвиток наукових досліджень разом із міжнародною співпрацею були пріоритетними в останні 15 -20 років у нашому класичному 143-річному університеті.

Університет готує фахівців широкого спектру природничих, гуманітарних, технічних та інших напрямів. Дуже важливу роль при цьому відіграють  фундаментальні та прикладні наукові дослідження. Адже лекція професора, який сам активно займається наукою, суттєво відрізняється від аналогічної лекції професора, який не займається науковими дослідженнями.

Орієнтація на інтеграцію освітнього процесу та фундаментальних наукових досліджень визначає функції класичного університету, головними з яких є виробництво знань, їхнє накопичення і збереження, передача та поширення знань.

Ці чотири основні функції властиві ідеальній моделі університету і обумовлюють можливості класичного університету в підготовці класних фахівців, а в ідеалі й  інтелектуальної еліти суспільства.

Виробництво знань вимагає наявності  наукових шкіл і спеціалізованих наукових підрозділів у складі університетів (науково-дослідних інститутів, спеціалізованих лабораторій, наукових центрів, ботанічних садів, обсерваторій тощо), які також є і базою освітнього  процесу.

Виконання функцій накопичення і збереження знань, з одного боку, зумовило традиційно високий рівень наукових бібліотек,  музеїв, галерей, комп’ютерних баз даних, (зрештою, і Вікіпедії та Ґуглу!), з іншого, потребує створення сучасних інформаційних центрів.

Передача знань - це в першу чергу освітній процес. Дуже добре, якщо  він проходить на високому науковому та методичному рівні. А це гарантується наявністю провідних науково-педагогічних шкіл по всьому спектру точних, природничих та гуманітарних наук, які мають десятирічні традиції і високий авторитет та відповідну оцінку у міжнародному науковому співтоваристві.

Функція розповсюдження знань включає також культурний і просвітницький компонент, що і дозволяє загалом говорити про класичні університети як про центри освіти, науки, культури. 

Як сказав колись екс-міністр освіти і науки України та екс-голова парламентського комітету з питань науки та освіти Станіслава Ніколаєнко: «ВНЗ без науки – це навіть не профтехучилище».

Зважаючи на це, стає зрозумілою актуальність, пріоритетність не тільки наявності наукового потенціалу в університеті, але й необхідність його постійної модернізації та якісного розвитку у рамках держави.

Орієнтація на інтеграцію освітнього процесу та фундаментальних наукових досліджень визначає функції класичного університету, головними з яких є виробництво знань, їхнє накопичення і збереження, передача та поширення знань

Останнім часом в Україні на державному рівні зроблено чимало. Все це повинно забезпечити сучасний поступ розвитку науки в університетах та в державі Зокрема прийнято новий Закон «Про наукову і науково-технічну діяльність», уряд визначив як оцінюватимуть наукову діяльність ЗВО, прийнявши (22 серпня 2018 року) постанову «Деякі питання проведення державної атестації закладів вищої освіти в частині провадження ними наукової (науково-технічної) діяльності». Дуже важливим є питання фінансування наукових досліджень. «Розмазування» фінансів по всіх ЗВО, незалежно від ефективності їх наукової роботи, очевидно, є неправильним.

- Надання базового фінансування університетській науці – це один з ключових етапів реформування наукової сфери України. Звісно, що кошти мають отримати найкращі – хто показує високий рівень досліджень, у кого є перспективи розвитку, хто зміг інтегрувати свою наукову діяльність у світовий простір тощо, – пояснила Міністр освіти і науки України Лілія Гриневич.

Наукова робота буде оцінюватись у різних напрямках, оскільки спектр наукових досліджень дуже широкий, а університети мають певні пріоритети в своїх наукових дослідженнях. Основними напрямками оцінювання є:

1. Аграрні науки та ветеринарія (враховує галузі знань: аграрні науки та продовольство, ветеринарна медицина);
2. Воєнні науки та національна безпека (воєнні науки, національна безпека, безпека державного кордону, цивільна безпека);
3. Гуманітарні науки та мистецтво (богослов’я, гуманітарні науки, культура і мистецтво);
4. Суспільні науки (журналістика, міжнародні відносини, освіта/педагогіка, право, соціальна робота, соціальні та поведінкові науки, сфера обслуговування, публічне управління та адміністрування);
5. Біологія та охорона здоров’я (біологія, охорона здоров’я);
6. Математичні науки та природничі науки (математика та статистика, природничі науки);
7. Технічні науки (інформаційні технології, електроніка та телекомунікації, архітектура та будівництво, електрична інженерія, механічна інженерія, автоматизація та приладобудування, транспорт, хімічна та біоінженерія, виробництво та технології).

Атестаційна оцінка визначатиметься за 100-бальною шкалою. У ній будуть враховуватися такі показники:

• кадровий склад;
• фінансування (за загальним і спеціальним фондом);
• обсяг коштів, спрямованих/залучених вишем на придбання обладнання;
• кількість статей у наукових виданнях, які індексуються у базах «Scopus» та/або «Web of Science», де додатковим показником буде коефіцієнт впливовості журналів;
• кількість наукових видань, засновником (співзасновником) яких є університет, які індексуються у базах «Scopus» та/або «Web of Science»;
• кількість працівників закладу (за основним місцем роботи), які є членами редакційних колегій наукових видань, які індексуються у базах «Scopus» та/або «Web of Science».

За результатами оцінювання кожен науковий напрям вишу зараховуватимуть до однієї з трьох груп – А, Б, В – або визнаватимуть таким, що взагалі не пройшов атестацію. У групі А будуть напрями університетів, дослідження яких мають важливе державне або світове значення, виконуються на світовому рівні; у групі Б – що мають важливе значення для окремих галузей економіки, нацбезпеки, інших сфер, виконуються на високому професійному рівні; у групі В – що мають значення для освітнього процесу в університеті, виконуються на задовільному професійному рівні.

Як же в цьому контексті виглядає наш університет?

По-перше, і це головне, університет в цілому є одним з провідних наукових лідерів серед всіх вишів України, на що вказує стабільна 3-4 позиція у міжнародному визнаному світовою спільнотою рейтингу SCOPUS. Це забезпечує нам високу позицію у консолідованому рейтингу (12-13 місце), який характеризує інтегральну оцінку напрямків діяльності університету. Проте слід зазначити, що питома вага внеску в цей рівень нерівномірно розподілена. Безумовним лідером тут є Інститут фізико-технічних і комп’ютерних наук, який очолює всесвітньо відомий науковець професор Ангельський О. В. (індекс Гірша якого досяг 42 – найвищий показник цитованості робіт серед науковців, що працюють у вищих навчальних закладах України). Внесок у рейтинг SCOPUS науково-педагогічного колективу даного Інституту складає 108 статей із 162 надрукованих 2018 року. Проте відрадною тенденцією є той факт, що зазначені новітні інноваційні підходи поступово розповсюджуються серед інших викладацьких колективів університету.  Поряд з науково-викладацьким колективом Інституту біології, хімії та біоресурсів (18 статей - 2018 рік) значного прогресу за останні декілька років досягли науковці факультету фізичної культури і здоров’я людини (13 статей – 2018 рік), географічного (6 статей – 2018 рік), юридичного (5 статей – 2018 рік) факультетів і факультету математики та інформатики (10 статей – 2018 рік).

По-друге, кожну справу мають «рухати» люди. В нашому випадку – це колективи високоосвічених викладачів, які формують наукові школи університету. Під «науковою школою» розуміють синтез наступних типологічних форм: а) науково-освітня школа; б) школа – дослідницький колектив; в) школа як науковий напрям,  яка повинна мати не тільки національний, а й інтернаціональний характер. З такого погляду в університеті закладені десятирічні традиції практично в усіх напрямках науково-педагогічної діяльності. Зокрема рівню (с) відповідають практично всі колективи навчальних підрозділів університету. На це вказують численні (як правило, в національних виданнях) наукові публікації, підручники, монографії. Рівень (б) має, на жаль, більш вузьку базу – тільки декілька факультетів (географічний, філософсько-теологічний, математики та інформатики) та обидва інститути отримали бюджетне наукове фінансування. Рівню (а), до якого треба прямувати і який визначається або індексується міжнародними наукометричними інституціями, відповідають в першу чергу колективи Інституту фізико-технічних і комп’ютерних наук, де функціонують міжнародно визнані школи у галузях оптики (професори Ангельський О. В., Максимяк П. П., Мохунь І. І., Ушенко О. Г., Полянський П. В., Зенкова К. Ю., Ушенко Ю. О.), фізики напівпровідників (професори Раранський М. Д., Ткач М. В., Фодчук І. М., Мар’янчук П. Д., Махній В. П., Політанський Л. Ф., Брус В. В.), термоелектрики (академік Анатичук Л. І., проф. Лусте О. Я.) та Інституту біології хімії та біоресурсів (професори Марченко М. М., Волков Р. А., Шмараков І. В., Федоряк М. М. Руденко С. С., Костишин С. С. ), хімії (професори Панчук О. Е., Фочук П. М., Щербак Л. П.).

Можна відзначити також науковців низки факультетів, роботи яких мають міжнародне визнання, – професори Макар Ю. І., Круглашов А. М., Добржанський О. В. (факультет історії політології та міжнародних відносин), Руденко В. П., Рідуш Б. Т. (географічний факультет), Антофійчук В. П., Бунчук Б. І., Скаб М. С. (філологічний факультет), Нікофоров П. О., Лопатинський Ю. М., (економічний факультет), Пацурківський П. С. (юридичний факультет), Попов М. М., Карлова О. О., (факультет математики та інформатики), Марчук М. Г., Балух В. О. (філософсько-теологічний факультет). Цей перелік можна напевно розширити, бо роботи не всіх науковців мені відомі. Але, на жаль, на 160 докторів наук він не такий уже й великий…

По-третє, головним продуктом діяльності наукових шкіл у світлі інноваційних підходів до діяльності університету є формування інфраструктури єдиного інформаційного простору та нових освітньо-наукових магістерських програм. Такі програми повинні стати візитівкою та справжнім новим і якісним обличчям нашого університету та його наукових шкіл. Проте наукова школа може перетворитися на форму певної ізоляції вчених від іншої частини міжнародного наукового співтовариства, якщо вона обмежує комунікації вчених-викладачів з представниками інших національних і міжнародних наукових шкіл, що тягне за собою звуження наукового кругозору, творчих ідей, ігнорування інших, альтернативних підходів до вирішення наукових і освітніх проблем.

Викладені думки, на моє глибоке переконання, можуть і повинні стати новим стимулом у подальшому якісному та інноваційному розвитку нашого рідного і славного університету.

Мельничук С. В., ректор Чернівецького Національного університету