Пані Олена – не просто красива вчителька образотворчого мистецтва. Її особливість у тому, що вона ніби підміняє дітей: батьки приводять на заняття одних чад, а забирають зовсім інших – впевненіших, балакучіших, радісніших... Відрадно, що такі трансформації відбуваються навіть зараз, під час війни.
«Ще в школі мріяла стали художником-модельєром»
- Розкажіть, будь ласка, про себе - хто така одеситка Олена, яка викладає для дітей в Чернівцях? За плечима, мабуть, маєте тривалий педагогічний стаж?.. З чого усе розпочиналося, як знайшли себе?
- Я народилася і жила до початку повномасштабної війни в Одесі. Малювала з дитинства і ще в школі мріяла стали художником-модельєром. У 12 років мама відвела мене у місцевий дім творчості, там викладачка всіляко підтримувала мої творчі прояви і наштовхнула на думку про те, щоб поступити до художнього вишу. Але після школи батьки переконали обрати практичнішу спеціальність економіста і я вступила до Одеського політехнічного інституту на «Економіку підприємства», де провчилася півтора роки і зрозуміла, що все ж таки хочу бути художником. Так я почала готуватися до вступу в Одеське художнє училище ім. М. Б. Грекова і потрапила на відділення «Живопису». На V курсі, під час обов'язкової педагогічної практики, я вела урок малювання в загальноосвітній школі і після цього досвіду, і ставлення дітей до мене, і внутрішнього відгуку, я зрозуміла, що, окрім творчості, хочу займатися педагогічною діяльністю. Так розпочала працювати в різних художніх студіях, гуртках, школах й паралельно вела індивідуальні заняття для дітей та дорослих. Для себе я захоплювалася і продовжую захоплюватися акварельним живописом. Таким чином, мій викладацький стаж складає понад 12 років.
З початком війни я виїхала з чоловіком до Чернівців. Тут два місяці багато малювала діджитал-ілюстрації, в яких переосмислювала українську культурну спадщину і дуже чекала швидкого повернення додому. Пізніше з цих ілюстрацій ми з чоловіком і моїми друзями виготовили листівки та сувенірну продукцію, яка нині у мережі Instagram - @justsoua - допомагає збирати гроші на підтримку наших хлопців в лавах ЗСУ. Після усвідомлення, що в Чернівцях таки залишаюся на триваліший час, я зрозуміла, що хочу волонтерити і робити те, що в мене виходить найкраще - викладати. Так я знайшла чернівецьку художню студію «Дарина Арт», яка відкрилася під час війни і ми почали разом співпрацювати і волонтерити. Вже пів року як ми разом створюємо та реалізовуємо проєкти для дітей-переселенців і чернівчан.
«Зараз обрала шлях дій і перетворень»
- Чи вистачає часу на художньо-мистецьку самореалізацію?
- Зараз, на жаль, не вистачає сил і натхнення на творчість саме у вигляді живопису, бо для мене це про легкість і безтурботність, а я зараз обрала шлях дій і перетворень. Ми з чоловіком виграли декілька соціальних грантових проєктів. Один пов’язаний з україномовним контентом з історії мистецтва для дітей, а інший - присвячений створенню дітьми листівок-побажань для наших воїнів на передовій. Ще маю додаткові проєкти в студії. Тож творчість поки відійшла на другий план, бо наразі мене тішить і наповнює активна діяльність. До того ж, я вже дуже змінилася за час війни, тому треба буде наново віднаходити себе в творчості.
Розкриває для людей силу і красу світу мистецтва
- Якою є ваша філософія життя, що вважаєте істиною?
- Для мене завжди істина була в правді і добрих вчинках, світлих прагненнях і мотивах. Зараз, під час війни, почуваюся кориснішою і реалізованішою, ніж в мирний час. Адже зараз моя праця це не просто навчання-розвага, а серйозні терапевтичні процеси і внутрішня допомога, яку можу надавати дітям та дорослим з допомогою процесу творчості і розкриття для них сили і краси світу мистецтва.
Арттерапію випробувала на собі
- Війна: як її сприйняли і що зараз, як вона позначилася на вашому житті і ваших підопічних?
- Перші тижні війни в Одесі ситуація була значно напруженішою, аніж тут, мені було дуже страшно. Тому після переїзду до Чернівців певний час адаптовувалася і активно займалася відновленням свого психічного та фізичного стану, працювала над своєю стійкістю й арттерапевтувала себе сама. Зараз можу впевнено сказати, що стан війни змусив мене надзвичайно сильно зібратися. Я ще ніколи не була такою ефективною та рішучою у діях, бо усвідомила, що ніякого «потім» не існує і треба діяти й бути корисним зараз. Якщо брати до уваги стан дітей, з якими доводилося працювати під час війни, то мене приємно вразили батьки: війна їх вигнала з дому, а вони на новому місці зуміли своїм чадам створити максимально хороші умови, щоб малеча, на скільки це можливо, почувалася добре. До того ж, психіка наших дітей дуже міцна, а їхнє сприйняття світу неймовірно оптимістичне й іронічне. Вони відкриті до всього хорошого і їм до снаги пережити все.
- Як творчим людям не потонути у стресах і тривогах, що допомагає вам і маленьким студійцям?
- Мені особисто допомагає: мінімізація новин в кожному дні (лише основне), дуже багато корисної роботи і нових ідей для реалізації.
Маленьким студійцям є помічними відвідування постійних занять і нові завдання та навички, які вони отримують в студії.
Навчання, зміна оточення, дружнє середовище, відчуття безпеки та щось нове і приємне в житті - найкращі ліки для всіх нас, не тільки для дітей.
- Суто жіноче запитання: з чого складається ваш гардероб, за вашими образами перехожі зможуть ідентифікувати вас, як художницю?
- Зараз мій гардероб став практичнішим. Це пов’язано із браком сил на прикрашання себе і швидким темпом життя. До того ж, працюючи в студії мені прийнятніший зручний «дрес-код».
Наразі складно сказати, чи вирізняюся саме в цей період мого життя поміж людей, але зараз повертається потреба самовираження себе і навмисного ускладнення свого образу, аби бути у тонусі. Мені дуже подобалися історії про жінок, які під час Другої світової війни носили вишукані панчохи і червону помаду. Починаю їх розуміти краще.
- Звідки берете радість до життя?
- Радість життя отримую від позитивного зворотнього зв’язку від дітей, батьків, від задоволення результатами проєктів. Це дає сили на нові звершення.
Студійці навчили швидко переключатися на позитив і захоплюватися світом
- Чого вас навчили діти?
- Діти мене вчать неупередженому, відкритому і простому сприйняттю реальності. А ще - вмінню швидко переключатися на позитив та дивуватися і захоплюватися цим світом.
- Що порадите дорослим: як підтримати себе і дітей під час війни?
- Менше включатися у те, на що ми не можемо вплинути. Робити те, що найліпше виходить по життю, або реалізовувати свої прості давні мрії. Саме зараз. А дітям - давати більше свободи самовираження і вільно проявляти себе.
Замість тотального контролю та критики - інтегрувати правильні цінності
- Найчастіше яких помилок припускаються батьки у вихованні-спілкуванні з дітьми, на вашу думку? І як цьому зарадити?
- Найбільші помилки, яких батьки припускаються у спілкуванні з дітьми, на мій погляд - це перебільшений контроль та критика. У дитини повинен бути емоційно комфортний простір для розвитку, підтримка і допомога. Дитина повинна довіряти батькам - і це основа. Це не про тотальну підтримку всього, або про статус друга. Це саме про розуміння того, що тебе приймають і ти вільний у своїх проявах. А ось інтегрувати правильні цінності в життя дитини, які будуть орієнтирами і кордонами дозволеного - це справа батьків.
Ольга ШУПЕНЯ
Если вы заметили ошибку на этой странице, выделите ее и нажмите Ctrl + Enter
Оставить комментарий