На Зелені свята захищали худобу та врожай від нечистої сили

Зелені свята своєю історією сягають ще у дохристиянську епоху. Спочатку вони знаменували завершення весняного і початок літнього календарного циклу. В основі зелених свят лежала магія заклинання майбутнього урожаю. З прийняттям християнства ці свята почали називати ще й Трійцею, яку відзначали на 50-тий день після Пасхи і збігалася з Зеленою неділею. Проте впродовж багатьох століть поряд із християнськими зберігалися й народні обряди та традиції. 

Зелені свята тривали цілий тиждень

- Завершення весняного та початок літнього календарного циклу в українців Буковини, як і у інших східних слов’ян, пов’язувалося з троїцько-русальною обрядовістю, в основі якої лежав культ рослинності і заклинання майбутнього врожаю, - розповідає доцент кафедри етнологї, античної та середньовічної історії факультету історії, політології та міжнародних відносин ЧНУ ім. Ю. Федьковича Іван Воротняк. - Вони не мають точно визначеної дати, а випадають через сім тижнів після Великодня. У церковних календарях вони обмежені двома днями — неділею і наступним понеділком. Спочатку йшла Свята неділя, або Зіслання Святого Духа. Ще називали її П’ятдесятницею – п’ятдесятий день після Великодня. Після неї — понеділок, присвячений Пресвятій Трійці. Але в народі рамки цього свята дещо ширші. Вони охоплюють період між сьомим і восьмим четвергами після Великодня. Власне, сьомий тиждень називали зеленим. клечальним, або русальним. Звідси і четвер цього тижня мав таку ж назву. 

Народні рамки Зелених свят охоплювали період між сьомим і восьмим четвергами після Великодня

Напередодні свята маїли оселі та вшановували покійних

У переддень Святої Трійці буковинські селяни прикрашали (маїли) будинки і все обійстя зеленими гілками, тому друга назва цього свята була саме “Зелена неділя”. Селяни вірили, що таким чином вони зможуть захистити свої посіви від граду. Ця віра у захисну силу зелені була такою великою, що навіть через три дні після свята заборонялося рвати траву, щоб град не побив посіви. При цьому “зелену майку” тримали на городах до осені, а в хатах – і до Різдва. Потім її використовували, як і святвечірню отаву, для відвернення грози.

Напередодні Зелених свят, як і в інших календарних циклах, був поширеним звичай вшанування покійних родичів. В неділю люди йшли на цвинтар, клали на могили калачі, горілку, молоко та сіль. Після молитви присутні спільно частувалися за душі померлих тим, що поклали на могили.

День Святої Трійці – це день народження церкви 

Отець Микола Семелюк, настоятель храму Преподобної Параскеви Сербської  

Православна церква урочисто святкує день Святої Трійці, або, як в народі кажуть, день святої П’ятдесятниці. Чому п’ятдесятниці, а тому що це п’ятдесятий день після світлого воскресіння Господнього. Він прийшов на землю, аби виконати велику місію – спасти рід людський. Він упокорив себе до рівня людини, прийняв людську плоть, прийшов на цю землю і показав людям дорогу, якою хто йде через страждання, випробування, той осягне вічність. І заради цієї вічності Господь прийшов на землю, постраждав за нас, був розп’ятий на хресті і воскрес із мертвих. І коли він возносився на небо, благословив своїх апостолів і сказав: «Йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх во імя Отця, і Сина, і Святого Духа. Кому відпустите гріхи, тому відпуститься, а кому залишите – на тому залишаться».

Господь дав можливість людям вільно іти тією дорогою, яку вони обирають, але та, котра веде через церкву, через Христа, та веде до спасіння і життя вічного.

Церквою керує Дух Святий. І день святої П’ятдесятниці – це день народження церкви. Тому що Свята Трійця явилася світу. І з дня  П’ятдесятниці розпочинається проповідь Євангелія по цілому світу. Апостоли отримали дар проповідувати різними мовами. І наш народ уже тисячі років іде за словом Христа-Спасителя.

У церкві є дуже багато обрядової сторони. Як воскресає природа і зелень буяє після зимової сплячки, так жива і діюча є Церква Христова. Люди прикрашають оселі зеленню, тим самим проявляючи свою віру в живу церкву, і в живого Бога.

У понеділок йшли на поля

- У зелений понеділок, а якщо був дощ, то наступної неділі парафіяни на чолі зі священиком йшли на поля, де освячували майбутній врожай. Якщо була сильна посуха, то цього ж дня священнослужителі влаштовували обходи полів: парафіяни, які тримали в руках ікони, разои зі священиком обходили поля. Панотець освячував поля водою, яку раніше освячували біля польової криниці. Незважаючи на цілком християнізовану форму цих обходів з хоругвами та іконами, тут чітко простежуються сліди дохристиянських жертвоприношень біля криниці. Вважалося, що цього дня не варто купатися, тому що “нявки” (русалки) топлять плавців, - продовжує фахівець. -  Відомий дослідник традиційної культури буковинських гуцулів Р. Ф. Кайндль зафіксував переказ, що “у перший понеділок після Зелених свят чорти збираються близько полудня на деяких горах, наприклад, на полонині Лучина, вони там танцюють і розтоптують землю, що на ній вже нічого не може рости”.

У зелений четвер прокидалися мерці

За народними повір’ями, у четвер перед Трійцею “прокидаються” мерці. Вони “гостюють” аж до наступного четверга. На період їхнього перебування накладалася заборона на чимало робіт. Скажімо, на Гуцульщині в зелений четвер усі, хто працював на лісосплаві чи рубанні лісу, залишали роботу і поверталися на Зелені свята додому, оскільки наступного дня – “пам’єтної” п’ятниці — вже не можна ні шити, ні прясти, ні рубати, “аби не запорошити порохами померлі душі”.

Поминанню покійних предків призначався і наступний день — зелена субота, яку в різних місцевостях України називали то дідовою, чи дідівною, то задушною, чи семухою. Того дня у церквах відбувалися відправи. Посвятивши у церкві калачі, сир, молоко, гуцули обдаровували ними одні одних або роздавали бідним, називаючи при цьому, за чию душу віддають. Поліщуки брали з собою ще й мед. Місцями на Поділлі, де не влаштовували “родительської суботи”, поминання предків на цвинтарі переносили на Святу неділю. Тоді напередодні готували для цього такі ж страви, як і на Великдень.

Чекали на русалок, бо від них залежала доля врожаю 

Звичай поминати покійних на Зелені свята одночасно пов’язаний з віруваннями в русалок. Русалки в українській народній уяві — дівчата або молоді жінки, переважно — утоплениці. До цієї категорії духів належать і мертвонароджені діти чи ті, які померли до хрещення. За народними повір’ями, їхні душі сім літ блукають манівцями, а в Зелені свята випрошують під вікнами, щоб їх бодай після смерті охрестили.

Русалок і боялися, і чекали. Вони ж виходили з води на поля, коли починали квітувати жита. Згідно з народними повір’ями, від них залежала доля врожаю. Що більше вони розважалися в житах, то врожайнішою ставала нива. Де русалки на луках танцювали, там густішою виростала трава. Таке ж двоїсте ставлення постійно спостерігаємо у народній традиції і до покійних предків: “своїх” старалися вшанувати, “чужих” – відлякувати. Саме тому в обрядових дійствах Зелених свят відбито мотиви вшанування чи відлякування русалок, тобто їх “зустріч” і “проводи”.

- Як бачимо, всі ці обрядові дійства пов’язані з забезпеченням цілісності і продуктивності худоби, охорони від шкідливих дій нечистої сили, яка, згідно з давніми повір’ями, активізувала свою діяльність у пору літнього сонцестояння, особливо в період Зелених свят, - підсумовує етнолог.

Уляна ДЕЛІКАТНА